А ти береш участь в акції «Підтримаймо рідну мову»?

Візьми участь у безтерміновій акції! Мета акції – захистити українську мову. Це не акція проти інших мов, це акція в підтримку своєї рідної української мови! Яку форму підтримки рідної мови ти обереш – залежить від тебе, від твоїх можливостей, твоїх уподобань: хтось буде писати і розмовляти тільки українською, другий – збере підписи в захист української мови, третій – налагодить випуск значка «Говорю рідною» або щось інше. Але не будь байдужим. Не будь байдужим до того, як на твоїх очах паплюжать, зневажають, принижують, дискредитують твою рідну мову, мову твоїх батьків, мову багатомільйонного народу! Долучись до акції!

четвер, 31 грудня 2009 р.

З Новим 2010 роком!

З Новим роком!
З новим щастям!
Хай завжди в очах іскряться
Усміх, радість і кохання,
Хай здійсняться всі бажання!

понеділок, 9 листопада 2009 р.

9 листопада – День української писемності та мови

Мов поганих не існує в світі,
Є лише погані язики.
(А. Бортняк)

1.
Мова - це наша національна ознака, в мові - наша культура, сутність нашої свідомості.
(Іван Огієнко)

6 листопада 1997 року Президент України Леонід Кучма на підтримку ініціативи громадських організацій видав Указ «Про День української писемності та мови» в якому зазначалось: «Установити в Україні День української писемності та мови, який відзначати щорічно 9 листопада в день вшанування пам'яті Преподобного Нестора-Літописця».
Це свято є даниною одному з найцінніших надбань, яке створене й залишено нам нашими попередниками – мові. Мова є душею нації, її генетичним кодом. Доля народу тісно пов’язана з долею мови. В свою чергу, мова народу є тим стержнем, на якому формується його культурна самобутність.
Українська мова почалася з писемності, витоки якої йдуть з далекого минулого. Найвизначнішою пам’яткою Київської Русі є праця Преподобного Нестора-Літописця «Повість временних літ», складена в Києві на початку XII століття, в якій історія держави показана на широкому тлі світових подій з кінця XI століття до 1113 року. Цей давньоруський літопис є дорогоцінною реліквією історії, науки, літератури та культури. Він ще й сьогодні вражає глибиною мудрості, далекоглядності, є актуальним і суспільно значимим.

2.
Чужою мовою розмовляє у державі або гість, або найманець, або окупант, який нав’язує їй свою мову.
(Карл Маркс)

Упродовж багатьох століть український народ привчали до думки про нібито «вторинність» української мови, називали її «наріччям російської», приховуючи від українців результати досліджень багатьох європейських та українських учених, які вивчали українську писемність, історію та культуру. За науковими даними лінгвістів, мова української народності почала формуватися ще у VI столітті. Пам’ятки української мови дійшли до нас тільки з XI віку, але вони свідчать, що вже тоді наша українська мова мала свої основні риси, відмінні від російської мови, зазначає видатний український дослідник, професор І. Огієнко у своїй праці "Пам’ятки старослов’янської мови Х-ХІ віків".
За свідченням Івана Огієнка, науковий європейський світ ХІХ-ХХ століття визнав українську мову як самостійну, наприклад: чех Палацький 1830 р., Копітар, А. Шляйхер, Ф. Міклошіч, Шмідт, Гірт, Бодуен-де-Куртене й багато інших. Російські ж учені вперто продовжували називати українську мову наріччям російської, але й багато з них також пішли за правдою й визнавали українську мову самостійною, наприклад: П. Лавровський, В. Даль, І. Срезневський, Ф. Корш і ін. А 1905-го року вся Російська Академія наук своєю "Запискою" визнала українську мову самостійною.
Вороги української мови часом твердили, що ніби вона — це "видумка австро-польської інтриги" (М. Юзефович). Подібну думку Російська Академії наук у цій "Записці" називає "плодом неуцтва або злобної видумки".
Що ми маємо сьогодні на дев’ятнадцятому році незалежності?

3.
Нам… пропонують офіційну двомовність, тобто, по суті, рівні права вовка і зайця з’їсти одне одного.
(Віталій Радчук)

У цілому по Україні в усіх сферах громадського життя, крім освіти та частково державного управління, домінує російська мова. В багатьох сферах українська мова практично не вживається: в бізнесі, Інтернеті, сфері послуг, шоу-бізнесі, кіно- та відеопрокаті, виробництві телесеріалів тощо. У більшості випадків російськомовними залишаються найрейтинговіші програми, котрі збирають найбільшу аудиторію, а саме телесеріали, гумористичні програми, концерти - транслюються винятково або переважно російською мовою – навіть ті з них, які вироблено в Україні… В Україні практично немає україномовних журналів.
Певні політичні кола поширюють неправдиву інформацію про «тотальну українізацію», про те, нібито в Україні українська мова розвивається за рахунок російської та мов інших національностей. Насправді в Україні ще й досі продовжується процес асиміляції: всі неросійські мови, поширені в Україні, в тому числі й українська, були та залишаються донорами для російської мови.
У всьому світі відомо, що державна мова є універсальною формою об’єднання людей в одне ціле, в один народ. Це важливий чинник самовизначення нації, консолідації українського суспільства, надійна основа розвитку країни. Без мови не може існувати народ, держава. Як сказала Ліна Костенко «Нації вмирають не від інфаркту. Спочатку їм відбирає мову. Ми повинні бути свідомі того, що мовна проблема для нас актуальна і на початку ХХІ століття, і якщо ми не схаменемося, то матимемо дуже невтішну перспективу». Українська держава повинна гарантувати своїй національній мові всебічну підтримку, зробити якнайбільше для того, щоб її престиж у нашому суспільстві зростав, щоб вона міцніла й розвивалася разом з іншими мовами нашої багатонаціональної країни.

4.
Як парость виноградної лози,
Плекайте мову.
Пильно й ненастанно
Політь бур’ян.
Чистіша від сльози
Вона хай буде.
Вірно і слухняно
Нехай вона щоразу служить вам,
Хоч і живе своїм живим життям.
(Максим Рильський)

У День української писемності та мови проходить багато різноманітних заходів на підтримку рідної мови: покладають квіти до пам'ятника Преподобному Несторові-Літописцю; відзначають найкращих популяризаторів українського слова; заохочують видавництва, які випускають літературу українською мовою, проводяться інші акції.
Нехай цей день стане справді українським. Перейдемо на українську мову спілкування у своєму буденному житті, створимо україномовний блог, напишемо у свій російськомовний блог замітку українською, прочитаймо українську книгу… Головне, щоб ті хороші справи, які розпочнуться у цей день, продовжувалися й надалі.
Давайте всі разом будемо утверджувати державний статус української мови і підносити її престиж.

середа, 4 листопада 2009 р.

Підтримаймо акцію, яка присвячена Дню української писемності та мови!

День української писемності та мови — свято, яке щороку відзначається в Україні 9 листопада. За православним календарем — це день вшанування пам'яті Преподобного Нестора-Літописця.
Свято встановлено 6 листопада 1997 року, коли Президент України Леонід Кучма на підтримку ініціативи громадських організацій та з урахуванням важливої ролі української мови в консолідації українського суспільства видав Указ №1241/97 «Про День української писемності та мови».
Напередодні та в день свята проводяться акції на підтримку рідної мови. Запрошуємо вас взяти уасть в акції UA DAY. Суть проекту полягає в популяризації вживання української мови в усіх сферах суспільного життя. Ми пропонуємо вам взяти участь у флешмобі - давайте 9 листопада 2009 року будемо розмовляти та писати виключно українською! Про деталі проведення акції можна дізнатися тут >>>

понеділок, 17 серпня 2009 р.

ЛІНГВОЦИД або МОВОВБИВСТВО



Щорічно 21 лютого в усьому світі відзначається День рідної мови, проголошений Генеральною конференцією ЮНЕСКО для сприяння мовному і культурному різноманіттю і багатомовності. Сумна статистика ЮНЕСКО говорить, що кожного тижня у світі зникає одна мова. Разом з нею в історію йде й народ – носій цієї мови. За невтішними прогнозом лінгвістів, через 25 років від нині існуючих «живих» мов залишиться тільки десята частина.
Нині у світі нараховується 6809 «живих» мов. Через те, що 90% сьогоднішніх мов світу знають менше 100 тис. чоловік, ці мови мають проблемну перспективу. Декілька сотень мов взагалі знаходяться на грані вимирання: 357 мов мають до 50 носіїв, а на 46 мовах розмовляють по одній людині! Після смерті кожного із тих 46 людей помре й мова, яку вони представляють.
Учені стверджують, що для того, щоб мова жила й успішно розвивалась, необхідно, щоб на ній розмовляло не менше 1 млн. чоловік. Таких мов сьогодні в світі не більше 250. Тому й така впевненість учених, що в найближчі десятиліття зникне до 90% усіх світових мов.
Як відмічається в роботі біолога Білла Сьюзерленда, оприлюдненій в журналі «Nature», кількість мов, на яких розмовляють люди нашої планети, зменшується швидше, ніж зникають рідкісні види птахів і тварин. Тільки за останні 500 років на Землі зникло близько 4,5% усіх відомих науці мов. За цей же час світ утратив 1,3% птахів і 1,9% ссавців. Людство усвідомило необхідність захисту тварин і птахів, але до цього часу ще не переймається долею народів та їх мов.
Усі до єдиної мови в світі – надбання всього людства. Проводячи порівняльний аналіз усіх рівнів мовної структури, можна визначити універсальні властивості мови. Кожна мова несе в собі унікальний історичний і культурний досвід певного народу, тому всі розмови, судження і теорії про те, що вмирання мов має нібито природну закономірність по суті означає намагання обґрунтувати теорію лінгвоциду та етноциду.
Лінгвоцид (мововбивство) – цілеспрямоване, свідоме нищення певної мови як головної ознаки етносу – народності, нації. Лінгвоцид спрямовується в першу чергу проти писемної форми мовлення. Кінцевою метою лінгвоциду є етноцид – ліквідація народу як окремої культурно-історичної спільноти, виродження етносу.
Лінгвоцид є передумовою масової денаціоналізації та манкуртизації з метою позбавити народ його історичної пам'яті, етнічного імунітету, національної самобутності і здійснення асиміляції — поглинання одного народу іншим. Ось чому поневолювачі так ретельно нищили мови поневолених народів.
Лінгвоцид мав і має місце фактично в усіх багатонаціональних державах, де стикаються інтереси панівного і поневолених народів. Форми лінгвоциду можуть бути жорстокими чи поміркованими, відвертими чи закамуфльованими, однак це не змінює ні суті, ні кінцевої його мети.
Лінгвоцид відомий дуже давно. У стародавній Індії носії неарійських мов не мали надії вибратись із нижчих каст. У Китаї, щоб зайняти хоч найнижчу посаду, треба було скласти іспит з ієрогліфічного письма, і хто не знав китайської мови, не мав у житті найменших шансів.
Типовим прикладом лінгвоциду в Європі у 20 ст. була заборона режимом Франко в окупованій іспанськими фашистами Каталонії мови її народу. Було заборонено викладати каталонську мову в школах і вузах, публікувати нею газети, журнали і книги, правити Службу Божу, листуватись, розмовляти в робочий час, називатись каталонськими іменами, вживати рідні географічні назви, у тому числі слово «Каталонія». У науковому світі вважалось, що каталонська мова — найбільш значна із європейських мов, яка не є офіційною мовою незалежної держави.
Особливо жорстоких утисків протягом декількох століть зазнала і зазнає українська мова, носіїв якої набагато більше, ніж носіїв усіх мов Іспанії (кастільської, галісійської, каталонської, баскської). Лінгвоцид щодо української мови має довгу історію, сторінки якої рясніють підступом, погордою, нахабством, лицемірством поневолювачів та щедро политі сльозами і кров'ю їхньої жертви — нашого народу.
Багато дослідників згодні з думкою про те, що при переході 50% межі мовної асиміляції етнічна асиміляція народу набуває незворотного характеру. Використання рідної мови переважно у сфері сімейного спілкування веде її до занепаду, а народ – до мовної та етнічної асиміляції.
Доля народу нерозривно пов’язана з долею мови. В свою чергу, мова народу є тим стержнем, на якому формується культурна самобутність цього народу. Тому збереження живої мови повинно бути пріоритетним напрямком в збереженні і розвитку народу.

Джерела:
Вікіпедія/лінгвоцид
Дагестанская правда
Лінгвоцид (та його форми)

вівторок, 4 серпня 2009 р.

Поезія (співомовки) Степана Руданського (6.1.1834 – 3.5.1873)

ПІСНІ

Ти не моя

Ти не моя, дівчино молодая!
І не мені краса твоя;
Віщує думонька смутная,
Що ти, дівчино, не моя!..

Ти не моя!.. І брови чорні
Милує інший, а не я,
І інший хтось тебе пригорне,
А ти, дівчино, не моя!..

Ти не моя! За личко гарне
Справляє хтось колодія…
Мої ж літа проходять марне,
Бо ти, дівчино, не моя!..

Ти не моя, голубко сива!..
Щаслива доленька твоя,
Моя же доля нещаслива,
Бо ти, дівчино, не моя!..

Ти не моя! Но що ж я маю?
Чим похвалюсь тобі і я?
Хіба лиш тим, що тя кохаю;
Но ти, дівчино, не моя!..

19 лютого 1854 р. Кам-Подол.

*** *** ***

Повій, вітре, на Вкраїну,
Де покинув я дівчину,
Де покинув чорні очі…
Повій, вітре, з полуночі!..

Між ярами там долина,
Там біленькая хатина;
В тій хатині голубонька,
Голубонька-дівчинонька…

Повій, вітре, до схід сонця,
До схід сонця, край віконця;
Край віконця постіль біла,
Постіль біла, дівча мила.

Нахилися тишком-нишком
Над рум’яним, білим личком;
Над тим личком нахилися,
Чи спить мила – подивися.

Як спить мила, не збудилась,
Згадай того, з ким любилась,
З ким любилась, і кохалась,
І кохати присягалась…

Як заб’ється їй серденько,
Як дівча зітхне тяженько,
Як заплачуть чорні очі,
Вертай, вітре, к полуночі!..

А як мене позабула
Та нелюба пригорнула,
Ти розвійся край долини,
Не вертайся з України!..

Вітер віє, вітер віє,
Серце тужить, серце мліє,
Вітер віє, не вертає,
Серце з жалю розриває.

24 липня 1856 р. С-Пб.

*** *** ***

Світять зорі, поки в полі
Місяць не зійде,
І всі люди сном заснули,
Тільки дзвін гуде.

Один я лиш не дрімаю,
Край вікна стою
І тобі, дівча, співаю
Про тугу свою!..

Чи спиш, мила, чи дрімаєш?
Любко, пробудись!
Пробудися – і в віконце
Виглянь, подивись!..

Хай погляну на ті личка,
Що палахкотять,
На ті очі, чорні очі,
Що вогнем горять!..

Виглянь, мила, як дрімала,
Хай я подивлюсь,
Подивлюсь на білі груди,
К серцю пригорнусь…

Пригорнуся, обів’юся,
Правду спом’яну…
І без туги, і без жалю
Вічним сном засну.

27 жовтня 1857 р.

*** *** ***

Гей, браття-козаки, сідлайте-но коні!
Черкніть для охоти вина!
До боку шабельку, на руки повіддя,
На ноги стальні стремена!
Не гнути нам шиї, козацької шиї,
Під тяжким залізним ярмом,
Не нюхати диму нещасного краю,
Що в’ється над нами кругом!
Чи в нас не та сила, що у батьків була?
Не тая шабелька у нас?
Чи в нас нема коней на степах широких,
Чи вугіль на люльці погас?
Нехай наші коні на чистому полі
Тріпнуться і враз заіржать!
Нехай наші браття, молодці-козаки,
На чистеє поле біжать!
Нехай знову брязне шабелька стальная
В козацьких залізних руках!
Нехай знову ляжуть ворогові кості
Могилами в наших степах!
А люлька-голубка нехай не вгасає,
Паліть вражі села кругом!
Нехай ворог знає, повік не гадає
Знущатися над козаком!

17 жовтня 1857 р.

Послухати і записати пісні С.Руданського можна тут:

Кримська світлиця пише:


ПРИКАЗКИ

Добре торгувалось

Чи в Києві, чи в Полтаві,
Чи в самій столиці
Ходив чумак з мазницею
Помежи крамниці.

І в крамницях, куди глянеш, -
Сріблом-злотом сяє,
А йому то і байдуже:
Він дьогтю питає!

Реготять дурні кацапи,
А він тільки сплюне
Та й до другої крамниці,
Багатшої, суне.

В найбагатшії крамниці
Два купці сиділо,
І туди чумак заходить
З мазницею сміло:

«Добридень вам, добрі люди!» -
Та й зачав питати,
Чи нема у них принаймні
Дьогтю де продати.

«Нєту, нєту! – купці кажуть,
Та й, шельми, сміються: -
Здєсь нє дьоготь – толькі дурні
Адні продаються!»

А чумак їм: «То нівроку ж,
Добре торгувалось,
Що йно два вас таких гарних
На продаж осталось»

29 жовтня 1857 р.

*** *** ***

Гусак

Раз у баби перехідний
Москаль ночував,
Устав рано й за спасибі
В баби гуску вкрав.
Доганяє його баба:
«Служба, почекай!»
«А что, бабушка, мнє скажеш?»
«Та гуску віддай».
«Ах ти, бог мой!.. Ето гуска?..
Екой я дурак!..
Вазьмі, бабка, єй-єй думал,
Что ето гусак!»

29 жовтня 1857 р.

*** *** ***

Московська ікра

Сидить москаль коло лави,
Порох насипає.
Аж підходить стара баба:
«А що то?» - питає.

«А что ж! Ікра салдацкая, -
Став москаль брехати. –
Віть с етаво у нас, бабка,
Виходют салдати!..»

«Почекай же, бісів сину, -
Стара собі каже, -
В мене живо ікра ваша
У печі поляже!»

Тільки лихе москалину
З хати відвернуло –
Баба порох – та до печі, -
Печі, як не було!..

«Чи ж не біс, - говорить баба, -
З вражою ікрою!
І в ікрі ще москалина,
А смердить москвою!»

15 квітня 1858 р.

*** *** ***

Той, що над нами

Стоїть козак коло груші,
Дівку підмовляє.
А дівчина, як калина,
Полум’ям палає.

Зчервоніло повне личко,
Відскочили груди…
Отак дала б, та боїться,
Що то послі буде.

«А що, - каже, - як я буду
Дитиноньку мати?
Хто пригорне сиротину,
Буде доглядати?»

Козак жваво обіймає
Дівчину руками.
«Не журись, дівчино, - каже, -
А той, що над нами!..»

А із груші старий батько:
«О бісова мати!..
То ви будете робити,
А я годувати?!»

Як почули молодята,
Та від батька в ноги:
Дівча в хату з переляку,
Козак за пороги…

18 квітня 1858 р.

*** *** ***

Указ

Їде козак дорогою,
Дівку надибає;
Вийняв папір з-за пазухи
Та й її читає:

«І прочая, і прочая…
По сему указу
Кожна дівка козакові
Должна дать по разу!»

«Чуєш, дівко, що в указі?»
«Та чую, козаче».
І вже ж рада-то, псяюха,
Аж мало не скаче!

Ізліз козак, покрепився,
На коня сідає,
А дівчина підійнялась
Та й ще забагає:

«А приглянься-но, козаче,
До того указу:
Чи нема там написано,
Щоб іще по разу?»

18 квітня 1858 р.

*** *** ***

Запорожці у сенаті

Раз московські сенатори
Змовились мовчати,
Щоби нашим запорожцям
Відповідь не дати.

Ото входять запорожці,
Москалів вітають;
А ті сидять бувванами,
Не відповідають.

Запорожці ідуть ближче,
Стали коло стола.
А ті сидять як сиділи,
Жоден ані слова.

Тоді старий запорожець
До своїх озвався:
- Чи не в пустку, мої діти,
Я з вами забрався?

- В пустку! В пустку! – закричали.
- То що ж, мої діти?
Коли в пустку ми забрались,
То можна й п…ти!

- А запевне, дядьку, можна! –
Гримнули по разу.
Та й пішли додому ждати
Другого указу.

21 червня 1859 р.

пʼятниця, 17 липня 2009 р.

Сталінізм і нацизм – одного поля ягоди

Парламентська Асамблея ОБСЄ на початку липня 2009 року проголосувала за прийняття резолюції, яка рівною мірою засуджує сталінізм і нацизм, які названі тоталітарними катастрофами ХХ століття, а в честь їх жертв запропоновано встановити міжнародний День пам’яті, приурочивши його до дня підписання пакту Ріббентропа-Молотова 23 вересня 1939 року.
Проект даної резолюції запропонували представники Литви і Словенії, у якій сказано, що «два головні тоталітарні режими, нацизм і сталінізм, принесли геноцид, порушення прав і свобод людини, військові злочини і злочини проти людства»
Із 320 делегатів за прийняття даної резолюції проголосувало 308, не підтримали прийняття резолюції 8 делегатів, ще 4 утрималися. Прийняття даної резолюції дозволить країнам бувшого СРСР вимагати від Росії компенсації за окупацію.
У документі згадується також сучасна російська дійсність і звучить вимога від Росії (учасниці ОБСЄ) відмови від прославляння радянського минулого і «прикрашання історії».
Делегація Росії бойкотувала підписання даного документу. Депутати Госдуми та члени Совєта федерації виступили з сумісною заявою, а комуністи вимагають офіційної реакції від російського МІДу.
На наш погляд, і сталінізм, і нацизм мають багато спільних рис і заслуговують на зневагу та засудження як антигуманні та антилюдські системи.

Сталінізм

Не бійтесь заглядати у словник:
Це чистий яр, а не сумне провалля.
М.Рильський

Сталінізм
На жаль, українська редакція Вікіпедії не дає тлумачення цього слова

Материал из Википедии — свободной энциклопедии

Сталинизм — система государственного управления и совокупность государственной политической системы и идеологии, получившие название по имени И.В. Сталина.
По определению историка А. Рогинского, — система государственного управления, совокупность специфических практик сталинского руководства; наиболее специфическая характеристика сталинизма, его родовая черта, — террор как универсальный инструмент решения любых политических и социальных задач.
По некоторым сведениям, термин был впервые использован Л. Кагановичем для обозначения формы, получившей теоретическое развитие при И.В. Сталине, от имени которого образован. В СССР начал официально использоваться с началом политики гласности.
Среди сторонников некоторых направлений марксизма, например, троцкизма, термин «сталинизм» используется для обозначения идеологии и политической системы, существовавшей в СССР и других социалистических странах как во время жизни и нахождения у власти И. В. Сталина, так и в последующий период до распада СССР и реставрации капитализма. При этом сталинизм рассматривается как идеология и политика, искажающая марксизм.
Сталинизм характеризуется следующими чертами:
- теоретическим обоснованием в случае запаздывания мировой революции возможности построения социализма в одной стране при буржуазном окружении;
- террором против граждан СССР и граждан других стран;
- объявление марксистской идеи отмирания государства достижимой посредством его усиления: отмирание государства придет не через ослабление государственной власти, а через её максимальное усиление, необходимое для того, чтобы добить остатки умирающих классов и организовать оборону против капиталистического окружения, которое далеко еще не уничтожено и не скоро еще будет уничтожено;
- доминирование руководящей коммунистической партии;
- обязательное идеологическое воспитание в духе идей руководящей партии;
- культ вождя (И. В. Сталина, а также его местных «продолжателей» — Энвера Ходжи в Албании, Клемента Готвальда в Чехословакии, Матьяша Ракоши в Венгрии, Георге Георгиу-Дежа в Румынии, Ким Ир Сена и Ким Чен Ира в Северной Корее, Вильгельма Пика в ГДР и Хорлогийна Чойбалсана в Монголии);
- плановая экономика с почти полным огосударствлением собственности на средства производства;
- насаждение тоталитаризма с контролем государства за всеми сферами жизни общества, включая личную жизнь и культуру.
Защитники сталинской политики утверждают, что одним из достижений Сталина является его роль в победе СССР в Великой Отечественной войне, а также объективные экономические успехи СССР.
Критика сталинизма.
Наиболее известным критиком сталинизма являлся Лев Троцкий, марксист, выдающийся революционер, один из руководителей Октябрьской революции, первый руководитель Красной Армии.
Противники сталинизма вполне обоснованно считают его массовым и опасным заблуждением, а Сталина — непосредственным виновником массовых репрессий в СССР. В вину Сталину ставится то, что чистки (в особенности ликвидация высшего командного состава Красной армии) подорвали обороноспособность СССР перед Великой отечественной войной.

Нацизм, націонал-соціалізм

Не бійтесь заглядати у словник:
Це чистий яр, а не сумне провалля.
М.Рильський


Нацизм (націонал-соціалізм) – назва фашизму в гітлерівській Німеччині [с.457, 1].

Націонал-соціалісти, нацисти, наці – члени гітлерівської фашистської партії в Німеччині в 1919-45 рр. З метою обдурення народних мас гітлерівська партія демагогічно назвала себе «націонал-соціалістичною», проте в дійсності гітлерівці - затяті вороги соціалізму й демократії, найзлісніші реакціонери. В 1933-45 рр., перебуваючи при владі, встановили в країні терористську диктатуру, розв’язали 2-у світову війну, яка завершилася розгромом фашистської Німеччини [с.457-458, 1].


1. Словник іншомовних слів. За ред. члена-кореспондента АН УРСР О.С. Мельничука. – К.: Головна редакція УРЕ, 1977, - 776 с.



Матеріали з Вікіпедії – вільної енциклопедії

Нацизм (націонал-соціалізм) — політична ідеологія, доктрина, політичний режим, заснований на расизмі, шовінізмі, антигуманізмі і тоталітаризмі. Нацизм додержується ідей про зверхність «вищої», «панівної» раси над іншими, «неповноцінними» націями і расами (докртрина «надлюдини» і «недолюдини»); верховенстві нації і держави над особистістю.

Націонал-соціалізм - політична ідеологія, яка була економічною і політичною доктриною Третього рейху, має багато спільного із фашизмом і зазвичай класифікується як один з його різновидів. Фашизм використовується для позначення широкого спектру політичних рухів, що існували в різних країнах, тоді як термін «націонал-соціалізм» застосовують лише у зв'язку з нацистською партією і Третім рейхом.

Найбільш повного втілення ці ідеї набули в ХХ-му столітті в Німеччині під час диктатури Націонал-соціалістичної робітничої партії Німеччини (1933—1945) на чолі з Адольфом Гітлером. Близькі до нацистського рухи були засновані в Англії в 1932 Освальдом Мослі й у 1962 Коліном Джорданом, у 1967 був створений Національний фронт. В США Американська нацистська партія була створена в 1958 Джорджем Лінкольном Росквеллом. В Москві Російська Нацистська партія (РНЕ) була створена в 1990.
Критика нацизму. Перший систематичний і критичний аналіз нацизму як тоталітарної проти людської системи, порівняння його з іншою антигуманною системою — його «антиподом-двійником» комунізмом, був зроблений в праці німецько-американської політолога, соціолога і філософа Ганни Арендт — «Походження тоталітаризму».

Материал из Википедии — свободной энциклопедии

Национал-социализм (сокращённо нацизм) — официальная политическая идеология Третьего рейха.
Идеология нацизма построена на социальном дарвинизме. При правлении Гитлера нацисты создали сильное централизованное государство под руководством вождя (фюрера) и провозгласили своей главной задачей создание «расово-чистого государства» и завоевание «жизненно-важного пространства».
Сторонники нацизма считают, что события в новой и новейшей истории свидетельствуют о моральном, физическом и духовном регрессе белой расы, и её скором вырождении и вымирании. Нацизм, по их мнению, является единственной политической идеологией в мире, которая способна остановить этот процесс. Расизм, и различные формы ксенофобии приветствуются, как необходимые для спасения меры. Преступления против человечности представляются как неизбежная плата за выживание арийцев, которые считаются избранными людьми и высшей расой.
Противники нацизма считают эту идеологию высокомерной и бесчеловечной, ссылаясь на огромное количество жертв режима во время Второй мировой войны. Нацизм сейчас законодательно запрещён во многих странах мира.
Словом «нацизм» (но не «национал-социализм») нередко называют (по аналогии с расизмом и сексизмом) крайний национализм с призывами к вражде, дискриминации либо насильственным действиям по национальному признаку. Это слово приобрело такой смысл в связи с тем, что нацистская Германия была первым государством, поставившим своей государственной целью «расовую гигиену». Поскольку идеи многих современных ультранационалистических движений мало чем отличаются от идей НСДАП, то их называют нацистами или неонацистами.
Национал-социализм в современной России. В современной России существуют разные политические и общественные организации с идеологией национал-социализма, такие как Славянский Союз (СС), Национал-социалистическое общество (НСО) и Русское Национальное Единство (РНЕ). Также действуют небольшие автономные группировки национал-социалистов и НС-скинхедов.

середа, 1 липня 2009 р.

Бути господарем, а не гостем!

Цікаво про сучасну українську книгу: Гостя у власній хаті
Книга завжди цінувалася в Україні, вважалася джерелом знань. Здавалось би, із здобуттям Україною незалежності у нашій державі, як ніколи, мала б цінуватися українська книга. Але нічого подібного!
За даними компанії GFK Ukraine, яка проводила дослідження книжкового ринку в Україні наприкінці 2006 року, майже половина українців (49%) протягом цього періоду купували книжки тільки російською мовою, ще 26% купували книжки як українською, так і російською мовами, 26% купували лише українськомовні книжки. Головною причиною, як вважають деякі оглядачі (О.Медведєв), є мовна ситуація в Україні. В цілому по Україні в усіх сферах громадського життя, крім освіти та частково державного управління, домінує російська мова. В багатьох сферах, як-то в бізнесі, Інтернеті, сфері послуг, шоу-бізнесі, кіно та відео, виробництві телесеріалів тощо українська мова використовується дуже мало або взагалі не використовується.
У 2008, 2009 роках обсяги реалізації книжкової продукції значно скоротилися. Наприклад, на найбільшому книжковому ринку в Україні «Петрівка», обсяги реалізації знизилися на 30-50%. Однією з причин такого становища є те, що українці стали менше читати, особливо молодь. І цьому посприяв розвиток мас-медіа. Іншою причиною є економічна криза. Видавництва змушені скорочувати наклади, що призводить до збільшення вартості книги.
Наступна причина – відсутність державної підтримки. Без державної підтримки для багатьох українських видавництв існує загроза зникнення назавжди.
Як відмічають оглядачі деяких періодичних видань, ситуація ускладнюється ще й тим, що в Україні не ведеться ніякої офіційної статистики про український книжковий ринок: кількість видань, видані й продані наклади, обсяги реалізації, обсяги заборгованості, імпорт книжкової продукції та інші показники. Без таких даних стає неможливим будь-який аналіз та прогноз.
Хоча офіційної статистки щодо книжкового ринку в Україні не існує, окремі компанії здійснюють відповідні дослідження із власної ініціативи. Наприклад, компанія GFK Ukraine провела близько 1000 опитувань респондентів від 15 до 59 років, в ході якого з’ясувалося, що у 2008 році збільшилася кількість придбаних книжок українською мовою на 5% (із 35 до 40%) порівняно з 2007 роком. Протягом року розрив між частками придбаних книжок російською та українською мовами суттєво зменшився: з 26% (березень 2007 року) до 17% (березень 2008 року).
Деякі компанії відмічають, що фінансова криза «оздоровила» книжковий ринок України, в якому донедавна 80% займала книга з Росії. Підвищення ціни майже у 2 рази на російську книгу зменшило її кількість на українському ринку.
Пропонується врятування книжкової галузі України патріотично налаштованими меценатами чи можновладцями (тільки де таких узяти?), які б фінансово підтримали 3-4 найбільших видавництв, що цілком можливо з економічної точки зору, адже весь український книжковий ринок коштує стільки ж, скільки два футболісти київського «Динамо».
Чи настане той час, коли українське слово в Україні буде господарем, а не гостем? Хочеться вірити, що такі часи прийдуть.
Підготовлено за матеріалами українських ЗМІ.

неділя, 31 травня 2009 р.

Микита Шаповал. Поезія

Донеччанин М.Ю.Шаповал

О.ОЛЕСЕВІ

З журбою радість обнялась!
Ще не засохли скрути сльози,
А щастя стало на порозі —
Весела пісня полилась.
Кругом панує лютий кат:
Людей мордує, палить хати,
Шпики лаштує і гармати,
Розстріли й громи аж лящать,
А радість б'є! Як з джерела
Вода, розкутая весною,
На кригу смерті йде війною,
Так сміла радість загула.
Людська могучая весна
Встає, як пролісок з-під снігу,
Бо гнів зламав давнішню кригу
Й зоря з-за хмар блищить ясна!
Чи чують люди! Вже журба
І радість гучно обнялись.
Як п'явки страшно дві вп'ялись
Одна в одну! Це боротьба...
Могуча радість, оживись!
Пручайсь на волю сміла, вільна-
З смутної весни голови...
1907

В ТЮРМІ

Зоря пророча


Во дні занепаду і кражі,
І розмордованого шалу,
Повстане серед вас на стражі.
Пророк, захисник ідеалу.
Не заховається сваволя
Від всекараючого слова,
І помарніє глум неволі
Й неправда їхня стоголова.
Дарма, що всі, як люті гади,
Сичать і кидатись на нього
Гуртом візьмуться серед зради-
Не вбить їм речника святого!
Самі, скатовані ганьбою
І криком нелюдської муки,
ВОНИ ВПАДУТЬ САМІ СОБОЮ
Серед всесвітньої розпуки.
І наближається вже буча!
Цію пекельною добою
Іде вже кара неминуча
Невпинно — дужою ходою.
Іде пророк! 3 любов'ю й світом
Назустріч вам, усім похилим,
Не герць з сваволею і гнітом.
На свято праведної сили.
Іде пророк і, може, згуба
Його розіпне або спале,
Та хрест його й огонь вік буде
Світить красою ідеала...
1908

ДІНЕЦЬ

Підперезав село убоге
Гінкий вигадливий Дінець.
Блискуча, вквітчана дорога,
Срібляно хвильний манівець.

Біжить не спиниться ніколи.
Поміж гаями, по степах,
Лани оре широкополі
І щезне в хащах і горах.

Відкіль течуть сріблясті хвилі,
І як простують і куди.
І що ховається в тій сині,
Що прикотила їх сюди?

Не знаю я цього і, мабуть,
Ніхто не ма на це снаги.
Як те, що кличе мене й вабить
На ці таємні береги.
Відкіль прийшов, куди і по-що?
Що там згубив — чи може тут?
І хто мені ту жаль розтроще
І згубні чари злих отрут?

Хто розіб'є старі кайдани,
Хто може “підвести ходи”?
…якісь таємні серця плани
Взяли і привели сюди.

І буду тут шукать, аж поки
Знайду природи джерело,
Й благать, щоб ясність цю і спокій
І моє серце там жило…
1910.


МІЙ РІДНИЙ КРАЙ

Мій рідний край — пахуче поле,
Мій рідний край — цвітучий май,
Моя журба, моя неволя,
Чорний рани біль, страшний одчай.

Мої невиспівані звуки,
І листя жовте з квітника,
Благально в гору зняті руки,
Перед нападом хижака.

Мій рідний край — слова дитячі,
Мій рідний край — думки старі,
І промінь ранішній неначе,
І світ вечірньої зорі…
1917.

***
Така вона розхристано-погана,
Така скривавлена й брудна,
Від крові й грабежу щоденно п'яна,
Розгуляна, розбещена, страшна,
А я ж за неї мріяв довгі літа,
Любив безтямно до снаги —
Була любов натхненно-сумовита
Й ламала бунтом всякі береги.
Тепер стою немов на кладовищі —
Дивлюсь, як блискають ножі
І ллється кров... О Ти, Найвищий!
Любить її хоч трохи поможи!
1919

***
Грядущим нашим поколінням,
Новим невідомим людям,
Ми залишаєм загадку-видіння —
І хвилювання їх грудям.
Це буде відгук наших дзвонів,
Що в наших грудях прогули,
Молитов наших і поклонів,
Бажань, жадань, надій, прокльонів,
Що з нами гостро так жили.
Час хвилювання і горіння,
В стовпах огненних краєвид
Лишає наше покоління,
Як незатертий бурі слід.
І ви зомлієте від туги
За нашим образом ясним,
За нашим дзвоном голосним,
Родитись будете з ним вдруге
Й ніколи не вмирати з ним.
1920

Демократія

Не бійтесь заглядати у словник:
Це чистий яр, а не сумне провалля.

М.Рильський



Демократія – форма політичної організації суспільства, що характеризується участю формальною (в експлуататорських державах) або фактичною (в державах соціалістичного типу) народу в управлінні державними справами. В широкому розумінні – форма керівництва будь-яким колективом, яка забезпечує активну участь його членів у здійсненні всіх заходів [с.193, 1].


1. Словник іншомовних слів. За ред. члена-кореспондента АН УРСР О.С. Мельничука. – К.: Головна редакція УРЕ, 1977, - 776 с.

Українська версія Вікіпедії


Демократія – народовладдя, форма правління в державі, при якій влада належить народу.
Інколи дають інше визначення: демократія - форма правління в державі, побудована на визнанні народу джерелом влади; форма політичної організації суспільства, яка характеризується визнанням волі більшості. Іноді в конституції держави може бути записано, що влада належить народу, але при цьому владу в країні здійснює невелика група людей в особистих інтересах.
Слово "демократія" вперше стало вживатись в Стародавній Греції. Саме там вперше почали досліджувати це питання. Був поширений такий поділ держав за формами правління: влада одного (монархія), влада кращих (аристократія) і влада народу (демократія). Але справа в тому, що, скажімо, в Давній Греції (так само як і в Давньому Римі) рабів і чужоземців не відносили до громадян (тобто народу). Те саме стосується і деяких середньовічних держав, які називали демократіями, адже влада належала народу (виборність влади), але при цьому певну, досить велику частину суспільства просто не відносили до народу, представники цієї частини не мали права голосу. Тому деякі дослідники вживають такі слова, як рабовласницька демократія, феодальна демократія, буржуазна демократія, соціалістична демократія тощо.
Інколи демократію називають договірною формою правління, а інколи – перекрученою формою народного врядування, згідно з поділом усіх форм правління на шість можливих типів: тиранія як спотворена форма монархії, олігархія як спотворена форма аристократії та охлократія як спотворена форма народовладдя. Чиста демократія не викликала захоплення ані у філософів-аристократів, таких як Сократ, ані в прибічників мішаної форми правління, таких як Аристотель. Її часто протиставляли так званим складеним устроям (де було змішано елементи монархічного, аристократичного та демократичного правління), типовим для класичної Греції та республіканського Риму.
У сучасному світі все ще змішують поняття демократії (народовладдя) з конкретним проявом її - формою державної влади, яка є зручною в сучасному світі з ринковою економікою, зокрема у США та країнах Західної Європи. Тоді кажуть, що демократія - це обов'язково: виборність органів влади; поділ державної влади на три гілки: законодавчу, виконавчу та судову; підпорядкування меншості більшості; захист прав меншості; наявність політичних прав і свобод.

Джерело: http://uk.wikipedia.org/wiki/Демократія


Російська версія Вікіпедії

Демократия — вид политического устройства государства или политической системы общества, при которой законодательные и исполнительные функции осуществляются как через прямое народовластие (прямая демократия), так и через представителей, избираемых народом или какой-либо его частью (представительная демократия).
Главным признаком демократии является законодательно обеспеченные выборные формы как пропорционального представительства во власти (коллективный орган) так и авторитарного представительства (президент), и обязательного наличия любых форм неотъемлемых прав граждан.
Главная формула понятия демократии заключена в формулировке *Права и Свободы Человека и Гражданина* где *Права* являются категорией законодательно-регулируемой свободы, а *Свободы* - формой свободы необходимой для бытового использования и прямо не-регулируемых законодательством, но являющихся неотъемлемой частью общей Концепции Общества закрепленной в Основном Законе.

История
Исходной формой демократии была прямая демократия в небольших городах-государствах в древней Греции (Афинская демократия), и некоторых древних городах на Руси. Критика демократии (в её античных формах) имеется уже в теории государства Платона (диалог «Государство»), одним из главных недостатков демократии у которого выступает её крайне низкая обороноспособность. При этом во многом анализ Платона относится и к современным формам демократии, хотя многие современные авторы надеются на то, что технический прогресс делает демократию значительно более жизнеспособной. Существуют и многочисленные примеры более современной критики демократии, основывающиеся на различных теоретических подходах.

Впоследствии, с усложнением решаемых государством задач, прямая демократия была практически повсеместно вытеснена монархическими формами правления.
В настоящее время демократическое правление обычно носит форму западной европейской представительной демократии, получившей название «либеральная демократия». Среди её теоретических основоположников были Жан Жак Руссо (1712—1778), Джон Локк (1632—1704) и Монтескьё (1689—1755). Развитие средств массовой коммуникации, автоматической обработки информации, теории искусственного интеллекта с инженерией знаний, с учетом нарастающих сложностей с реализацией представительной демократии, возродило интерес к её прямым формам.

Признаки демократического государства
Современное понятие демократии включает следующие гражданские права и свободы: свободу слова при наличии ответственности за использование данного права; свободу вероисповедания и отправления веры, религиозных культов и обрядов; отделение религии от государства и школы; свободу выбора языка межличностного общения; независимость печати и других средств массовой информации (включая телевидение); деполитизацию и департизацию армии, полиции, органов государственной безопасности, прокуратуры и суда, рядового (неполитического) состава аппарата органов государственной власти и управления; гражданский, общественный и парламентский контроль за армией, полицией, органами госбезопасности и другими силовыми структурами; право гражданина на свободное получение и распространение полной, достоверной и правдивой информации о деятельности органов власти и управления; свободу творчества и творческого самовыражения, и в частности свободу выражения мнений; свободу мирных собраний, шествий, митингов и демонстраций; свободу союзов, организаций и политических партий, не запрещённых законом; право граждан свободно объединяться в любые не запрещённые законом общественные организации, группы, союзы и политические партии; гарантии личной неприкосновенности граждан; право человека на жизнь, личную свободу и безопасность; право частной собственности, гарантии её неприкосновенности; право на свободу не запрещённой законом экономической деятельности (право на труд); независимость и беспристрастность суда; право человека на честное и объективное разбирательство его дела в суде при обеспечении реальной состязательности сторон обвинения и защиты и строгом соблюдении презумпции невиновности; строгое соблюдение принципа разделения законодательной, исполнительной и судебной власти; ответственность чиновников исполнительной власти перед представительными органами; ограничение вмешательства государства в деятельность экономических субъектов, граждан, общественных организаций, партий и движений, религиозных конфессий, органов местного самоуправления; сильное местное самоуправление; развитое гражданское общество; развитые институты парламентаризма, включая парламентские расследования; всеобщее, равное и прямое избирательное право при обеспечении реального равноправия и состязательности кандидатов, политических партий и движений и их программ;
государственные гарантии внутрипартийной и внутрипрофсоюзной демократии, в частности гарантии свободного существования внутрипартийных фракций и соблюдения определенных процедур при выборах партийных органов — это не может являться внутренним делом ни одной партии, претендующей на участие в выборах.

Связь демократии с США
Распространена точка зрения, что в настоящее время термин «демократия» используют всего лишь как прикрытие западных стран (прежде всего США) для оправдания политики двойных стандартов. Согласно этой версии, страны, поддерживающие США, считаются демократическими, а во всех остальных странах — авторитаризм или тоталитаризм (выбирается более «подходящий» политический режим). «Распространение демократии» является оправданием для совершения агрессивных действий.
Противники этой точки зрения утверждают, что данное мнение имеет место «среди жителей стран, подвергаемых усиленной антиамериканской пропаганде со стороны подконтрольных правящим режимам СМИ», и что среди проамериканских режимов существовало и существует немало таких, которые Государственный департамент США признаёт авторитарными (но не тоталитарными — все страны, признанные США тоталитарными, негативно относились к Соединённым Штатам). Однако сторонники такого взгляда на понятие демократии существуют и в западных странах, поддерживающих американскую политику, и в самих США.
Следует отметить, что в некоторых других странах термин «демократия» с похожей целью также используется, но значительно реже. Так, социалистические страны называли себя народно-демократическими, указывая при этом, что либеральная демократия является ограниченной или даже фальшивой, тогда как народная демократия — единственная правильная (с точки зрения США и многих западно европейских стран, а также диссидентов все «народные демократии» являлись тоталитарными государствами).

Джерело: http://ru.wikipedia.org/wiki/Демократия

неділя, 3 травня 2009 р.

Асиміляція

Не бійтесь заглядати у словник:
Це чистий яр, а не сумне провалля.
М.Рильський


Асиміляція – злиття одного народу з іншим шляхом засвоєння його мови, звичаїв [с.71, 1].


1. Словник іншомовних слів. За ред. члена-кореспондента АН УРСР О.С. Мельничука. – К.: Головна редакція УРЕ, 1977, - 776 с.


Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії

Асиміляція - дія за знач. робити кого-небудь, що-небудь подібним до себе, перетворювати на свій лад.
• засвоєння етнічною меншістю взірців і норм домінуючої культури з втратою своїх власних. Відома примусова і відносно м'яка асиміляція.

Джерело: http://uk.wikipedia.org/wiki/


Материал из Википедии — свободной энциклопедии

Ассимиляция в социологии и этнографии — потеря одной частью социума (или целым этносом) своих отличительных черт и замена заимствованными у другой части (другого этноса). В целом, это этнокультурный сдвиг в самосознании определённой социальной группы, ранее представлявшей иную общность в плане языка, религии или культуры.
Ассимиляция может носить как добровольный характер — увлечение другой более развитой или привлекательной культурой, межнациональные и межконфессионые браки и т. п.; так и принудительный (насильственный) характер — завоевание, численное истребление, вынужденное переселение, законодательная деятельность, направленная на подавление тех или иных культурно-языковых проявлений.

Джерело: http://ru.wikipedia.org/wiki/

Анексія, анексіонізм, анексувати

Не бійтесь заглядати у словник:
Це чистий яр, а не сумне провалля.
М.Рильський



Анексія – насильницьке приєднання, загарбання однією державою всієї (або частини) території іншої держави або народу [с.51, 1].

Анексіонізм – загарбницька політика [с.51, 1].

Анексувати – насильницьки приєднувати (загарбувати) всю або частину території іншої держави [с.51, 1].

1. Словник іншомовних слів. За ред. члена-кореспондента АН УРСР О.С. Мельничука. – К.: Головна редакція УРЕ, 1977, - 776 с.


Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії

Анексія — це насильницьке захоплення державою всієї або частини території іншої держави або народу і включення до складу своєї.

Джерело: http://uk.wikipedia.org/wiki/


Материал из Википедии — свободной энциклопедии

Аннексия — насильственный акт присоединения государством всей или части территории другого государства в одностороннем порядке. По международному праву аннексия — один из видов агрессии и в настоящее время влечёт международно-правовую ответственность.
Аннексию следует отличать от оккупации, которая сама по себе не влечёт изменения юридической принадлежности территории. Так, например, Босния и Герцеговина, находившаяся под оккупацией (то есть фактическим контролем) Австро-Венгрии с 1878 года, была аннексирована ею только в 1909 году, а до того считалась формально территорией Османской империи.
Употребление термина в советской литературе
В советской литературе термин «аннексия» не применялся в отношении СССР. Так, например, говорилось об аннексии Румынией Бессарабии в 1918 или Германией Судетской области в 1938 году. В то же время в отношении территорий, включённых в состав СССР в период с 1939 по 1941 (Западная Украина, Западная Белоруссия, Северная Буковина, Латвия, Литва, Эстония, Бессарабия, Тува), всегда употреблялись термины «воссоединение» или «присоединение» — для территорий, ранее входивших в состав Российской империи, или «передача» — в отношении Карельского перешейка и, позднее, Калининградской области. Это связано с тем, что включение той или иной территории в состав СССР было обусловлено просьбами населения этих территорий.
Примеры аннексий
• 1783 — Российская империя аннексировала Крымское ханство.
• 1848 — Франция аннексировала Алжир.
• 1900 — США аннексировали Гавайские острова.
• 1918 — Румыния аннексировала Бессарабию, до того входившую в состав России.
• 1938 — Германия аннексировала Австрию, которая до этого являлась независимым государством (аншлюс)
• 1967 — Израиль аннексировал Восточный Иерусалим, до этого находившийся под контролем Иордании, а в 1981 — сирийские Голанские высоты.
Утверждения об «аннексии» во внешнеполитических выступлениях
Нахождение на территории Абхазии и Южной Осетии миротворческих сил РФ грузинская сторона считает аннексиями, противоречащими международному принципу нерушимости границ. В России признают Южную Осетию и Абхазию независимыми государствами, освободившимися от Грузии. Ни то, ни другое государство Россия не объявляла частью своей территории, то есть об аннексии не может быть и речи.


http://ru.wikipedia.org/wiki/

Імперія, Російська імперія

Не бійтесь заглядати у словник:
Це чистий яр, а не сумне провалля.
М.Рильський



Імперія – монархічна держава, очолювана імператором. Великі капіталістичні держави, що, як правило, мали колоніальні володіння [с.277, 1].



1. Словник іншомовних слів. За ред. члена-кореспондента АН УРСР О.С. Мельничука. – К.: Головна редакція УРЕ, 1977, - 776 с.


Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії

Російська імперія — назва, що позначає московську державу у Росії із приєднаними до неї територіями а також офіційна назва Росії з 1721 року до лютневої революції 1917 року.
Основним елементом герба Російської імперії був двоголовий орел. Цей символ прибув до Московської Держави як придане дружини царя Івана ІІІ, з Візантії. "Боже, Царя храни" був державним гімном.

Джерело: http://uk.wikipedia.org/wiki/


Материал из Википедии — свободной энциклопедии

Империя — тип государства до появления национального государства. «Обширное государство, включившее в свой состав территории других народов и государств». Многие империи, с целью сохранения своей территориальной целостности и единства, стремятся к нивелировке этнических и религиозных групп внутри государства, что нередко приводит к доминированию лишь одного этноса (титульная нация).
Наличие монарха — императора во главе государства не является обязательным признаком империи, так как титул «император» может использоваться произвольно, без всякой связи с сущностью государства
Признаки империи
В настоящее время широко применяется также переносное толкование слова «империя». В этом случае под ней подразумевается большое по территории и населению государство, имеющее следующие признаки:
1. наличие сильной армии и полиции;
2. большое внешнеполитическое влияние;
3. мощная национальная идея (религия, идеология);
4. жесткая, как правило, единоличная, власть;
5. высокая лояльность населения;
6. активная внешняя политика, направленная на экспансию, стремление к региональному или мировому господству.
Государство, отвечающее этим признакам, будет являться империей. При этом монархия как тип государственного устройства не обязательна.
Многие государства, развиваясь по пути «вверх и вширь», рано или поздно становятся империями. На протяжении человеческой истории существовало много империй. Наиболее известные: Византийская империя, Римская империя, Российская империя, Британская империя, Испанская империя, Франция при Наполеоне, Третий рейх.
Некоторые государства проходили через стадию империи несколько раз (Франция, Германия, Россия).

Джерело: http://ru.wikipedia.org/wiki/

середа, 29 квітня 2009 р.

Інтернаціоналіст, інтернаціоналізм

Не бійтесь заглядати у словник:
Це чистий яр, а не сумне провалля.

М.Рильський


Інтернаціоналізм – міжнародна солідарність робітників, трудящих різних націй і рас. […] Із знищенням експлуататорських класів виник соціалістичний інтернаціоналізм, який є новим типом міжнародних відносин. […] Соціалістичний інтернаціоналізм збігається з соціалістичним патріотизмом. […] Інтернаціоналізм у сучасну епоху означає солідарність національних загонів робітничого класу, відповідальність комуністичних і робітничих партій всіх країн за успішний розвиток світового революційного процесу, дружбу, багатосторонню взаємодопомогу й зближення соціалістичних країн… Інтернаціоналізм протилежний націоналізмові [с.290, 1].



1. Словник іншомовних слів. За ред. члена-кореспондента АН УРСР О.С. Мельничука. – К.: Головна редакція УРЕ, 1977, - 776 с.

Матеріали Вікіпедії говорять про невизначеність цього терміну в даний час, тому вживання його обмежується.
Цікава наукова робота «Інтернаціоналізм чи русифікація» Івана Дзюби.


Дзюба І. М. Інтернаціоналізм чи русифікація? — К. : Видавничий дім "KM Academia", 1998, — 276 с.

ISBN 966-518-110-6

Безпосереднім поштовхом для написання цієї славнозвісної наукової праці стали проведені 1965 року в Україні арешти творчої молоді. Робота була оголошена антирадянською, автора виключили із Спілки письменників, і він теж опинився за ґратами. Починаючи з 1968 p., монографія багато разів виходила за кордоном українською, російською, англійською, французькою, італійською, китайською мовами. В Радянському Союзі як політичне звинувачення висувалася проти кожного, хто читав її чи бодай тримав у руках, якщо це ставало відомо КДБ. В Україні, проголошеній незалежною державою, ця наукова робота окремою книжкою виходить вперше. На жаль, багато порушених у ній проблем залишаються актуальними й нині.



Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Інтернаціоналіст та інтернаціоналізм — терміни, що стосуються концепції міжнародних відносин, яка підкреслює як домінуючу роль держави, так і існування соціальних відносин між державами.

Джерело: http://uk.wikipedia.org/wiki/


Материал из Википедии — свободной энциклопедии

Интернационализм:
• Интернационализм в политике — идеология солидарности народов и отрицания национализма.
• Интернационализм в лексике — слово, вошедшее в большинство языков: телефон, компьютер и т. д.

Джерело: http://ru.wikipedia.org/wiki/

вівторок, 28 квітня 2009 р.

Космополіт і космополітизм

Не бійтесь заглядати у словник:
Це чистий яр, а не сумне провалля.

М.Рильський


Космополіт – людина, позбавлена почуття патріотизму, відірвана від інтересів своєї батьківщини, чужа своєму народові [с.366, 2].

Космополітизм – реакційна буржуазна теорія, що проповідує байдуже ставлення до вітчизни і свого народу, заперечує патріотизм, обстоює ідею «світового громадянства» [с.119, 1; с.366, 2].



1. Короткий тлумачний словник української мови (Уклад.: Д.Г. Гринчишин, Л.Л. Гумецька, В.Л. Карпова та ін. Відповід. ред. Л.Л. Гумецька). – К.: Рад. школа, 1979. – 296 с.
2. Словник іншомовних слів. За ред. члена-кореспондента АН УРСР О.С. Мельничука. – К.: Головна редакція УРЕ, 1977, - 776 с.

Націоналізм і космополітизм - протилежні явища? А інтернаціоналізм і космополітизм?

А ось яку цікаву думку щодо націоналізму і космополітизму висловив український письменник, публіцист і громадський діяч кінця 19 ст. Трохим Зіньківський.
«Треба розрізняти не слова, а річ саму по собі. В чистім благороднім розумінні націоналізм, як почуття природне, мусить бути під контролем ідей гуманізму – любити свій народ, працювати для нього не значить зневажати і ненавидіти іншу народність. Кожна людина мусить дивитися на всіх інших людей однаково, як на людей, поводитись з ними як собі того бажаєш. Цього вимагає гуманне космополітичне чуття, і в такім благороднім розумінні кожна людина мусить бути космополітом.»

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Космополітизм — ідеологія світового громадянства, яка надає пріоритетне значення загальнолюдським цінностям і другорядне — національним проблемам.
Поняття космополітизм визначене Діогеном, відштовхуючись від Космосу, універсальності, полісу. У релігійній думці ідеї космополітизму розвинули Св. Павло (еклесія) та Бл. Авґустин (град Божий). Поняття виражає можливість бути жителем певного місця, водночас належачи до універсальності світу, не заперечуючи його партикуляризм та своєрідність. Так, у XVIII ст. виникає термін "громадянин світу". Серед визначних космополітів Нового часу є Ґійом Постель, Фужере де Монброн, Монтеск'є, Вольтер, Шефтсбері, Дідро, Шарль Піно Дюкло, князь де Лінь, Ґрім, Ґаліані, Бонваль, Казанова, Караччіолі, Томас Пейн, Кант.
Космополітизм — це співіснування та взаємодія численних ідентичностей і почуття приналежності до світового громадянства за рамками націй, не будучи ними скутим. Не плутати з метисажем, що є змішанням різних культур.
Такі мислителі, як Ґеорг Зіммель, Ульрих Бек та Антоніо Неґрі виступають за розрив з методологічним націоналізмом з метою заснування нової космополітичної соціології.
Письменники-коспополіти: Поль Моран, Стефан Цвейг.

Джерело: http://uk.wikipedia.org/wiki/


Материал из Википедии — свободной энциклопедии

Космополитизм — мировоззрение мирового гражданства, ставящее общечеловеческие интересы и ценности выше интересов отдельной нации.
История
Впервые космополитом провозгласил себя киник Диоген. В дальнейшем для киников космополитизм означал превалирование интересов личности над государственными.
Упадок политической жизни греческих городов после пелопонесской войны, совместно с развитием философской мысли, привели к отрицательному взгляду на требования ограниченного местного патриотизма. Если прежде человек понимался только как гражданин своего города, то, с потерей независимости и значения городов (особенно во время македонского, а потом римского владычества), он стал сознавать себя гражданином всего мира. Это сознание, впервые резко высказанное в школе кинической философии было далее развито стоиками, особенно в римскую эпоху, чему способствовал и универсальный характер самого римского государства. В положительном своем смысле космополитизм вытекает из сознания единства человеческого рода, в силу чего интересы отдельных государств и народов подчиняются общему благу человечества как целого. Реальное, хотя весьма несовершенное, выражение этой идеи во внешней истории мы находим в последовательных попытках к созданию всемирной монархии, а также в политике папской теократии.
В истории СССР этот термин известен в уничижительном смысле в рамках словосочетаний «борьба с космополитизмом», «безродный космополитизм», связанных с одноимённой идеологической кампанией в 1947—1953 годах.
Космополитизм и патриотизм
Весьма часто космополитизм берется лишь в отрицательном смысле, как простое отсутствие патриотизма или привязанности к своему народу и отечеству, как будто теряющему всякий интерес с точки зрения универсальных идей. Но такое понимание часто рассматривается как неправильное. Мысль о целом не упраздняет реального значения частей, и как любовь к отечеству не противоречит непременно привязанности к более тесным социальным группам, напр., к своей семье, так и преданность всечеловеческим интересам не исключает патриотизма. Вопрос лишь в окончательном или высшем мериле для оценки того или другого нравственного интереса.
Космополитизм и интернационализм
Космополитизм, хотя и схож с интернационализмом, не тождественен ему. Более того, возможны случаи противоречия между ними. Например, националист может быть космополитом, если у его нации нет своего государства. И наоборот, многие коммунисты мира, оставаясь интернационалистами, в 1920-х годах считали Советский Союз своим отечеством, даже ни разу не побывав в СССР. Патриотизм, за исключением своих крайних форм, вполне уживается с интернационализмом в идеологии многих современных государств мира.

Джерело: http://ru.wikipedia.org/wiki/

понеділок, 27 квітня 2009 р.

Патріотизм

Не бійтесь заглядати у словник:
Це чистий яр, а не сумне провалля.
М.Рильський

 

 Звернутися до теми тлумачення патріотизму спонукало риторичне запитання одного із блоггерів: «Цікава річ, я її спостерігаю останнім часом все частіше. Якщо людина живе в Росії й любить її він патріот, якщо людина живе в Україні й любить її він хто завгодно й бандерівець (для когось це таке страшне слово ), й фашист, й т.д тільки не патріот.... ЯКого ... воно так? Хтось пояснить?»
Звертаємося до словників. Патріот – людина, яка любить свою батьківщину, йде на подвиг за неї, віддана своєму народові, його найкращим демократичним і революційним традиціям. Таке тлумачення цього слова дається у Словнику [2 с.507].
Там же подається тлумачення слова патріотизм. Патріотизм – любов до батьківщини, до свого народу, відповідальність за долю вітчизни, готовність служити її інтересам. Патріотизм – явище соціально-історичне і має в різні епохи різний соціальний і класовий зміст. Найвищою формою патріотизму є соціалістичний патріотизм, в якому вірність батьківщині поєднується з відданістю й вірністю всій співдружності соціалістичних країн. Соціалістичний патріотизм невіддільний від почуття пролетарського інтернаціоналізму [2, с.507].
Дещо лаконічніше про патріотизм сказано у КТСУМ: патріотизм – любов до своєї батьківщини, відданість своєму народові, готовність для них на жертви і подвиги [1, с.181].
Але за часів радянської влади патріотизм сприймався по-різному: любов росіянина до своєї батьківщини була справжнім патріотизмом, а любов українця до своєї батьківщини вважалась націоналізмом з обов'язковим додатком "буржуазним". На жаль, стереотип цей у свідомості наших пересічних співгромадян міцно «сидить» і до цього часу, особливо серед її російськомовної частини.
Українська редакція електронної енциклопедії «Вікіпедія»  зауважує, що в сьогоденному житті поняття патріотизму розуміється по-різному і часто використовується політичними і суспільними силами з метою маніпулювання свідомістю громадян, що часто-густо призводить до тяжких наслідків, які набувають вигляду національного шовінізму або цілковито відокремлених від розуміння реальних обов’язків патріота, уявлення і поведінки.
А ось як патріотизм трактує російська редакція «Вікіпедії»
Патриотизм – нравственный и политический принцип, социальное чувство, содержанием которого является любовь к отечеству и готовность подчинить его интересам свои частные интересы. Патриотизм предполагает гордость достижениями и культурой своей Родины, желание сохранять её характер и культурные особенности и идентификация себя с другими членами нации, готовность подчинить свои интересы интересам страны, стремление защищать интересы Родины и своего народа. Исторический источник патриотизма – веками и тысячелетиями закреплённое существование обособленных государств, формировавшие привязанность к родной земле, языку, традициям. В условиях образования наций и образования национальных государств патриотизм становится составной частью общественного сознания, отражающего общенациональные моменты в его развитии.
Приписывая другим лицам патриотические чувства, а некоторым событиям патриотическую окраску, оценивающее лицо тем самым чаще всего даёт положительную характеристику.
Представления о патриотизме связываются с трепетным отношением к своей Родине, но представление о сущности патриотизма у разных людей разное. По этой причине, одни люди считают себя патриотами, а другие их таковыми не считают.
 
Згідно російської версії тільки в умовах утворення націй і національних держав патріотизм стає складовою частиною суспільної свідомості, людина може бути патріотом своєї держави. Якщо в якоїсь людини недержавної нації й виникає любов до своєї мови, своєї культури або свого народу, то радянська ідеологія це трактувала як націоналізм, буржуазний націоналізм, а то й нацизм. Цей стереотип залишається ще й до цього часу.
Нашій державі ще тільки 18 років. Але якщо у наших громадян поступово, а все ж таки формується почуття патріотизму, то наші сусіди ще не можуть цього сприйняти, потрібен певний час, щоб це укорінилося у їх свідомості.
 
Література. 
1. Короткий тлумачний словник української мови (Уклад.: Д.Г. Гринчишин, Л.Л. Гумецька, В.Л. Карпова та ін. Відповід. ред. Л.Л. Гумецька). – К.: Рад. школа, 1979. – 296 с.
2. Словник іншомовних слів. За ред. члена-кореспондента АН УРСР О.С. Мельничука. – К.: Головна редакція УРЕ, 1977, - 776 с.

 

неділя, 26 квітня 2009 р.

Нація, націоналізм

Не бійтесь заглядати у словник:
Це чистий яр, а не сумне провалля.
М.Рильський


Нація – стійка спільність людей, що історично склалася, виникла на базі спільності мови, території, економічного життя і психічного складу, який проявляється в спільності культури [с.156, 1].

Націоналізм – буржуазна ідеологія й політика в національному питанні, характерними рисами якої є проповідь зверхності національних інтересів над соціалістичними, класовими, проголошення національної нетерпимості, розпалювання національної ворожнечі. Націоналізм виступає у двох формах: великодержавний шовінізм пануючої нації і місцевий націоналізм пригнобленої нації [с.699, 2].

1. Короткий тлумачний словник української мови (Уклад.: Д.Г. Гринчишин, Л.Л. Гумецька, В.Л. Карпова та ін. Відповід. ред. Л.Л. Гумецька). – К.: Рад. школа, 1979. – 296 с.
2. Словник іншомовних слів. За ред. члена-кореспондента АН УРСР О.С. Мельничука. – К.: Головна редакція УРЕ, 1977, - 776 с.

Цікаво, а яке тлумачення цих слів у сьогоднішніх словниках?
Наведу тлумачення слова «націоналізм» письменником, публіцистом, громадським діячем кінця 19 століття Трохимом Зіньківським (1861-1891): «Можна всяку ідею знівечити – з націоналізму зробити егоїзм національний… Націоналізм, як і всяка ідея, - суб’єктивна ідея, як її хто може розуміти, і у варварській голові ця ідея може викохати тільки варварське розуміння її… Українському народові, що вся історія його визначається вдачею демократично-федеративною, що йому не доводилось в історії давити інші народи, а тільки боронити свою політичну і громадську волю, – такому народові не можна розуміти націоналізм асиміляторським та централістичним. Наш націоналізм – оборона свого національного життя, волі, і яким він був протягом усієї історії, таким повинен і зоставатися. Ми повинні толерантно поводитись з усякою іншою народністю і не знати ворогування до неї як до народності, хоч би й до тієї, що нас душить, а мусимо тільки ворогувати і битися з тими ідеалами та змаганнями, що мають нас знищити»

пʼятниця, 20 березня 2009 р.

Віктор Женченко. Поезія

Два крила творчості Віктора Женченка

Віктор Женченко: «Я тримаюсь на музиці, поезії і друзях»

Із збірки «Отам, за тихим небокраєм…»

**********
Я — з Оболоні. З тиші, що припала
хмільною хвилею на груди чорнозему.
Я скупаний в купальську ніч — ще
змалу! —
в таємнім шепоті вербового гарему.

Я з квітів тих, що вранці над Сулою
дарують келихи ромашкового щему.
Я з вишень тих, що з кожною весною
плетуть вінки полтавським нареченим...

Я з тих пісень, що пахнуть полем, болем,
билинно гордим хліборобським родом.
З джерел цих п'є моя смаглява доля
дзвінку,
цілющу,
найсвятішу воду!

Із збірки «Тривога»

**********
Як важко підніматися з колін

Як важко підніматися з колін!
Ще важче — рабство з пам'яті зітерти...
Цей страх,
ця ницість,
як собаки злі,
готові й душу на шматки роздерти,
а треба — встати!
Важко встаємо...
Ця клята нерішучість — остогидла!
Чого ждемо?
Щоб знову нас в ярмо?
Щоб знову нами гейкали, як бидлом?!
На ноги!
Всі!
Прийшов наш БЛАГОВІСТ!
Такого шансу — більш не буде. Зроду.
ЯКИЙ КРАСИВИЙ ТИ НА ПОВЕН ЗРІСТ,
мій зболений,
принижений НАРОДЕ!

**********
Біль

А суржик — сипле. Звідусюд...
Невже не соромно?
Не досить?
Невже влаштовує мій люд
сіріти й досі в малоросах?
А гідність де?
Козацька честь?
Де пращурів великих гени?
... Мене цей суржик — їсть! Пече
і — крає,
наче автогеном!

І як ти знімеш це тавро,
оцю людську ганьбу потворну,
коли — на диво! — сам народ
щодня руба себе під корінь!?

**********
Так хто ж ми, Боже?
(За Володимиром Черепковим)

Яка наруга йде навколо;
насилля, вбивства, бізнес-секс?!
Усім цим — диригує долар,
а де ж бо люд наш?
Кіз пасе...
Кричу,
питаю в себе сам я:
— Так хто ж ми, Боже?
Звідкіля?
... Коли народ втрачає пам'ять —
все починається з нуля.

**********
В ніч перед Водохрещем
(Патріарху Київському
і всієї Руси-України Філарету)

Незвичайна ця ніч — молода!
Між льодів і снігів, серед січня,
прибуває, нуртує вода —
бунтівна! животворна! магічна!

В наші душі в цю ніч загляда
радість та, що наш дух укріпила!
Молода українська вода
набирає цілющої сили!

Дай нам, Боже, до Храму дійти...
Дай терпіння, дай віри твердої!
Окропи, освіти, освяти
молодою, святою водою!

Хай з водою відійде біда,
хай від чистих криниць — завесніє...
Молода українська вода
прибуває до нас, як надія!

**********
Із циклу «Біг оленя»

З північного зошита

Для кого Північ — як путана,
для інших — мрія,
відкриття;
мені ж як невигойна рана,
як реквієм —
на все життя.
Я тут спалив
свою наївність,
мажорні марші
і слова.
...На Півночі —
чверть України
в снігах,
в мерзлоті
спочива...

субота, 7 березня 2009 р.

Василь Пазинич. Поезія

Нам Україна, мов провина,
Як вічний первородний гріх,
Така від Бога батьківщина,
Важка й гірка, одна для всіх.
Чи по-шинкарськи, по-козацьки,
Кому вже як вона болить.
Одна, немов могила братська.
А як могилу поділить?


************

І те - не те, і так - не так.
Який же український вектор:
Не віятися по світах
І вийти нам нарешті з гето?
На кожній шиї - голова!
У плутократів наших - плутні!
Яка ж принадна булава
До реготу віків на кутні!
Все спишемо на москалів
І на жидів, як є потреба,
На турків, інтер... націоналізм.
Чи не пора б уже й на себе?


***************

Нерівноцінний обмін для села.
Заліза й сала. Хліба - на папери.
Туди орлів і горлиць. Звідтіля
Буває подарунок від Венери.
Вже хліб став хлєбом. Тільки мак - дурак.
І вже тепер не липи там, а льопи.
Образливо, але ж таки не так,
Як з інглішем коверкають з Європи.
Клює нам очі цей двоглавий крук.
І мов якийсь і покруч, і прислужник,
Вгодований, зманіжений байстрюк,
Та не на борошно - для дерті суржик...


************

"Перетворивши в купу гною..."
Інако розмалюють небо
Тисячоліття. Ми ж - не Троя,
І шліманів для нас не треба.
Якщо й Дніпра тоді не стане,
Зміліє наша борозенка,
Народять інші деревляни
Інакшу мову і Шевченка,
І будуть інші міфи й міти.
Але піврозпаду закони
З чорнобильської піраміди
Їм нагадають фараони.
Що світ - яйце. І всі з яйця ми,
І знали теж тонкі структури.
Та будемо для них творцями
Звіздополинної культури,
Які погралися в науки
І нехтували рідним Словом.
І виліплять нам ноги й руки,
Та абсолютно безголових.


************

"Акцент іноземця".
Ті, хто має це психічне відхилення,
говорять рідною мовою з акцентом.
З підручника по психіатрії.


І знов сьогодні, наче Крути
Для мови. Бачте, не така!
Як подешевшали манкрути -
За п'ятака, за п'ятака.
Плюють, прокляті, у криницю,
"Сполняють": "Рідне загризи!"
Сказати ж слово "паляниця"
Не повертається язик.
Чи медовіше те північне
У тундрі знесене яйце?
А чи відхилення психічне
Все підбиває на акцент?
Не тремтячи за власну шкуру,
Крізь натовп тихих і роззяв
Пішов би знову до Петлюри,
Якби мене Сосюра взяв...


Взято із:
Пазинич В.Ф. Листопад-жовтень. Свідчі вірші. - Суми: видавничо-виробниче підприємство "Мрія-1" ТОВ, 2007. - 116 с.
Related Posts Plugin for WordPress, Blogger...