А ти береш участь в акції «Підтримаймо рідну мову»?

Візьми участь у безтерміновій акції! Мета акції – захистити українську мову. Це не акція проти інших мов, це акція в підтримку своєї рідної української мови! Яку форму підтримки рідної мови ти обереш – залежить від тебе, від твоїх можливостей, твоїх уподобань: хтось буде писати і розмовляти тільки українською, другий – збере підписи в захист української мови, третій – налагодить випуск значка «Говорю рідною» або щось інше. Але не будь байдужим. Не будь байдужим до того, як на твоїх очах паплюжать, зневажають, принижують, дискредитують твою рідну мову, мову твоїх батьків, мову багатомільйонного народу! Долучись до акції!

пʼятниця, 25 лютого 2011 р.

Леся Українка: «Якби я була зіркою в небі…»

Леся Українка (Лариса Петрівна Косач) народилась 25 лютого 1871 року в місті Новограді-Волинському (Житомирська область) в інтелігентній родині, в якій панували національно-патріотичні настрої. Її мати – відома українська письменниця Олена Пчілка (Ольга Петрівна Косач), батько – Петро Антонович Косач – юрист, громадський діяч. Батьки дуже багато уваги приділяли вихованню та освіті дітей (було їх шестеро).
Дитячі роки Лесі минали на Поліссі. Демократичний стиль життя в родині сприяв зближенню з селянськими дітьми, засвоєнню народних звичаїв і традицій. Надзвичайно вражав Лесину уяву фольклор Волині, який вводив вразливу дівчинку в незвичайний, химерний світ української міфології з її мавками, перелесниками, русалками.
На 10-му році життя Леся тяжко захворіла. Після сильного переохолодження під час освячення води перед різдвом на р. Стир у Лесі почала боліти права нога. Хвороба прогресувала – у дівчинки розпочинався туберкульоз кісток. З того часу почалася боротьба Лесі з хворобою, яка тривала до кінця її життя. Боротьба гартувала її волю.
Леся дуже любила музику, старанно вчилась грати на фортепіано. Вважала навіть, що з неї був би кращий музикант, ніж поет. Але хвороба змусила припинити це захоплення. З болем прощалася з інструментом, якому виливала свої радощі і жалі («До мого фортепіано»):
«Мій давній друже! мушу я з тобою
Розстатися надовго… Жаль мені!
З тобою звикла я ділитися журбою,
Вповідувать думки веселі і сумні».
Хвороба була причиною того, що Леся не змогла ходити до школи, не вчилась у жодному навчальному закладі. Але наполеглива і працьовита, вона здобула глибокі і різносторонні знання. Особливо добре знала літературу – вітчизняну і світову, володіла класичними і основними європейськими мовами. Це дало їй змогу читати в оригіналі твори багатьох письменників світу, перекладати з грецької, французької, німецької, англійської, італійської, польської мов. Вивчила досконало історію й у 18-річному віці написала підручник “Стародавня історія східних народів”. З юних років цікавилась філософією, науковим соціалізмом.  
Швидкому розвитку письменницьких здібностей Лесі Українки сприяла творча атмосфера, в якій зростала, її оточення, серед якого були Михайло Старицький, Микола Лисенко, Іван Франко. Великий вплив на її духовний розвиток мав дядько Михайло Драгоманов (рідний брат матері), відомий громадський і культурний діяч. Він намагався ввести Лесю у світ культури різних народів, виховати як свідому громадянку, консультував з найрізноманітніших питань.
Уперше Лесині вірші “Конвалія” і “Сафо” були надруковані у 1884 р. у львівському журналі “Зоря”. З того часу її твори публікуються в різних виданнях, а 1893 р. у Львові вийшла її перша поетична збірка “На крилах пісень”.
З кінця 80-х років 19-го століття Леся Українка живе в Києві. Вона стає душею літературного об’єднання творчої молоді “Плеяда”. З “Плеядою” пов’язаний початок роботи Лесі Українки як прозаїка. Вона пише оповідання “Така її доля”, “Святий вечір”, “Весняні співи” , “Метелик” та ін., які публікуються в журналах “Зоря”, “Дзвінок” та інших. Одночасно молода письменниця займається перекладами. Особливо багато уваги приділяє вона поезії Генріха Гейне. У 1893 р. у Львові з’явилась українською мовою “Книга пісень” німецького поета, куди ввійшли 92 переклади Лесі Українки.
Це був час невгамовної праці, високих злетів, надій і сподівань, які перепліталися з важкими стражданнями молодої дівчини – пекуче боліла нога, вражена туберкульозом. Лікарі радили теплий клімат. І почалися мандрівки в теплі краї: поїздка до Чорного моря, пізніше в Болгарію. Далі був Крим, де вона у 1897 р. познайомилась з С. К. Мержинським –  революціонером-романтиком. Лесю вражала надзвичайна душевна краса цієї людини, постійне внутрішнє горіння, глибока інтелігентність, самовідданість у роботі. Сергій Мержинський високо цінував письменницьку працю Лесі Українки, шанував її талант, силу волі. Через його сприяння поетеса знайомиться з редакцією петербурзького журналу “Жизнь”, де публікує ряд літературно-критичних статей.
У березні 1901 р. помер Сергій Мержинський. Велике горе спіткало Лесю Українку. Його образ оживає у віршах «Завжди терновий вінець», «Порвалася нескінчена розмова», «Квіток, квіток, як можна більше квітів…» та в багатьох інших:
«Як часто ті слова вчуваються мені
Посеред ночі: «Квітів, безліч квітів!
Я ж так любив красу!..» Мій бідний друже,
Я принесла тобі всі квіти, що дала
Скупа весна твого скупого краю,
Я всі зібрала і в труну вложила,
Всю ту весну убогу поховала…»
Тим часом твори поетеси поширюються в Україні. І. Франко у статі «Леся Українка» ставить її творчість поруч з Кобзаревою: «Від часу Шевченкового «Поховайте та вставайте, кайдани порвіте» Україна не чула такого сильного, гарячого та поетичного слова, як із уст сеї слабосилої хворої дівчини». У 1899р. у Львові виходить друга поетична книжка Лесі Українки «Думи і мрії».
Революційні події 1905 року вносять новий струмінь у творчість письменниці. “Мріє, не зрадь… хочу дихать вогнем, хочу жити твоєю весною”, – такими словами зустріла вона час народного повстання. Того року Леся Українка багато мандрує.  
У своїй творчості Леся Українка тяжіла до ліро-епосу, вона написала багато поем, серед яких виділяються “Давня казка”, “Роберт Брюс, король шотландський”, “Віла посестра”, “Ізольда Білорука”. І хоч переважають тут сюжети, але це не значить, що авторка відривалась від рідного ґрунту. Незважаючи на “чужі” образи, поетеса ставить проблеми, які були злобою дня тогочасного суспільства.
Продовжує роботу Леся Українка і в галузі перекладу: з німецької перекладає драму Гергарта Гауптмана “Ткачі”, з польської на українську мову перекладає вірші Марії Конопницької, з італійської – Ади Негрі. Для російського читача готує і видає в Ростові-на-Дону оповідання Івана Франка “На дне”, “К свету”, “Сам виноват”, “Хороший заработок”.
Особливе місце у творчій біографії Лесі Українки займає фольклор. Починаючи з дитячих літ (“Русалка”) і кінчаючи останніми творами (“Про велета”), він органічно входить в образний світ письменниці.  
В останні роки життя Лесі Українки її хвороба невблаганно прогресувала. Поетеса вимушена покинути Україну, холодний клімат не дозволяв жити в рідній стороні і вона оселяється на півдні. Літом жила на Кавказі – в Кутаїсі, Хоні, Телаві, де служив її чоловік Климент Квітка, а на зиму виїжджала в Єгипет. “Найгірше мені те, що я тепер і писати не завжди можу, – скаржилась у листі до Бориса Грінченка, – бо часто від виснаження голова не служить, і то так, як ще зроду у мене не бувало, хіба після операції”. Це були роки боротьби і праці. Такий був зміст усього життя Лесі Українки, життя, гідного подиву і захоплення.
1 серпня 1913 року в невеличкому грузинському містечку Сурамі відійшла у вічність Леся Українка – жінка трагічної долі і славетна поетеса України.
Тіло Лесі Українки перевезли до Києва і поховали на Байковому кладовищі. Похорон поетеси перетворився у велику народну демонстрацію. Море людей, море квітів… Україна прощалась із своєю славною дочкою…

Немає коментарів:

Дописати коментар

Related Posts Plugin for WordPress, Blogger...