А ти береш участь в акції «Підтримаймо рідну мову»?

Візьми участь у безтерміновій акції! Мета акції – захистити українську мову. Це не акція проти інших мов, це акція в підтримку своєї рідної української мови! Яку форму підтримки рідної мови ти обереш – залежить від тебе, від твоїх можливостей, твоїх уподобань: хтось буде писати і розмовляти тільки українською, другий – збере підписи в захист української мови, третій – налагодить випуск значка «Говорю рідною» або щось інше. Але не будь байдужим. Не будь байдужим до того, як на твоїх очах паплюжать, зневажають, принижують, дискредитують твою рідну мову, мову твоїх батьків, мову багатомільйонного народу! Долучись до акції!

четвер, 24 листопада 2011 р.

ПАМ'ЯТАЙ! (Вірші до Дня вшанування пам’яті жертв Голодомору-геноциду 1932-33 рр.)

Всеукраїнський громадський меморіальний захід цього року приурочено вшануванню пам’яті дітей, вбитих і ненароджених внаслідок трагічних подій 1932–1933 років. 
 
Полум’я скорботи
Наталка Тривайло

На підвіконні палахтить
Скорботи полум’я священне –
То свічка пам’яті горить
За всіх безвинно убієнних.
Мій розум навіть не збагне
Страшної люті сталінізму,
Що катував своїх людей,
Це ще жахливіше фашизму!

Моя бабуся, сирота,
Мені колись розповідала,
Як батька з матір’ю вона
В свої шість років поховала:
„Забрали з хати геть усе,
Зернину кожну вигрібали…
І на морозі крижанім
Водою неньку обливали.
Вона зізнатись не могла,
Де порятунок заховала –
Торбинку з житом і вівсом
Для діток в землю закопала.
Щоб доньки вижити змогли
У рік страшний голодомору,
Щоб рід нащадкам зберегли,
Щоб підвелись з колін угору.
І батька Голод переміг …
Зелених зерен дочекався,
Він їсти їх заборонив,
А сам не витримав, зірвався.
Він був щасливий у ту мить,
Коли жував зерно зубами…
Але кишечник так болить –
Він розривається шматками.
Останні ласощі свої
Сльозами рясно поливає,
І на очах своїх дітей
У страшних муках помирає.”
Та залишилося дитя –
Дівча сиріткою назвали,
Мою бабусю все життя
Повсюди кривдили й штурхали.
Немає рідного села,
Немає жодної хатини,
Тепер там зорані поля,
Що кормлять Голоду могили.
Моя бабуся вже пішла
За обрій сонце зустрічати,
Вона інакше не могла
Свою матусю обійняти.
Прошу, у серці запаліть
Скорботи полум’я священне
Та крізь століття пронесіть
Сльозу безвинно убієнних!

Дніпродзержинськ


Колискова
(Автор невідомий)

Ой засни, моя дитино,
Як заснула вся родина.
Спи від маку і прости
Та вже їсти не проси.
Голод більше не дістане –
Скоро сон міцний настане.
Думки в голові, як цвяхи
І снують, мов ті мурахи.
Пригорну тебе синочку,
Поховаю у садочку.
Ой! За що ж це мені люди?! –
Син перед очима всюди.
Він не виросте ніколи,
Не ходитиме до школи
Не народяться онуки,
Не зігріють бабі руки.
Ось і все... сина немає.
Тепер він мене чекає
Вже іду до тебе сину
Зачекай іще хвили….
11.06.2008

В канаві там лежав хлопчина 
Василь Сосюрченко

В канаві там лежав хлопчина:
Ніяк не більше семи літ
Йому б ще круглими очима
Дивитись радісно на світ.


Та я тоді з ним не балакав,
Очей він теж не відкривав.
Лежав, зігнувшись, тихо плакав
І „хочу їсти” ще стогнав.


Він там і вмер. Маленький хлопчик,
Що мав не більше семи літ,
Що навіть думати не міг ще:
Чому ж такий жорстокий світ?


Чому померло в тридцять третім
Тоді ще тисяча в селі?
Чому немає й не шукає
Ніхто вже правди на землі?


Минають роки, а в уяві
І досі постать та ж моя
Стоїть на вигоні в канаві
І... „хочу їсти” чую я.


А ви, кати мого народу,
І досі славите себе,
Що принесли до нас свободу,
А не свавілля еМГеБе


Радійте ж, тупо-величаві,
Бо хто тепер спитає в вас,
Чому на вигоні в канаві
Помер маленький хлопчик в нас.
 1968, Сумська область
Більше віршів на сайтах:

6 коментарів:

  1. ЧОМУСЬ...
    Чомусь селом блукають діти,
    Чомусь так схожі на граків...
    Куди їм голод свій подіти,
    Як жити далі без батьків?
    Ніхто їм вже не допоможе
    Хоча б на мить забути жах -
    Той голод, що гризе, і смокче,
    І перетворює на прах.
    Немає в хаті ані крихти,
    Лише вода в циберці спить.
    Чомусь не хочеться вже й пити,
    А тільки голосно завить.
    Щоб те виття Господь на Небі,
    Почув і Янголів послав
    Дитячі душі безневинні,
    До себе щоб скоріш забрав.
    Наталка Купрієнко-Тривайло
    (Дніпродзержинськ)

    ВідповістиВидалити
  2. СТЕРНЯ
    Забрали все, окрім журби,
    Серпом червоним лютували,
    Щоб непокірливі "хохли"
    Страшною смертю повмирали.

    Родина схожа на стерню,
    Що після жнив мовчить у полі:
    Нема життєвого вогню,
    Стоять лише стеблини голі.

    Блукають люди по селу,
    Худі, неначе соломинки,
    Свій порятунок - лободу,
    понабивали у торбинки.

    В сепу полюють на ворон,
    Печуть млинці із очерету...
    Життя, що схоже так на сон,
    Шокує матінку-планету.

    То не родина, то стерня,
    Що після жнив мовчить у полі:
    Десятиліття забуття,
    Уламки вкраденої долі...

    Наталка Купрієнко-Тривайло

    ВідповістиВидалити
  3. Дякую, шановна пані Наталка! Низький уклін Вам. Нехай ніколи не повториться це жахіття!

    ВідповістиВидалити
  4. Дякую Вам та усім небайдужим людям із щирим серцем! Доки ми пам'ятатимемо цю трагедію, вона ніколи не повториться!
    ХВИЛИНА МОВЧАННЯ
    Хвилина мовчання сльозою горить,
    Пронизує струмом немов би ця мить,
    Щипає за душу, бере за живе
    І дзвоном тривожним у серці гуде.


    Я бачу той розпач безсилих людей
    І погляд голодних дитячих очей,
    В долоні затиснуті п'ять колосків,
    Гвинтівку і вирок жорстоких катів.


    Спустошені села, порожні хати
    І сни про матусю дитя-сироти,
    Яке, наче паросток роду, живе
    Й натхненно шукає коріння своє.


    Я чую той стогін крізь щільність років,
    Крізь спогадів тугу померлих батьків...
    У вічність нестиму сторінку сумну -
    Про жертв геноциду пам'ять святу.

    Наталка Купрієнко-Тривайло (Дніпродзержинськ)

    ВідповістиВидалити
  5. Дякую. Єднаймося і тримаймося! Слава Україні!

    ВідповістиВидалити

Related Posts Plugin for WordPress, Blogger...