А ти береш участь в акції «Підтримаймо рідну мову»?

Візьми участь у безтерміновій акції! Мета акції – захистити українську мову. Це не акція проти інших мов, це акція в підтримку своєї рідної української мови! Яку форму підтримки рідної мови ти обереш – залежить від тебе, від твоїх можливостей, твоїх уподобань: хтось буде писати і розмовляти тільки українською, другий – збере підписи в захист української мови, третій – налагодить випуск значка «Говорю рідною» або щось інше. Але не будь байдужим. Не будь байдужим до того, як на твоїх очах паплюжать, зневажають, принижують, дискредитують твою рідну мову, мову твоїх батьків, мову багатомільйонного народу! Долучись до акції!

понеділок, 5 листопада 2012 р.

Велике свято українців (до Дня української писемності та мови)


9 листопада 2012 р. велике свято українців – День української писемності та мови. Свято було встановлено в нашій країні 9 листопада 1997 року. Традиційно у цей день проводиться акція «Підтримаймо рідну мову!». Мета акції – захистити українську мову. Це не акція проти інших мов, це акція в підтримку своєї рідної української мови! Форми підтримки рідної мови можуть бути різними: хтось буде писати і розмовляти тільки українською, другий – збере підписи в захист української мови, третій – налагодить випуск бейсболки з написом «Говорю рідною» або «Спілкуюсь українською» тощо. Головне, щоб не було байдужих. Не було байдужих рідної мови, мови наших батьків, мови багатомільйонного українського народу!

У словнику сучасної української мови – однієї з найбільших мов світу – є декілька слів (своїх і запозичених), що позначають осіб, які негоже ставляться до рідної мови: виродки, безбатченки, байстрюки, зрадники, манкурти, ренегати, яничари. І якщо три останні слова не завжди нам зрозумілі, то перші чотири – яскраво характеризують таку особу.
І як тут не послатися на слова Марії Панько з Ужгородського району Закарпатської області: «[…] Я з повагою ставлюся до мови наших сусідів, але живемо ми не в Росії, а в Україні. Чомусь там не вводять другу мову українську, хоч живуть в Росії не менше українців, ніж у нас росіян.
Усі, вочевидь, читали про донецького міського секретаря, який оприлюднив паплюження державної мови України, називав її, як хотів, і при цьому залишився на державній роботі. То куди такий державець поведе людей? І чи має він право бути державним службовцем у державі, мову якої не визнає? Я собі думаю, що жив він безбатченком. Мати не дала йому з материнським молоком порядного розуміння, що таке народ. Що таке держава. Бог йому суддя!
Якось я почула по радіо виступ грузинського письменника, кінорежисера, актора, перекладача, Гурама Патріашвілі, який щиро переймається політичними подіями в Україні, підтримуючи всі демократичні перетворення. Мене вразило, як він з грузинським акцентом пристрасно говорив українською мовою, захищаючи її. Гурам Патріашвілі на захист української мови і культури написав десятки статей, зняв два фільми для «Просвіти». А де ж наші демократи? Чому на державному рівні не можуть захистити державну мову?» – пише Марія Панько на сайті «Закарпаття онлайн»
І тут доречним буде вірш Дмитра Павличка «Ти зрікся мови рідної», який він присвятив виродкам, безбатченкам, байстрюкам, зрадникам, а також манкуртам, ренегатам і яничарам.

Дмитро Павличко

ТИ ЗРІКСЯ МОВИ РІДНОЇ
Ти зрікся мови рідної. Тобі
Твоя земля родити перестане
Зелена гілка в лузі на вербі
Від доторку твого зів’яне

Ти зрікся мови рідної. Ганьба
Тебе зустріне на шляху вузькому…
Впаде на тебе наче сніг, журба –
Її не понесеш нікому!

Ти зрікся мови рідної. Нема
Тепер у тебе роду ні народу.
Чужинця шани ждатимеш дарма –
В твій слід він кине сміх – погорду

Ти зрікся мови рідної…

Цього ж дня православна церква вшановує пам’ять святого преподобного Нестора-літописця. Преподобний Нестор-літописець – киянин, у сімнадцять років прийшов у Києво-Печерську лавру послушником. Книжкова справа стала змістом його життя. Найвизначнішою працею Нестора-літописця є «Повість временних літ» – літописне зведення, складене у Києві на початку XII століття. Це перша у Київській Русі пам’ятка, в якій історія держави показана на широкому тлі світових подій. Преподобний Нестор довів розповідь з літописних зведень кінця XI століття до 1113 року. «Повість временних літ» була і залишається найвидатнішою пам’яткою слов’янської культури. Тому преподобного Нестора-літописця можна по праву вважати батьком не лише вітчизняної історії, а й словесності.
Упродовж багатьох століть український народ привчали до думки про нібито «вторинність» української мови, ретельно приховуючи від українців величезний масив української ж писемності, історії та культури, яка сягає глибокої давнини і нараховує багато тисячоліть. За науковими розвідками лінгвістів, мова української народності почала формуватися ще у VI-IX столітті.
Як зазначає Іван Іванович Огієнко (15.01.1882 – 29.03.1972) – видатний український учений, державний, освітній і релігійний (митрополит Іларіон) діяч, мовознавець, історик, педагог, – «Церковнослов’янська мова була тоді літературною мовою для всього слов’янства, але з цього ніхто не стане твердити, що й народні мови були однакові. Літературне, скажемо, вЂра на півдні вже в IX-XI віці вимовлялося віра, а на півночі вєра. […]
Антропологія ясно й докладно довела, що расово українці, росіяни й поляки – це різні окремі народи. Так само різні в них мови, кожна сама в собі самостійна, а для досліду цього треба брати мову в цілому: в фонетиці, в формах, в складні, словнику, наголосі й т. ін. – тоді тільки випливе перед нами кожна мова, як цілість у самій собі, як мова самостійна. Початок багатьох мовних явищ треба шукати не з впливу панівної мови, а ще на прабатьківщині. Як я вже підкреслював, наші пам’ятки сягають XI століття і в них уже знаходимо багато основних рис української мови. Але треба тут підкреслити, що в мовознавстві ще й сьогодні дається неправильне, тільки російське, читання староукраїнських пам’яток, а це веде нас до повної наукової плутанини. Навпаки, коли старі наші пам’ятки читати так, як вони справді читалися на наших землях, тоді перед нами випливає правдива наша фонетика» (І.Огієнко. «Українська вимова богослужбового тексту в XVII віці». Варшава, «Еліпс», 1926 р., т. І, с. 9-32.).
Як бачимо, дослідникам історії української мови є ще й сьогодні над чим потрудитися.
9 листопада щороку стартує перший етап Міжнародного конкурсу знавців української мови імені Петра Яцика, який був започаткований у 2000 році. Метою заходу є утвердження української мови як державної в Україні та її популяризація у світі. Організатором конкурсу є Ліга Українських меценатів, яку організував Петро Яцик. За повідомленням організаторів, у конкурсі знавців української мови імені Петра Яцика щороку бере участь до 5 мільйонів школярів та студентів з 27 країн світу. До 2009 року включно організатором конкурсу в Україні було Міністерство освіти і науки України.
У 2010 році Міністерство освіти і науки України самоусувається від проведення конкурсу формальною відпискою-листом  від 01.11.2010.№ 1/9-775 «Про проведення XI Міжнародного конкурсу з української мови імені Петра Яцика», посилаючись на мовно-літературний конкурс ім. Тараса Шевченка: «Оскільки відповідальність за проведення Міжнародного мовно-літературного конкурсу учнівської та студентської молоді імені Тараса Шевченка покладено на Міністерство освіти і науки України, тому XI Міжнародний конкурс з української мови імені Петра Яцика буде проводитися безпосередньо Лігою українських меценатів за погодження Міністерства освіти і науки України».
Але, не дивлячись на самовідсторонення Міністерства освіти і науки, молоді і спорту України, конкурс знавців української мови імені Петра Яцика проходить щорічно у декількох десятках країн світу.
Національна мова і література – це нетлінний скарб, скарб, що передається від покоління до покоління, що об’єднує минуле нашого народу і його прийдешнє. Як сказав поет Володимир Сіренко у вірші «Ми українці», «…наша мова настояна на сонці, як вино...». То ж будемо українцями завжди і всюди!

Володимир Сіренко
МИ УКРАЇНЦІ

Ми українці – нація Тараса,
Ми – сагайдачні і кармелюки,
Коли прийшли ми – не полічиш часу,
Ми древні і безсмертні, як віки.

Нас мордували, нас тягли на плахи.
О! Скільки потекло кривавих рік!
Хотіли ополячити нас ляхи,
А росіяни зрусити навік.

Та все даремно. Знову ми і знову
Жбурляли всіх у темряву й багно,
Залишилися ми і наша мова
Настояна на сонці, як вино.

Ця мова може світ зачарувати,
В ній все – і грім, і шерехи гаїв.
У неї, мабуть, вчилися співати
Не тількі наші – курські солов’ї.

І тому їй не зникнути ніколи,
І підкоряти щирістю світи.
Ми живемо – Івани та Миколи,
І всі народи рідні нам брати.

Ми живемо, і нас не подолати,
Не покривити наші язики.
Бо є Шевченки майже в кожній хаті,
Є Сагайдачні і Кармелюки.

Вірш В Сіренка із сайту «Петрик»
Використано логотип сайту UADAY 

Немає коментарів:

Дописати коментар

Related Posts Plugin for WordPress, Blogger...