А ти береш участь в акції «Підтримаймо рідну мову»?

Візьми участь у безтерміновій акції! Мета акції – захистити українську мову. Це не акція проти інших мов, це акція в підтримку своєї рідної української мови! Яку форму підтримки рідної мови ти обереш – залежить від тебе, від твоїх можливостей, твоїх уподобань: хтось буде писати і розмовляти тільки українською, другий – збере підписи в захист української мови, третій – налагодить випуск значка «Говорю рідною» або щось інше. Але не будь байдужим. Не будь байдужим до того, як на твоїх очах паплюжать, зневажають, принижують, дискредитують твою рідну мову, мову твоїх батьків, мову багатомільйонного народу! Долучись до акції!

пʼятниця, 20 березня 2009 р.

Віктор Женченко. Поезія

Два крила творчості Віктора Женченка

Віктор Женченко: «Я тримаюсь на музиці, поезії і друзях»

Із збірки «Отам, за тихим небокраєм…»

**********
Я — з Оболоні. З тиші, що припала
хмільною хвилею на груди чорнозему.
Я скупаний в купальську ніч — ще
змалу! —
в таємнім шепоті вербового гарему.

Я з квітів тих, що вранці над Сулою
дарують келихи ромашкового щему.
Я з вишень тих, що з кожною весною
плетуть вінки полтавським нареченим...

Я з тих пісень, що пахнуть полем, болем,
билинно гордим хліборобським родом.
З джерел цих п'є моя смаглява доля
дзвінку,
цілющу,
найсвятішу воду!

Із збірки «Тривога»

**********
Як важко підніматися з колін

Як важко підніматися з колін!
Ще важче — рабство з пам'яті зітерти...
Цей страх,
ця ницість,
як собаки злі,
готові й душу на шматки роздерти,
а треба — встати!
Важко встаємо...
Ця клята нерішучість — остогидла!
Чого ждемо?
Щоб знову нас в ярмо?
Щоб знову нами гейкали, як бидлом?!
На ноги!
Всі!
Прийшов наш БЛАГОВІСТ!
Такого шансу — більш не буде. Зроду.
ЯКИЙ КРАСИВИЙ ТИ НА ПОВЕН ЗРІСТ,
мій зболений,
принижений НАРОДЕ!

**********
Біль

А суржик — сипле. Звідусюд...
Невже не соромно?
Не досить?
Невже влаштовує мій люд
сіріти й досі в малоросах?
А гідність де?
Козацька честь?
Де пращурів великих гени?
... Мене цей суржик — їсть! Пече
і — крає,
наче автогеном!

І як ти знімеш це тавро,
оцю людську ганьбу потворну,
коли — на диво! — сам народ
щодня руба себе під корінь!?

**********
Так хто ж ми, Боже?
(За Володимиром Черепковим)

Яка наруга йде навколо;
насилля, вбивства, бізнес-секс?!
Усім цим — диригує долар,
а де ж бо люд наш?
Кіз пасе...
Кричу,
питаю в себе сам я:
— Так хто ж ми, Боже?
Звідкіля?
... Коли народ втрачає пам'ять —
все починається з нуля.

**********
В ніч перед Водохрещем
(Патріарху Київському
і всієї Руси-України Філарету)

Незвичайна ця ніч — молода!
Між льодів і снігів, серед січня,
прибуває, нуртує вода —
бунтівна! животворна! магічна!

В наші душі в цю ніч загляда
радість та, що наш дух укріпила!
Молода українська вода
набирає цілющої сили!

Дай нам, Боже, до Храму дійти...
Дай терпіння, дай віри твердої!
Окропи, освіти, освяти
молодою, святою водою!

Хай з водою відійде біда,
хай від чистих криниць — завесніє...
Молода українська вода
прибуває до нас, як надія!

**********
Із циклу «Біг оленя»

З північного зошита

Для кого Північ — як путана,
для інших — мрія,
відкриття;
мені ж як невигойна рана,
як реквієм —
на все життя.
Я тут спалив
свою наївність,
мажорні марші
і слова.
...На Півночі —
чверть України
в снігах,
в мерзлоті
спочива...

субота, 7 березня 2009 р.

Василь Пазинич. Поезія

Нам Україна, мов провина,
Як вічний первородний гріх,
Така від Бога батьківщина,
Важка й гірка, одна для всіх.
Чи по-шинкарськи, по-козацьки,
Кому вже як вона болить.
Одна, немов могила братська.
А як могилу поділить?


************

І те - не те, і так - не так.
Який же український вектор:
Не віятися по світах
І вийти нам нарешті з гето?
На кожній шиї - голова!
У плутократів наших - плутні!
Яка ж принадна булава
До реготу віків на кутні!
Все спишемо на москалів
І на жидів, як є потреба,
На турків, інтер... націоналізм.
Чи не пора б уже й на себе?


***************

Нерівноцінний обмін для села.
Заліза й сала. Хліба - на папери.
Туди орлів і горлиць. Звідтіля
Буває подарунок від Венери.
Вже хліб став хлєбом. Тільки мак - дурак.
І вже тепер не липи там, а льопи.
Образливо, але ж таки не так,
Як з інглішем коверкають з Європи.
Клює нам очі цей двоглавий крук.
І мов якийсь і покруч, і прислужник,
Вгодований, зманіжений байстрюк,
Та не на борошно - для дерті суржик...


************

"Перетворивши в купу гною..."
Інако розмалюють небо
Тисячоліття. Ми ж - не Троя,
І шліманів для нас не треба.
Якщо й Дніпра тоді не стане,
Зміліє наша борозенка,
Народять інші деревляни
Інакшу мову і Шевченка,
І будуть інші міфи й міти.
Але піврозпаду закони
З чорнобильської піраміди
Їм нагадають фараони.
Що світ - яйце. І всі з яйця ми,
І знали теж тонкі структури.
Та будемо для них творцями
Звіздополинної культури,
Які погралися в науки
І нехтували рідним Словом.
І виліплять нам ноги й руки,
Та абсолютно безголових.


************

"Акцент іноземця".
Ті, хто має це психічне відхилення,
говорять рідною мовою з акцентом.
З підручника по психіатрії.


І знов сьогодні, наче Крути
Для мови. Бачте, не така!
Як подешевшали манкрути -
За п'ятака, за п'ятака.
Плюють, прокляті, у криницю,
"Сполняють": "Рідне загризи!"
Сказати ж слово "паляниця"
Не повертається язик.
Чи медовіше те північне
У тундрі знесене яйце?
А чи відхилення психічне
Все підбиває на акцент?
Не тремтячи за власну шкуру,
Крізь натовп тихих і роззяв
Пішов би знову до Петлюри,
Якби мене Сосюра взяв...


Взято із:
Пазинич В.Ф. Листопад-жовтень. Свідчі вірші. - Суми: видавничо-виробниче підприємство "Мрія-1" ТОВ, 2007. - 116 с.
Related Posts Plugin for WordPress, Blogger...