А ти береш участь в акції «Підтримаймо рідну мову»?

Візьми участь у безтерміновій акції! Мета акції – захистити українську мову. Це не акція проти інших мов, це акція в підтримку своєї рідної української мови! Яку форму підтримки рідної мови ти обереш – залежить від тебе, від твоїх можливостей, твоїх уподобань: хтось буде писати і розмовляти тільки українською, другий – збере підписи в захист української мови, третій – налагодить випуск значка «Говорю рідною» або щось інше. Але не будь байдужим. Не будь байдужим до того, як на твоїх очах паплюжать, зневажають, принижують, дискредитують твою рідну мову, мову твоїх батьків, мову багатомільйонного народу! Долучись до акції!

неділя, 5 грудня 2010 р.

Поезія О. Олеся

О СЛОВО РІДНЕ! ОРЛЕ СКУТИЙ!

О слово рідне! Орле скутий!
Чужинцям кинуте на сміх!
Співочий грім батьків моїх,
Дітьми безпам'ятно забутий.

О слово рідне! Шум дерев!
Музика зір блакитнооких,
Шовковий спів степів широких,
Дніпра між ними левій рев...

О слово! Будь мечем моїм!
Ні, сонцем стань! вгорі спинися,
Осяй мій край і розлетися
Дощами судними над ним.
1907 

Олександр Олесь (05.12.1878 - 22.07.1944)

132 роки тому (05.12.1878) у містечку Білопілля на Сумщині у селянсько-робітничій сім’ї (батько, Кандиба Іван Федорович, працював на рибних промислах в Астрахані) народився первісток Сашко. З чотирьох років він став читати. Пізніше захопився поезією Т.Шевченка, знав напам’ять майже всього «Кобзаря».
Коли Сашкові виповнилося 11 років, сім’ю спіткало велике горе – у Волзі потонув їх батько. Мати залишилася з трьома дітьми, яких допомагав виховувати дід – Федір Кандиба. Сашко з великим задоволенням їздив до діда, який привчав його сільського життя, народних обрядів, звичаїв, учив українських пісень.

четвер, 2 грудня 2010 р.

Люстрація – очищення, сповідь перед народом

Не бійтесь заглядати у словник:
Це чистий яр, а не сумне провалля.
                                      М.Рильський

Значення слова «люстрації» словники радянської доби подають як:
1)                перевірка (польс. lustracya – перевірка від лат. lustrum – податний або фіскальний період) – періодичні описи державних маєтностей з метою визначення їхньої прибутковості. Провадилися з 1562 р. до кінця 18 ст. в Польщі, а в 1778 – 1876 рр. російським урядом у Литві, Білорусії, на Правобережній Україні;
2)                очищення (від лат. lustratio – очищення шляхом жертвоприносин) – релігійно-містичні обряди, які, за уявленням віруючих, охороняють від хвороб та інших бід [с.402, 1].
  Література
1. Словник іншомовних слів. За ред. члена-кореспондента АН УРСР О.С. Мельничука. – К.: Головна редакція УРЕ, 1977, – 776 с.

Сучасні словники, зокрема Вікіпедія – вільна енциклопедія, трактує це поняття наступним чином.

Люстрація:
1)      (від лат. lustrum – податковий або фінансовий період) – описи державних маєтків. Метою люстрації було встановлення складу податного населення, його грошових і натуральних повинностей, доходів королівських економій. Люстрація вперше була запроваджена в феодальній Литві в XVI столітті.
2)      (від лат. lustratio – очищення через жертвоприношення) – магічні обряди, спрямовані на очищення людей, на захист від хвороб та інших бід. У багатьох народів надприродна сила приписувалась насамперед вогню; було поширеним окурювання людей, худоби, житла факелом, запаленим від «живого вогню» (який добували тертям), а пізніше – від свічок, запалених в церкві в четвер на страсному тижні.
3)      заборона функціонерам високого рангу, які скомпрометували себе, протягом певного часу займати посади в державному апараті, балотуватись в представницькі органи, бути суддями і т. д.
Люстрація в Україні
У 2008 році ініціативною групою українських правників створена Громадська організація «Люстрація». Як випливає з назви, ГО «Люстрація» за першочергову мету ставить перед собою очищення суспільства.
Українське суспільство сьогодні перебуває на перехідному етапі від пост-тоталітарного до громадянського, правового суспільства. На жаль, упродовж 19 років української незалежності у боротьбі з економічними труднощами Держава не приділяла жодної уваги виробленню національної ідеї. Сьогодні державний службовець не знає такого поняття як національний інтерес. Як наслідок, довіра до державної влади впала до критичного рівня, коли влада вже не є легітимною в очах громадян.
В Україні спостерігаємо «дефіцит патріотизму», коли між громадянами та органами державної влади існує прірва, тобто вироблення державної політики йде без врахування національних інтересів. Україна не зробила глибоких висновків зі свого колоніального минулого, не надала йому справедливої оцінки, не засудила злочини проти українського народу та осіб, причетних до цього.
Україна, яка найбільше в світі постраждала від комуністичного режиму, досі не засудила комуністичну ідеологію на рівні з фашизмом. В Незалежній Україні до цього часу існують вулиці та пам'ятники, що возвеличують катів українського народу: організаторів Голодомору та репресій, зрадників і вождів комуністичного режиму.
Поряд з цим, подвиги героїв, що боролися за незалежність України та проти тоталітарного режиму, залишаються невідомими широкому загалу. Очищення суспільства полягає не тільки в очищенні від комуністичної ідеології – знесення пам’ятників, перейменування вулиць та відзначення у географічних назвах українських героїв та видатних постатей нашої історії та культури. Очищення суспільства також полягає у висвітленні та засудженні конкретних організацій та осіб, причетних до злочинів проти українського народу. Не секрет, що сьогодні ще живі деякі організатори та виконавці масового винищення українців, замовники політичних убивств українських діячів, терористичних операцій НКВД, МГБ, КГБ на території України. Ці особи до цього часу отримують чималі державні пенсії, в той час як воїни УПА та репресовані комуністичним режимом залишились поза належною увагою Української держави.
Без надання оцінки минулому у нас немає майбутнього.
Сьогодні Україна має вдалий приклад проведення Люстрації країнами Східної Європи та Прибалтики: Латвії, Польщі, Чехії. Ці країни пройшли через очищення та впевнено розвиваються як сильні, національно-демократичні держави. Показовим є приклад Литви, де нещодавно прийнято Закон, згідно з яким заборонено окупаційну комуністичну символіку на рівні з фашистською.
Другу хвилю люстрації проводить Грузія.
Зараз Україна має унікальний шанс нарешті провести Люстрацію, яка не була проведена у 1991 році після здобуття Незалежності та у 2004 році після перемоги Помаранчевої революції. За даними опитування, проведеного Інтернет-виданням «Українська правда», близько 90% респондентів підтримують проведення люстрації в Україні.
  
Джерела:

субота, 27 листопада 2010 р.

Народе мій,
Нескорений віками!
На білім тілі
Червоніють рани,
Що заподіяли тобі кати.
Тебе кували у кайдани
І висилали в табори.
Морили голодом тирани
І пам'ять з голови стирали
Щоб не пам'ятав, хто ти!
І підступають знову й знову,
І відбирають в тебе мову
Червоно-ряжені кати,
І смокчуть кров твою вампіри,
Що полонили Україну,
Й поставить хочуть на коліна,
Але нескореним є ти,
Бо за тобою - Бог і Правда!


©Східний Погляд
27.11.2010

пʼятниця, 26 листопада 2010 р.

27 листопада 2010 року - День пам'яті жертв Голодомору 1932-33 рр.

Вшануй пам'ять жертв Голодомору 1932-33 рр. та інших голодоморів в Україні!
Прийми участь у акції "Запали свічку", яка розпочнеться о 16 год 27 листопада 2010 р.


Скажи НІ ТОТАЛІТАРНІЙ СИСТЕМІ, під яким би прапором вона не була!
Сприймай людське життя як найдорожчу цінність!



середа, 3 листопада 2010 р.

Вислови про мову (до Дня української писемності та мови)



Мова – це наша національна ознака, в мові - наша культура, сутність нашої свідомості.
(Іван Огієнко)

Мова вдосконалює серце і розум народу, розвиває їх.
(Олесь Гончар)

Щоб любити треба знати, а щоб проникнути в таку тонку й неосяжну, величну й багатогранну річ, як мова, треба її любити.
(Василь Сухомлинський)

Бринить-співає наша мова,
Чарує, тішить і п'янить.
(Олександр Олесь)

Раби – це нація, котра не має Слова. Тому й не зможе захистить себе.
(Оксана Пахльовська, д-р філологічних наук)

Мова це форма нашого життя, життя культурного й національного, це форма національного організування.
(Іван Огієнко)

Нації вмирають не від інфаркту. Спочатку їм відбирає мову. Ми повинні бути свідомі того, що мовна проблема для нас актуальна і на початку ХХІ століття, і якщо ми не схаменемося, то матимемо дуже невтішну перспективу.
(Ліна Костенко)

Доля нашої мови залежить і від того, як відгукнеться на рідне слово наша душа, як рідне слово бринітиме в цій душі, як воно житиме в ній.
(Олесь Гончар)

… Поки живе мова – житиме й народ, яко національність ... От чому мова завжди має таку велику вагу в національному рухові, от чому ставлять її на перше почесне місце серед головних наших питань.
(Іван Огієнко‎)

Щоб мова тобі повністю відкрилася, маєш бути залюбленим в неї.
(Олесь Гончар)

Українська мова – божиста, богодана, богообрана.
(Мойсей Фішбейн)

Мов поганих не існує в світі,
Є лише погані язики.
(А. Бортняк)

Нам… пропонують офіційну двомовність, тобто, по суті, рівні права вовка і зайця з’їсти одне одного.
(Віталій Радчук)

Руйнування мови основи національної культури це вже не просто вина, а злочин держави перед народом.
(А. Мокренко)

Як парость виноградної лози,
Плекайте мову.
Пильно й ненастанно
Політь бур’ян.
Чистіша від сльози
Вона хай буде.
Вірно і слухняно
Нехай вона щоразу служить вам,
Хоч і живе своїм живим життям.
(Максим Рильський)

Рідна мова дається народові Богом, чужа – людьми, її приносять на вістрі ворожих списів.  
(В. Захарченко)

Кожен із нас має гордитися своєю чудовою мовою, адже вона того варта.
(Олесь Гончар)

Мова - душа кожної національності, її святощі, її найцінніший скарб.
(Іван Огієнко)

Засвоюючи рідну мову, дитина засвоює не самі тільки слова, їх сполучення та видозміни, але безліч понять, поглядів на речі, велику кількість думок, почуттів, художніх образів, логіку і філософію мови...
(Костянтин Ушинський)

В землі віки лежала мова
І врешті вибилась на світ.
О мово, ночі колискова!
Прийми мій радісний привіт.
(Олександр Олесь)

Мова – це не тільки простий символ розуміння, бо вона витворюється в певній культурі, в певній традиції. В такому разі мова – це найясніший вираз нашої психіки, це найперша сторожа нашого психічного я...  
(Іван Огієнко‎)

Відчуваю й усвідомлюю, яка це красива й легка мова.
(І. Репін)

Дивуєшся дорогоцінності мови нашої: в ній що не звук, то подарунок, все крупно, зернисто, як самі перла.
(М. Гоголь)

І возвеличимо на диво
І розум наш, і наш язик...
(Т. Шевченко)

Мова вмирає, коли наступне покоління втрачає розуміння значення слів.
(В. Голобородько)

Мова – це глибина тисячоліть.
(М. Шумило)

Навіть така сувора наука, як кібернетика, і та знайшла в українській мові свою першодомівку, адже маємо факт унікальний – енциклопедія кібернетики вперше в світі вийшла українською мовою в Києві.
(Олесь Гончар)

Скільки української мовної території, стільки й української державності. (Іван Заєць)

Споконвіку було Слово.
(Старий Завіт)

... Без усякої іншої науки ще можна обійтися, без знання рідної мови обійтися не можна.
(І. Срезневський)

… Усі до єдиної мови в світі – надбання всього людства. Вони дозволяють на основі порівняння всіх рівнів мовної структури кожної мови виявити універсальні її властивості, які дали можливість виділитися із живої природи в homo sapiens.
(Нурмагомед ГАДЖИАХМЕДОВ, професор, декан факультету дагестанської філології ДДУ)

Рідна мова - мати єдності,
батько громадянства і сторож держави.
(Мікалоюс Даукша)

Чужу мову можна вивчити за шість років, а свою треба вчити все життя.
(Франсуа Вольтер)

Бог створив народи різними і рівними. Він наділив кожного з нас не тільки розумом, але й призначив бути представником тої чи іншої нацї, народу, зі своєю мовою і національною культурою.
(Нурмагомед ГАДЖИАХМЕДОВ)

У мові, як загалом у природі, все живе, все рухається...
(Ян Нецислав Бодуен де Куртене)

Чужою мовою розмовляє у державі або гість, або найманець, або окупант, який нав’язує їй свою мову.
(Карл Маркс)

… Усі розмови чиновників про «прагматизм» і «врахування реальних можливостей», а також  судження і навіть теорії про те, що процеси вмирання мов нібито носять «природній» характер і що їм не потрібно перешкоджати, по суті означають намагання обґрунтувати ідеологію лінгвоциду та етноциду.
(Нурмагомед ГАДЖИАХМЕДОВ)

Эта мова величава и проста.
(Володимир Маяковський)

Доля народу нерозривно зв’язана з долею мови. В свою чергу, мова народу є тим стержнем, на якому формується культурна самобутність цього народу.
(Нурмагомед ГАДЖИАХМЕДОВ)

Нападати на мову народу – це означає нападати на його серце.
(Г. Лаубе)

Немає магії сильнішої, ніж магія слів.
(А. Франс)

Слово є вчинок.
(Л. Толстой)

Українці – стародавній народ, а мова "їхня багатша і всеосяжніша, ніж персидська, китайська, монгольська і всілякі інші.
(Е. Челебі)

Хай живе велика російська мова, але хай живе і солодко-співуча, ні з чим не зрівнянна українська мова.
(В. Солоухін)

Я дуже люблю ... народну українську мову, звучну, барвисту й таку м'яку.
(Л. Толстой)

Народні прислів’я:

Птицю пізнати по пір'ю, а людину по мові.

Хто мови своєї цурається, хай сам себе стидається.

Рідна мова – не полова: її за вітром не розвієш.

Слово до слова – зложиться мова.

Підбірка висловів зібрана автором блогу. Окремі вислови взято із сайтів:

четвер, 28 жовтня 2010 р.

Конкурс знавців української мови імені Петра Яцика під загрозою зриву


У День української писемності та мови – 9 листопада – традиційно розпочинаються ось уже декілька років поспіль перші етапи Міжнародного конкурсу знавців української мови імені Петра Яцика.
Хто він, Петро Яцик?
Петро Дмитрович Яцик народився у селянській родині 7 липня 1921 р. у селі Верхнє Синьовидне Стрийського району Львівської області. Закінчив семирічну школу, вчився на сільськогосподарських та залізничних курсах. Працював помічником машиніста. У 1944 році емігрував на Захід, проживав у Німеччині. У 1947 році закінчив Український технічно-господарський інститут у Регенсбурзі, в якому вивчав економіку. З 1949 року проживав у Канаді, де був власником і президентом приватної будівельної фірми. Помер Петро Яцик 8 листопада 2001 р.
Це був далекоглядний і працелюбний канадський підприємець українського походження,  всеохоплююча й пристрасна любов якого до України, бажання бачити вільною свою Вітчизну, яку населяють мудрі, сповнені гідності, та позбавлені комплексів меншовартості люди, є достойним прикладом для всіх нас. Він був уродженим духовним лідером, людиною самостійного державницького мислення і незалежної позиції. Ще задовго до падіння радянської імперії Петро Яцик вклав гроші у проекти фундаментального для Української держави значення: видання історичних творів М.С.Грушевського, створення вільної української енциклопедії, започаткування дитячого конкурсу української мови, спрямованого в майбутнє нашої держави. Сума його пожертв на українські дослідження у  найпрестижніших університетах США і Канади і в інших країнах західного світу перевищує 16 мільйонів доларів.
За багатолітню меценатську діяльність Указом Президента України Л.Д.Кучми Петра Яцика нагороджено «Почесною відзнакою Президента України» у 1996 р. та орденом князя Ярослава Мудрого до його вісімдесятиліття (2001 р.).
У листопаді 2000 р. стартував перший Міжнародний конкурс знавців української мови, метою якого є утвердження української мови як державної в Україні та популяризація у світі. Організатором конкурсу є Ліга Українських меценатів, яку організував Петро Яцик. У 2009 році відбувся десятий конкурс.  
За повідомленням організаторів, у конкурсі знавців української мови імені Петра Яцика щороку бере участь до 5 мільйонів школярів та студентів з 27 країн світу.
У цьому році конкурс під загрозою зриву: до цього часу немає наказу міністра освіти й науки про його проведення.
Петро Яцик був будівельником у широкому смислі слова. Він будував не тільки житлові комплекси і промислові об’єкти. Він заклав фундамент для утвердження української мови, для її відродження. Невже ми допустимо, щоб цей фундамент зруйнували?
Підготовлено за джерелами:
1. Вікіпедія. Петро Яцик. 
2. Ю. Щербак. Уроки Петра Яцика  

середа, 20 жовтня 2010 р.

Українофобія



Не бійтесь заглядати у словник:
Це чистий яр, а не сумне провалля.

                                     М.Рильський

Українофобія (антиукраїнізм, україноненависництво) – є досить поширеним сьогодні явищем як в Україні, так і за її межами, яке використовується певними силами з метою цілеспрямованого розпалювання ненависті до українців, як засіб досягнення своїх політичних, загарбницьких та імперських цілей та амбіцій.
Словники радянського періоду значення цього слова не пояснюють.
Вікіпедія – вільна енциклопедія – говорить, що українофобія – це злісна ворожість до українців як народу, їх культури, мови, або до України, як держави.
Вважається, що українофобія є різновидом ксенофобії та расизму – ненависті до незнайомого чи чужого і спостерігається серед народів, які жили в контакті з українцями в колишньому СРСР чи інших місцях. Ненависть до українців проявляється в різних формах: у використанні образливих етнонімів, у стереотипному приписуванні цілому народові окремих, негативних рис тощо.
До  українофобії також відносяться намагання розглядати Україну як частину російської держави, український народ – як частину російського, а українську мову – як наріччя російської мови. Українофоби заперечують право українців на існування як окремого етносу.
Українофобія – явище не нове. Зародилося воно ще в Московській державі, набрало сил і змужніло в Російській імперії.  Цією хворобою страждав Сталін. У роботі «Жнива скорботи» (1987) про голод в СРСР початку 1930-х років Роберт Конквест відмічає, що ще радянський дисидент академік Андрій Сахаров писав про українофобію «вождя».
І в ХХІ столітті (на думку деяких російських та українських журналістів) росіянам нав’язується негативне відношення до України завдяки потужній проурядовій пропаганді. Ряд українських дослідників відмічає, що у  Російській Федерації спостерігається поширення українофобії й насаджування ненависті до українців та України. На прояв українофобії у Росії звертають увагу також багаточисельні заяви українських общин РФ. У деяких з них українофобія характеризується як державна політика цієї країни.
«Новосибірськ, 29 січня 2006 р. національно-культурна автономія українців міста Новосибірська (НКАУ) розповсюдила заяву з пропозицією провести в Росії і на Україні кампанію суспільного осуду журналістів, які розпалюють в ЗМІ національну ворожнечу і ненависть. НКАУ м. Новосибірська вважає, що зміст і публікація нижче перерахованих творів в ЗМІ РФ найбільш принижує національну і людську гідність етнічних українців, що проживають в Російській Федерації. На першому місці статті головного редактора групи ділових журналів «ІД Родіонова» Георгія Бовта («Війна з хохлами» від 16.01.2006 і «Хохли як двигун прогресу» від 18.04.2005), опубліковані на www.gazeta.ru. На другому місці спецпроект РІА «Новий Регіон» від 18.01.2006 (генеральний директор проекту Олександр Щетінін, головний редактор Юлія Шатова) «Що сибірякові дарма, для хохла – смерть», розміщений на www.nr2.ru. На третьому місці стаття тележурналіста Михайла Леонтьева («Україна – наша країна, і там повинні бути наші політичні сили» від 13.01.06), опублікована на www.km.ru.»  
Ці та інші публікації та висловлювання підігрівають українофобські настрої і в Україні. Під впливом певних політичних рухів Росії спостерігається поширення українофобії в Криму. Коли їдеш по Кримському півострову, то маєш змогу побачити багато українофобських написів, серед яких найм’якішим є "Хохли, убєрайтєсь прочь!" або закреслені і замальовані таблички з написами державною мовою (!). Аналогічну картину можна побачити і в іншому причорноморському місті – Одесі.
Ще одним з прикладів експорту українофобії в Україну є Євразійська Спілка Молоді – радикальна молодіжна організація, яку спонсорує Євразійський рух (Росія). Ця організація відкрито не приховує своєї ненависті до України та закликає до порушення територіальної цілосності країни. В деяких регіонах України рішенням суду діяльність цієї організації була заборонена.
Не меншу ненависть до українців та України проявляють і так звані антинацистські формування ("анті фа" – антифашисти), які за ідеологічними ознаками та діями можна віднести ло нацистських.
Показовим фактом поширення українофобії в Україні є й те, що комуністична партія України не тільки не засуджує прояви українофобії, але й у своєму інтернет-виданні розповсюджує українофобський твір Василя Шульгіна «Українствующіе і ми».
Про «особливу любов» комуністів до українців та України свідчать останні факти, наведені в багатьох Інтернет-виданнях, зокрема в газеті «День» від 08.10.10, «Пан бібліотекар» від 10.10.10 та інших. Під заголовками «Атавізми радянщини: «червона мітла» в національній бібліотеці» (День), «Комуністи атакують ОНБ ім. Горького» (Пан бібліотекар) видання помістили матеріал про грубе втручання одеських комуністів в роботу Одеської національної бібліотеки ім. М. Горького, яку звинуватили у пропаганді «націоналістічєской» літератури під час проведення щорічної Всеукраїнської виставки «Українська книга на Одещині». Був навіть депутатський запит (24.09.10) до Міністерства культури і туризму з вимогою пояснень щодо «пропаганди націоналістичної та ксенофобської літератури в бібліотеці імені Горького міста Одеси». Варто нагадати, що саме комуністи є ініціаторами встановлення пам’ятника Сталіну в Запоріжжі і виступають з ініціативою встановлення подібного пам’ятника в Одесі.
Українофобія у сьогоднішній Україні процвітає. За вживання української мови на робочому місці працівника може звільнити приватний підприємець. Наприклад, взимку 2010 року підприємець з Павлограда Дніпропетровської області звільнив 18 працівників приватної фірми тільки через те, що вони розмовляли українською мовою!
Як повідомило Інтернет-видання «Народна правда» 19.09.2010 Д. Повалій – син відомої української співачки – звільнив домробітницю за... українську мову.
Крайнім проявом українофобії є вбивство чоловіка у райцентрі Гайворон на Кіровоградщині влітку 2010 року тільки тому, що він розмовляв рідною мовою.
Так що ж таке українофобія в Україні сьогодні? Расизм? Нацизм? Фашизм?
На даний момент відповіді не має, але далі зволікати теж не можна. Потрібні рішучі дії громадськості, всіх українців в широкому смислі слова (жителів цієї країни) і обов’язково при підтримці усіх гілок  української влади. 
Від нас самих залежить, чи нас будуть і далі звільняюти і убивати  за рідну мову, чи ми будемо господарями у своїй хаті!

Джерела, посилання

1. Вікіпедія – вільна енциклопедія. 15/10/2010.      Українофобія
2. Википедия – свободная энциклопедия. 15.10.2010.  Украинофобия
4. Сайт Клич нації.  21.09.2010. Вбито за рідну мову… 
5. Пан бібліотекар.  10.10.2010.  Комуністи атакують ОНБ ім. Горького  
 6. Слово наше рідне – слово українське! 16.02.2010. Звільнено 18 працівників приватної фірми через те, що вони розмовляють українською!  
8.  Сайт Гельсінської спілки з прав людини. 15.10.2010.   Українофобія – не расизм?

середа, 22 вересня 2010 р.

Осіння поезія Івана Коваленка
Коваленко Іван Юхимович (13.01.1919 - 18.07.2001) >>>

Осіння пісня

В вечірню годину я думаю думу,
Як родиться пісня з осіннього суму.

З блідої хмарини, з легкого туману,
І з квітів останніх, що скоро зів’януть.

З ласкавого сонця, що трохи ще гріє,
З пожовклого гаю, що обрієм мріє.

З дерев занімілих у шатах барвистих.
З погаслих надій і опалого листу.

З останнього співу малої пташини,
З молитви комахи, що скоро загине.

З осінніх сузір’їв – тривоги ознака, –
З того, що накликав нам знак Зодіака.

Чи радощі будуть, чи знову печалі?
А сонце все нижче… А що буде далі?

Далеко за північ додумав я думу.
Родилася пісня з осіннього суму…



У поета тільки слово

У поета тільки слово,
Тільки слово, більш нічого –
Слово правди і свободи,
Слово гідності і честі,
Слово мужності і віри,
І любові, і надії,
І покари грізне слово.

А у вас – кайдани й пута,
А у вас – темниці й мури,
Шпигуни і крючкотвори,
І Сибір, і суд неправий,
Шпіцрутени, каземати,
І кати, і дріт колючий,
І муштровані солдати.

А в поета тільки слово,
Тільки слово, більш нічого,
Тільки думи на папері,
Тільки думи, тільки муки,
Тільки помисли високі,
Біль за рідну Україну,
За народ її в кайданах.

А у вас брехня і підступ,
А у вас обман і підлість,
І нещирих слів облуда,
Влади й почесті жадоба,
І жага користолюбства,
Підкуп, злочини і зрада,
І життя мерзенний бруд.

А в поета тільки слово,
Тільки слово, більш нічого,
Лиш суддя великий – совість,
Що велить ставать до бою,
За народ, добро і правду
І за матір Україну
Все життя своє віддать!

І поет один вступає
В бій святий, великий, правий!
Проти деспотів, тиранів,
Всіх гнобителів на світі
Заклика народ вставати
І здійма свою він зброю –
Слово правди полум’яне.

Ви боялися поета,
Замикали в каземати,
Засилали у пустелі,
Муштрували і знущались,
Та його ви не зігнули,
Не згасили його слова,
Що горіло полум’яно!

Де ж ви, виродки-потвори,
З орденами і чинами?
Хто ж могутнішу мав зброю?
Хто ж у битві переможець?
Ваші імена прокляті!
Пам’ять стерлася і зникла,
Прах розвіяно вітрами.

А поет живий і досі,
І живе поета слово,
І горить воно, не гасне,
І стає уроком грізним
Всім гнобителям сучасним,
Що добро, і правду, й волю
Хочуть кинуть до темниць.

А поет іде по світу,
Гордий, світлий, невмирущий,
Підійма безсмертне слово,
Кличе знов ставать до бою,
За народ, добро і правду
І за матір Україну
Все життя своє віддать!



Моїй Батьківщині

Я іще не нажився
На цьому на білому світі,
Я напитись не встиг
Шуму сосен, беріз і ялин,
І мене звідусіль
Кличуть трави, і віти, і квіти
І з полів, і лісів, і долин.

Я ще землю свою
Не пройшов всю від краю до краю, –
Мене Бескид чека
І Дніпра, і Десни береги…
Україно моя!
До твоїх я грудей припадаю,
Щоб у тебе дістать
Ще хоч трохи і сили, й снаги…

На цім світі давно
Мені більше нічого не треба –
Тільки б бачить тебе
І любити тебе досхочу,
Й на просторах твоїх,
Під твоїм рідним зоряним небом
Тиху ласку твою,
Як незбагнене щастя, відчуть…

Я не вірю, щоб хтось
Ще ніжніше тебе міг кохати,
І ніжніше, ніж я,
Міг у серці тебе берегти!..
Та коли я помру,
Ти не плач наді мною, як мати,
А калиною лиш
На могилі моїй розцвіти…


Поезія Івана Коваленка: учителя, поета, дисидента

четвер, 19 серпня 2010 р.

Він загинув за любов до своєї країни...

Любов - то завжди є нещастя…
Ю.Липа
Коли прийшла пора і ти дозрів
У муках днів, у боротьбі з собою,
Як образ берегів в імлі, на морі, –
В одній хвилині з'явиться тобі
Твоє призначення земне і зміст.
То лиш приходить раз, але назавжди.
Не стерти образу цього тобі,
Ти не втечеш, дивись вперед – і знай:
Одно тобі зосталось тільки: жити ним,
І сповнитися ним, воно – від Бога.
Як же ж не вчув призначення свого, –
Ти ще не жив, і ще не вартий вмерти.
Автор цих рядків – письменник і публіцист, лікар за фахом, невтомний борець за державність України Юрій Іванович Липа – трагічно загинув 66 років тому (у 1944 р.) в день Преображення Господнього.
19 серпня 1944 року до будинку у м. Яворів (Львівська область), де мешкав Юрій, під'їхала бричка із чотирма енкаведистами. Юрій у цей час був у саду зі своїми донечками. Коротке кинуте: "Собирайтесь, вы нам нужны" і наказ взяти з собою медичний інструмент, не могли не насторожити дружину Галину, яка запитала, куди його забирають. Жінку запевнили, що чоловік невдовзі повернеться: "Даю вам честное слово советского офицера, что через час-два ваш муж будет дома".
Однак він більше не повернувся...
Декілька дні шукала дружина Юрія. 22 серпня 1944 року тіло Юрія Липи, було знайдене під будівельним сміттям на пустирі за чотири кілометри від оселі письменника. На тілі залишились сліди катувань: уколи багнетів, руки і голова потрощені прикладами рушниць, тіло було порізане його власними хірургічними інструментами...
Так пішов з життя один з найдостойніших синів України, борець за українську державність, Українець з великої літери – Ю.І. Липа. Пам’ять про нього житиме в наших серцях!
І прийде час, коли твої учинки
Обернуться й повстануть проти тебе;
Як вояки зберуться навкруги
І зброєю грозитимуть тобі,
Нагому й безборонному.
А потім
Посходяться ще вчинки-фарисеї
І відчитають лживі обіцянки,
І вимагатимуть, щоб сповнив ти їх;
І прийдуть ще повії по заплату.
Ти всіх приймеш без слова. Тільки станеш
І вислухаєш кпин, погроз і лайок,
І сповнишся гіркотою страшною,
І, очі звівши, скажеш: – Боже, де Ти, де Ти?
І на той жаль бездонний Світло скаже: – Тут.
І на той смуток Світло загориться,
І юрби вчинків, з'єднані у Світлі,
Закаменіють, збліднуть, відійдуть,
І врешті будеш ти із Світлом сам на сам,
Чого був спрагнений ти все життя...
Лишень, відходячи, зупиняться два вчинки,
Найліпший і найгірший, озирнуться й скажуть:
– Так, це була людина, – й відійдуть, обнявшись...


вівторок, 13 квітня 2010 р.

В. Кириленко запропонував Верховній Раді заборонити звуження сфери вживання української мови

Як повідомляє «ПолітАрена» (вівторок, 13 квітня 2010 року, 16:04:02), народний депутат, лідер партії "За Україну!" В'ячеслав Кириленко зареєстрував у Верховній Раді законопроект № 6300 "Про заборону звуження сфери застосування української мови". 
У пояснювальній записці до документа йдеться, що необхідність прийняття законопроекту полягає в тому, що держава, органи влади і посадові особи не лише не здійснюють необхідних дій для виконання конституційної норми про забезпечення всебічного розвитку і функціонування української мови, але й нерідко звужують сферу її функціонування. 
Автор законопроекту наполягає на законодавчому закріпленні протиправність будь-яких обмежень сфери або території вільного застосування української мови. 
Зокрема, В. Кириленко пропонує заборонити прийняття органами влади, посадовими і службовими особами або органами місцевого самоврядування рішень, спрямованих на звуження сфери застосування української мови або на обмеження права вільного використання української мови. 
Крім того, законопроектом передбачена заборона підприємствам, установам, організаціям, накладати будь-які обмеження на застосування української мови своїми працівниками, а також обмежувати надання інформації та послуг на українській мові.

неділя, 28 березня 2010 р.

Великий життєлюб і оптиміст Степан Руданський

Нещодавно я поставив на блог лічильник відвідувань Live Traffic Feed, який дає можливість визначити не тільки країну відвідувача, а й те, що його цікавить. Аналізуючи трафік відвідувань, я з'ясував, що багато відвідувачів цікавляться творчістю  українського поета 19 століття Степана Руданського - одного з моїх найулюбленіших поетів.  Це й стало приводом того, що я затратив декілька годин на підготовку нижче викладеного матеріалу.  

Степан Руданський народився 6 січня 1834 року (25 грудня 1833 р. за ст.ст.) в подільському с. Хомутинці Вінницького повіту в попівській родині. У сім’ї хомутинецького священика Василя Руданського було четверо синів: Григорій, Степан, Олександр та Юхим. Це був час, коли Поділля після тривалого перебування під владою Польщі перейшло до Російської імперії. Місцеві міщани наслідували польську шляхту. Щоб запобігти окатоличуванню місцевого населення, православне духовенство шукало підтримку у селян-кріпаків, які з недовірою ставилися до нових московських господарів.  
Сини священика-українофоба росли серед селянських дітей і спілкувалися з дітьми кріпаків, що викликало у нього велике незадоволення. Він забороняв їм будь-які контакти з селянськими дітьми, але вони росли з «мужицькими» дітьми, розмовляли їхньою (українською) мовою, співали пісні і засвоювали звичаї. Батько намагався усіма силами вивести синів «у люди». Особливо великі надії він покладав на здібного до наук Степана і мріяв про його високу духовну кар’єру.
У 1841 році Степана віддають навчатися до Шаргородської бурси, яку він закінчує у 1849 році. У тому ж році він поступає на навчання до Кам’янець-Подільської духовної семінарії, яку закінчує у 1855 році.
Сорокові-п’ятдесяті роки дев’ятнадцятого століття характеризуються опозиційним настроєм тодішнього суспільства, виступами народних мас по всій Росії проти кріпацтва. На настрої подолян особливий вплив мали оповіді і пісні про народного героя Поділля – Устима Кармелюка. Свою справу у народний визвольний рух внесла у 1847 році жорстока розправа царя Миколи І над кириломефодіївцями.
Степан Руданський був прихильним до закріпаченого народу і глибоко йому співчував. Його любов до народної мови і пісні, сформовані ще в дитинстві, не пропали під впливом семінарських студіювань, а ще більше посилились. Під час навчання у Кам’янець-Подільській семінарії він серйозно захоплюється фольклором: зібрав два томи пісень. Цей потяг до народного залишився з ним протягом його недовгого життя. Він захоплювався не тільки українською народною творчістю, а й російською, польською, сербською, чеською, татарською. Вся поезія С.Руданського виростає з народної творчості.
Після закінчення духовної семінарії, Степан їде до Петербурга продовжувати навчання, але не у Петербурзькій духовній академії, про яку мріяв батько, а до Петербурзької медико-хірургічної академії. Серед різночинної молоді того часу вважалося за честь навчатися у цьому закладі. Але духовна академія не бажала віддавати здібного випускника духовної семінарії іншому навчальному закладові, адже всі поповичі у той час належали до духовного стану. С.Руданського було зараховано «вільним слухачем». Щоб стати повноправним студентом, він був змушений вийти з духовного стану. Більше року розглядалася справа С.Руданського синодом РПЦ, яка все ж була вирішена позитивно: його лишили духовного стану. На другому курсі він стає повноправним студентом Петербурзької медико-хірургічної академії. Роки навчання в Петербурзі були дуже важкими для хлопця: батько відмовився допомагати синові. Живучи весь час впроголодь, виснажений важкою працею, живучи у суворих кліматичних умовах двадцятишестирічний Степан захворів на туберкульоз.
За станом здоров’я лікар С.Руданський не міг служити в північних районах Росії. Він подав клопотання до керівництва академії про направлення його у південні райони, яке знайшло підтримку в адміністрації академії. С.Руданського призначають на посаду міського лікаря в Ялту. 1 серпня 1861 року С.Руданський виїхав на південь.
Молодий лікар поринає в цікаву йому роботу: завідуючий лікарнею, лікар в алупкінських маєтках, карантинний лікар в Ялтинському порту. Для аморальної людини Ялта могла бути золотим дном. Він міг прожити лише з подачок ялтинського купецтва, яке на спекуляції недоброякісним м’ясом наживало великі гроші. Але Степан був непідкупним. Серед населення він був дуже популярний. Його любили за веселу вдачу, безкорисливість і доброту. Звісно, що купців «непідкупний» лікар не влаштовував і вони почали писати на нього доноси, розпускати по місту всілякі плітки, що додавало йому зайвих хвилювань. Не було влаштованим і його особисте життя: самотність змушує його зійтися з багатодітною вдовою Явдохою Широкою.
Улітку 1872 року в Криму спалахнула епідемія холери. С.Руданський енергійно і сумлінно знищує вогнища інфекції, а через деякий час сам захворів на холеру. Ослаблений організм поета не витримав усіх випробувань, які випали на його долю. 3 травня 1873 року на тридцять дев’ятому році життя Степана Руданського не стало.
Творчість С.Руданського має три періоди: кам’янець-подільський (1851-1855), петербурзький (1856-1861) і ялтинський (1862-1873).
Кам’янець-подільський період був часом становлення поета. Крім збору і літературної обробки народних пісень, С.Руданський написав у цей період шість балад, яким сам він дає оригінальну назву – «байки хатні», або «небилиці»: «Два трупи», «Вечорниці», «Упир», «Хрест на горі», «Розмай». У Кам’янці-Подільському написані чотири ліричні поезії, яким сам автор дає жанрове визначення «пісня»: «Ти не моя», «Мене забудь», «Чорний кольор», «Не дивуйтесь, добрі люди».
Петербурзький період – основний період творчості поета, хоча ще мало досліджений. Це був період творчого розквіту Руданського-поета. Саме тоді виявились сила та оригінальність його поетичних творів. У цей період він друкується у петербурзьких журналах «Основа», «Русский мир», «Искра», готує до друку збірку поезій «Нива». Друкувати українські твори у російських видання було дуже складно, а українські видавництва дуже суворо і прискіпливо ставилися до творів молодого поета. Збірка «Нива» так і не була видана тоді в Україні. У 1861 році петербурзький цензурний комітет дав дозвіл на її видання. Але за браком коштів вона не була видана і в Петербурзі.
Ялтинський період, за висловом самого поета, – період «болючої рани». Для творчості у С.Руданського не вистачало часу. Він займається виключно перекладами: «Іліади» Гомера, окремих глав поеми «Демон» Лермонтова. Із оригінальних творів С.Руданський написав український «дивоспів» «Чумак». Не щастило також і з публікацією творів і перекладів. Змучений поганим здоров’ям, зацькований доносами по службі, С.Руданський поступово припиняє літературну діяльність.
Твори С.Руданського за його життя видавалися мало, але вони жили в рукописному варіанті і були поширені серед друзів, студентів, любителів художнього слова. Навіть не опубліковані, вони знаходили свого читача, поширювалися серед простого народу, чим викликали роздратування у реакціонерів і деспотів, виродків і мракобісів, які писали про С.Руданського як автора шкідливих і неблагонадійних пісень, «що розсіваються в простонародді».
Інтерес С.Руданського до усної народної творчості випливав з визвольних прагнень тогочасної різночинної молоді, з її демократичних переконань, з її прагнення до соціальних змін.
Те саме можна сказати і про ставлення С.Руданського до української мови. Він був обурений поведінкою свого батька, який відмовився матеріально підтримати сина-студента не тільки через те, що той хотів стати лікарем, а більше через те, що той говорив і писав українською мовою: «Если захочешь написать письмо, то пиши или почтительно, не по-малороссийскому, або лучше ничего не пиши!».
Юнак до глибини душі обурювався таким ставленням батька до рідної мови: «Заказують мені рідну мову, заказує батько; але в мене був дід, був прадід і прапрадід – вони мені не заказали; не слухає батько моєї мови – зате мене і по смерті, може, послухають чотирнадцять мільйонів моїх одномовців. Батько, може, не любить моєї мови через те, що нею говорять у нас мужики, – а нібито у Московщині не говорять мужики по-московськи? Да і чим ми лучче від мужика? Всі ми рівні і у бога, і у натури».
Слід зазначити, що деякі радянські дослідники творчості поета (М.Рильський та ін.) закидали йому ідейну незрілість, оскільки у деяких творах «відчувається нездоровий присмак національної обмеженості».
Творчість Степана Руданського має велике значення і в наш час. Не дивлячись на тяжке особисте життя, поет був великим життєлюбом і оптимістом. Він не любив трагедію особистого життя виносити на люди. І в творах, і в житті С.Руданський в моменти найбільшої трагедійності зривався на гумористичний тон, переводив сум і плач на сміх («Студент», «Полюби мене» та ін.). Деякі його пісні ще за життя поета стали народними. Наприклад, пісня «Повій, вітре, на Вкраїну», яку часто помилково приписують Т.Шевченку. Але найбільше в народі С.Руданського знають як дотепного гумориста, автора поетичних анекдотів або «співомовок», складених на основі народних оповідань.
Після смерті поета перший згадав його добрим словом М.Драгоманов. Під його впливом О.Пчілка у 1880 році в Києві видала першу збірку «Співомовки С.Руданського». Творчий доробок С.Руданського збирали, досліджували, видавали І.Франко, А.Кримський, М.Комаров, В.Левицький (Лукич) та ін.
У 1972 році видавництво «Наукова думка» Академії наук УРСР (Київ) видало твори С.Руданського у трьох томах накладом 75000 примірників. Це було найбільше за накладом і найповніше за змістом видання творчості по-справжньому народного українського поета С.Руданського.

С. Руданський. Пісні

Студент

В славнім місті Петербурзі,
Недалеко від Неви,
Із болота виглядає
Хата бідної вдови.

Стара хата зо вдовою
Разом вік свій віджила,
Почорніла, похилилась
І в болото увійшла.

Увійшла по самі вікна..
В ганку сходи до сіней;
В сінях набік похилились
Двоє скривлених дверей…

І направо – старій бабі
Смерть підписує патент,
А наліво – без копійки
Б’ється з нуждою студент.

Зима люта. Вітер свище;
Сніг по вікнах брязкотить;
Мороз душу обіймає,
Мороз тіло каменить.

А у хаті на постелі
У сурдуті і плащу
Сидить студент медицини
Другий місяць без борщу.

І живіт – як гріб, запався,
Облізає голова…
І остання догорає
Його свічка лойова.

І сидить він поглядає
На похилену стіну:
Під стіною лежить череп, –
Нема й кришки тютюну.

І стіння кругом чорніє…
Тілько лазять павуки.
Тілько сумно виглядають
Із шкалубин прусаки…

12 січня 1858 р.
 

Полюби мене

Лисий я, волосся спало,
Решта білая, як сніг,
Недалеко моя яма,
Та я в яму ще не ліг;
Що збіліло – замалюю,
Ще й нового накуплю:
Полюби мене, дівчино,
То-то я тебе люблю!

Небагато в мене мізку,
Та і пусто в голові,
Та я змалку оженився
На багатій удові;
І я собі узяв гроші,
А бог – милую мою:
Полюби мене, дівчино,
То-то срібла надаю!

Не ложив я свої шиї
На правдивії ваги,
Погнув її не їдному
Аж до самої ноги.
Зато тепер, як биндами,
Собі шию обів’єш:
Полюби мене дівчино,
То-то слави нажиєш!

Скаменіло моє серце,
Хоч і м’якше не було,
Як дитина – не гадає,
Що добро і що то зло;
Але зато як часами
Кілька капельок прийму…
Полюби мене, дівчино,
То-то щиро обійму!

26 вересня 1859 р.

понеділок, 8 березня 2010 р.

Увага! Стартує акція «Підтримаймо рідну мову!»

Мета акції – захистити українську мову. Це не акція проти інших мов, це акція в підтримку своєї рідної української мови! Яку форму підтримки рідної мови ти обереш – залежить від тебе, від твоїх можливостей, твоїх уподобань: хтось буде писати і розмовляти тільки українською, другий – збере підписи в захист української мови, третій – налагодить випуск значка «Говорю рідною» або чогось іншого на цей кшталт. Але не будь байдужим. Не будь байдужим до того, як на твоїх очах паплюжать, зневажають, принижують, дискредитують твою рідну мову, мову твоїх батьків, мову багатомільйонного народу!
Долучись до акції!


Етапи нищення української мови у радянський та пострадянський періоди

Навіть така сувора наука, як кібернетика, і та знайшла в
українській мові свою першодомівку, адже маємо факт
унікальний – енциклопедія кібернетики вперше в світі
вийшла українською мовою в Києві
(Олесь Гончар).

Эта мова величава и проста
(Володимир Маяковський).

У Радянському Союзі гарантувалась рівність прав націй і територій. Російсько-радянська імперія була структурована. Вона функціонувала у вигляді союзних республік, кожна з яких мала формальний державний статус. Дехто у той час думав, що в СРСР було знайдено не лише шлях розв’язання національної проблеми старої Росії, а й зразок майбутнього устрою людства (Р. Шпорлюк. Нації та Російське питання в СРСР: Історичний нарис).
Перший Всесоюзний з’їзд рад, який відбувся 30 грудня 1922 року, затвердив Декларацію про утворення Союзу РСР і Союзний договір. У статті 26 Союзного договору декларувалося: «За кожною із союзних республік зберігається право вільного виходу з Союзу».
Після утворення СРСР головною лінією національної політики стала коренізація, головною метою якої було укорінення більшовицької влади у союзних республіках. Український різновид її назвали «українізацією». Вона сприяла духовному відродженню української нації. Українізація здійснювалася навіть за межами республіки – в місцях компактного проживання українців. Проте політику радянської українізації не варто ідеалізувати, адже головною метою її було укорінення влади в україномовному середовищі. Саме тому за українізацією уважно стежили в Москві. Згодом, за вказівкою Сталіна, були закриті Просвіти на Кубані, в Зеленому Клину та у багатьох інших місцях компактного проживання українців. (С. Кульчицький. Держава, в якій ми прожили 69 років). 
У липні 1923 року Сталін усунув голову українського Раднаркому – Х. Чаковського – від влади, а через деякий час посадив свого підручного Л. Кагановича на посаду секретаря ЦК КП(б)У.
Проте справжня революція, яка перетворила значну частину націй Радянського Союзу в нації, підлеглі росіянам, і стала на перешкоді розвитку інших народів у повноцінні нації, відбулася в 30-х роках двадцятого століття. Саме у той час була фізично знищена еліта неросійських націй і народів, а російська мова і культура зайняли ті головні позиції, які вони мають і в наш час (Р. Шпорлюк. Нації та Російське питання в СРСР: Історичний нарис).
У Радянській Україні події розвивалися наступним чином:
У 1929 році був здійснений арешт українських науковців та духовенства і заміщення їх російськомовними.
1932 року була спланована та здійснена з мовчазної згоди «світового співтовариства» акція ліквідації українського народу – голодомор. В Україні, яка володіє 40 % світового чорнозему, заморено голодом до 12 мільйонів носіїв української мови – селян. Для збереження зрусифікованого міського населення у містах було введено карткову систему та паспорти.
Услід за спрямованим проти українського села голодомором розгорнулося планомірне винищення української інтелігенції. Страхітливий для всіх громадян СРСР 1937 рік в Україні розтягнувся на цілих шість років – від 1933-го до 1938-го. У 1933 році Сталіна надсилає телеграму про припинення українізації. У тому ж році було знищено більшість українських письменників, здійснювалося переселення росіян у села, де були заморені голодом українські селяни.
У 1937 році проходить «чистка» партійних рядів. Із 102-х членів і кандидатів у члени ЦК КП(б)У лише 3-и вижили після цієї чистки. Повністю змінився склад українського уряду й секретарів обласних комітетів партії, а кількість жертв чистки серед партійних функціонерів нижчих ланок не піддається підрахункам (Р. Шпорлюк. Нації та Російське питання в СРСР: Історичний нарис).
У 1938 році була прийнята Постанова ЦК КП(б) про обов'язкове вивчення в усіх школах Української радянської соціалістичної республіки російської мови.
1939 рік. Після так званого «визволення» Західної України було закрито частину україномовних шкіл і відкрито російськомовні. А в 1940 році починається «велике переселення» – депортація населення Галичини у Сибір (Вікіпедія. Русифікація).
Не менш тяжкими були і післявоєнні роки: голод 1946-1947 рр., масові репресії і радянізація в західних областях України, репресії військовополонених і остарбайтерів, що побували на Заході, депортація малих народів. У 1946 році виходить Постанова Ради Міністрів Радянського Союзу про затвердження українського правопису, який наближений до російського. Українську мову реформували «зсередини»: за вказівками партії слова російського та іноземного походження «вмонтовувалися» в російських формах у мови радянських народів.
У 1947 році Л. Каганович провів чистку серед діячів української культури. Була проведена нова депортація в Сибір населення Західної України. Як повідомив М. Хрущов на ХХ з’їзді КПРС 1956 року, «українці уникли депортації тільки тому, що їх було надто багато». План масового вивезення українців у Сибір був зірваний через нестачу транспорту.
1949 рік. Заборона повертатися в Україну робітникам, котрі були вивезені в інші республіки під час війни разом зі своїми заводами. Відбудовували промисловість в Україні росіяни, які залишилися тут на постійне проживання. У цьому ж році на XVI з'їзді з рядів компартії України було виключено за націоналізм 3 % комуністів. На цілину – в Казахстан та Сибір – вивезено понад 100 тисяч українських юнаків та дівчат.
У 1958 році приймається Постанова Пленуму ЦК КПРС про перехід українських шкіл на російську мову викладання. 17 вересня 1959 р. Верховна Рада УРСР прийняла відповідну Постанову. Українська мова не була зовсім усунута із суспільного життя, але сфера її вживання значно звузилася і обмежувалася сільським населенням. Російські школи переважали у великих українських містах. У маленьких містечках та селах мовою викладання залишалися українська. Це лише підкреслювало її соціальну та історичну меншовартість по відношенню до російської мови, яка, завдяки знищенню української еліти, мала всі переваги та престиж одноосібної мови високої культури, науки, промисловості та міської цивілізації в союзній республіці.
У 1961 році на ХХІІ з'їзд КПРС була прийнята нова програма компартії про злиття націй в єдиний радянський, тобто російський, народ.
1962 рік. Репресії проти захисників української мови.
У 1966 році указом Президії Верховної Ради СРСР було утворене союзне міністерство освіти, якому підлягали всі початкові та середні школи. Республіканські міністерства освіти перейшли під юрисдикцію союзного, і такі питання, як навчальні програми для українських шкіл, кількість годин, відведених на вивчення російської мови, розробка екзаменаційних програм, тривалість навчального року та інші вирішувалися тільки в Москві. Вищі ж навчальні заклади та значна частина закладів спеціальної середньої освіти, за деяким невеликим винятком, мали такий статус ще з 30-х років.
У 1970 році був здійснений ще один удар по українській науці: виходить наказ Міністерства освіти СРСР про написання і захист усіх дисертацій лише російською мовою. Затвердження тільки в Москві.
1972 рік. Проходить вже друга після війни чистка і репресії проти українства. З посади Першого секретаря ЦК КПУ усувається П. Шелест «за недостатню боротьбу з націоналізмом». У цьому ж році, після перевірки стану викладання російської мови в Естонії та Туркменії, союзне міністерство освіти рекомендувало всім неросійським школам СРСР розширити сферу вживання цієї мови у шкільній та позакласній роботі.
У 1975 році була проведена нова цензура Кобзаря Т.Шевченка.
1978 рік. Колегія Міносвіти УРСР. Директива «Про вдосконалення вивчення російської мови в українських школах».
1979 рік. Ташкентська конференція – «Російська мова – мова дружби народів».
1983 рік. Постанова ЦК КПРС і Ради Міністрів Радянського Союзу «Про поліпшення вивчення російської мови у школах республік». Доплата за російську мову викладання 15 % та поділ класів на групи.
1989 рік. Постанова ЦК КПРС «Про єдину офіційну загальнодержавну мову в Радянському Союзі» (російську). Те ж у проекті Конституції М.Горбачова.
У 1990 році Верховна Рада Радянського Союзу приймає закон про мови народів Радянського Союзу, яким закріплює за російською мовою статус офіційної на всій території Радянського Союзу (Вікіпедія. Русифікація).
Розпад Радянського Союзу розпочався на початку 90-х років минулого століття з ініціативи Російської Федерації. Голова Верховної Ради РФ, а потім обраний Президент РФ Борис Єльцин скористався популізмом радянських конституцій, щоб знищити створений у Кремлі надреспубліканський імперський центр. 25 грудня 1991 року Радянський Союз як держава припинив своє існування. Але ідеї комуністичних та імперських вождів, як примара, снують ще й досі на його теренах.
1994 рік. Намагання надати російській мові статус офіційної в незалежній Україні.
1995 рік. Алма-Ата. Спільний науковий простір (тобто російський) для СНД.
У 2008 році був новий наступ на українську мову, який розпочався у вересні спільним голосуванням фракцій БЮТ та Партії Регіонів за зміни до Закону про державну службу, згідно з якими державний службовець зобов'язаний володіти окрім української ще й російською мовою для прийняття на посаду: «Стаття 21. Загальні вимоги до осіб, що вступають на державну службу і претендують на зайняття посад державної служби: 1. Особи, що вступають на державну службу і претендують на зайняття посад державної служби, повинні відповідати таким вимогам: 3) вільно володіти державною та російською мовами;». Шквал критики на адресу БЮТ змусив фракцію змінити точку зору (Вікіпедія. Русифікація). 
Іде 19-й рік Українській державі головним атрибутом якої є її мова. Втратимо мову – втратимо державу – мрію мільйонів українців. Не будьмо байдужими. Як сказав у 1988 році в одному з інтерв’ю письменник, класик української літератури, академік Олесь Гончар: „Будемо не байдужі – ось тоді мова житиме”. Все у наших руках.

неділя, 21 лютого 2010 р.

Моя найкраща в світі Рідна Мова!

Моя Мова – найкраща в світі! Нею освідчувалися в коханні мої дідусі і бабусі, мої матуся і татусь. Моєю Рідною Мовою я сказав свої перші слова: Мама, Тато. Нею сказали свої перші слова мої діти.
Історія моєї Рідної Мови починається з 4–5 століття нашої ери. У той далекий час із розрізнених слов'янських племен склався етнос, що згодом сформував Київську Русь. З того часу й починається історія моєї Рідної Української Мови.
Моя Мова – одна з наймелодійніших і наймилозвучніших мов у світі.
Моєю Мовою мовлять, речуть, розмовляють, говорять, балакають, оповідають, кажуть, гомонять, моралізують, лепечуть, белькотять, бовкають, гаркають, гиркають оточуючі мене люди… У якій мові є ще така багата емоційно-психологічна лексика, яка дозволяє описати дію і статус, стан і вік людини, її оточення та ще багато інших ознак одним лише словом? Тільки в моїй Рідній Мові!
Моя Рідна Мова – найбагатша в світі! У словнику моєї Мови налічується більше 200 тисяч слів! Ще зовсім недавно було заборонено видавати будь-які словники Української Мови з кількістю слів понад сорок тисяч.
Моя Мова – одна з найпоширеніших мов у світі! Моєю Рідною Мовою розмовляють у світі близько 45 млн. чоловік і володіють нею як другою мовою спілкування ще близько 15 млн. чоловік. Це забезпечує моїй Рідній Мові 26 місце серед 6 тис. мов за поширеністю в світі. Вона поширена в Україні, Білорусі, Росії, Польщі, Румунії, Молдові, Канаді, США, Сербії, Португалії та інших країнах. Моя Мова є державною в Україні та однією з трьох офіційних і рівноправних мов у невизнаній Придністровській Республіці (Молдова).
Задекларована державність моєї Рідної Української Мови є основним двигуном об’єднання сучасного українського суспільства, формування української нації, уособленням української державності, гарантією збереження національної ідентичності українського етносу і державної єдності України. З огляду на це, український народ і держава мають забезпечувати відродження і захист моєї Рідної Української Мови, розбудову українського мовного простору… Але – не так сталось, як гадалось.
Різноманітні аспекти глобалізації, зокрема поширення інформації електронними ЗМІ, становлять загрозу не тільки "малим" мовам, але й моїй Рідній Українській Мові. Мова, відсутня в Інтернеті, – то мова, що "не існує більше" в сучасному світі. Нею не користуються в економічній сфері та бізнесі. Аналіз веб-сторінок свідчить, що в Інтернеті переважає англійська мова (81 %), за нею йде німецька мова (4 %), далі йдуть японська, французька і скандинавські мови (по 2 %) та іспанська (1 %). На решту мов світу припадає близько 8 % веб-сторінок мережі. Моя найкраща Рідна Українська Мова надзвичайно мало представлена в Інтернеті, що не може не викликати певного занепокоєння.
Є й інші чинники, які становлять загрозу моїй Рідній Мові. Ми досить часто стаємо свідками того, як нав’язують українському суспільстві уявлення про мою Рідну Мову як ущербну й непрестижну. І мовчки все це сприймаємо, не кидаємося на захист своєї Рідної Мови. З нашої мовчазної згоди на наших очах здійснюється найтяжчий злочин – вбивство нашої Рідної Мови!
За словами українського мовознавця Павла Мельника – «це духовна руйнація, духовне спустошення, розмивання глибинних усталених структур нашого менталітету та закоріненого в історію, культуру, у саме єство народу творчого, комунікативного досвіду, який налічує майже два тисячоліття... Це процес руйнівний і загрозливий для всієї культури як цілісної саморепродуктивної системи. При втраті рідної мови звужується не просто сфера мовлення. Звужується культурно, ментально, когнітивно, емоційно знекровлюється весь український світ. Ще О. Потебня наголошував на шкідливих аспектах мовленнєвого змішування двох мов, що супроводжується спустошенням свідомості» (Світові обереги рідних мов).
Дорогі співвітчизники! Не будьмо байдужими, давайте разом захищати найбільше наше багатство – нашу Рідну Українську Мову!

Підтвердження того, що моя Рідна Мова – найкраща у світі, можна знайти тут:
Вікіпедія
Ізборник
Літопис



Related Posts Plugin for WordPress, Blogger...