А ти береш участь в акції «Підтримаймо рідну мову»?

Візьми участь у безтерміновій акції! Мета акції – захистити українську мову. Це не акція проти інших мов, це акція в підтримку своєї рідної української мови! Яку форму підтримки рідної мови ти обереш – залежить від тебе, від твоїх можливостей, твоїх уподобань: хтось буде писати і розмовляти тільки українською, другий – збере підписи в захист української мови, третій – налагодить випуск значка «Говорю рідною» або щось інше. Але не будь байдужим. Не будь байдужим до того, як на твоїх очах паплюжать, зневажають, принижують, дискредитують твою рідну мову, мову твоїх батьків, мову багатомільйонного народу! Долучись до акції!

неділя, 3 лютого 2013 р.

Немає мови – немає нації (до Дня Рідної Мови)


Нурмагомедов ГАДЖІАХМЕДОВ,
професор, декан факультету дагестанської філології ДГУ 
У статті відомий учений порушує питання збереження мов для мало чисельних народів Північного Кавказу Російської Федерації. Багато означених автором у статті питань є актуальними і для сучасного українського суспільства.

Фото взято з відкритих джерел.
Щорічно 21 лютого в усьому світі відзначається День рідної мови, проголошений Генеральною конференцією ЮНЕСКО для сприяння мовному і культурному розмаїттю та багатомовності.


Щотижня у світі вмирає по одній мові. Разом з мовою в історію відходить і народ, який говорив цією мовою. Як прогнозують лінгвісти, через 25 років від нині існуючих – «живих» – мов залишиться десята частина.

Сьогодні у світі налічується 6809 «живих» мов. Через те, що 90% нинішніх мов світу знають менше ніж 100 тис. чоловік, їх майбутнє вважається не визначеним. А декілька сотень мов взагалі знаходяться на межі вимирання і це може статися найближчим часом: 357 мов мають до 50 носіїв, а на 46 говорять всього по одній людині! І після смерті кожної з цих 46 людей помре і мова, яку вона представляє. Вчені стверджують, що для того, щоб мова жила і успішно розвивалася, необхідно, щоб нею говорило не менше 1 млн. чоловік. Таких мов у світі не більше 250. Тому вчені впевнені, що в найближчі десятиліття зникнуть до 90% всіх світових мов.

В «Атласі світових мов, що знаходяться під загрозою зникнення», видаваному ЮНЕСКО, говориться, що сьогодні на межі вимирання знаходиться 50 європейських мов.

Неблагополучна ситуація і на пострадянському просторі. Сьогодні на Кавказі існують мови, якими розмовляють всього три-чотири людини. У фазі згасання знаходяться мови малих народів Криму – караїмів та кримчаків. Ці мови зникають разом зі своїми народами.

Як наголошується в роботі професора-біолога Білла Сьюзерленда, опублікованій в журналі «Nature», кількість мов, на яких говорять жителі нашої планети, зменшується швидше, ніж зникають рідкісні види птахів і тварин. Так, за останні 500 років на Землі зникло близько 4,5% всіх відомих науці мов. За цей же час світ втратив 1,3% птахів і 1,9% ссавців. Дивна річ: людство вже значною мірою усвідомило необхідність захисту навколишнього світу, тварин і птахів. Але доля мов, їх сьогоднішнє побутування і їх майбутнє, так і не стали для нас завданням першорядної важливості. Можна стверджувати, що ці проблеми знаходяться на периферії суспільної свідомості.

Античні греки були пройняті відчуттям своєї місії і тому були непереможні. Ірландці і шотландці залишаються собою скрізь, тому відчувають свою місію. Творці держави Ізраїль домоглися свого, тому що ними рухало усвідомлення місії. Наші різнонаціональні предки створили велику державу, тому що це було для них виконанням місії. Ми ж послабили смертний зв’язок з нашими мовами, а тому нас можна переспорити, переконати, переінакшити, переробити, переламати. Якщо ж наша мова не є для нас місією, вона залишається всього лиш предметом викладання у школі, а предмет можна й змінити.

Доля народу нерозривно пов’язана з долею мови. У свою чергу, мова народу є тим стрижневим елементом, на якому ґрунтується культурна самобутність будь-якого народу.

Фахівці ЮНЕСКО вважають, що мови, які гинуть або навіть зниклі мови можуть бути врятовані. Наприклад, в Японії мову айну, на якій в кінці 80-х років говорили лише вісім жителів острова Хоккайдо, тепер відновлено і на ній говорять уже декілька тисяч чоловік. Так сталося і з корнішською мовою (кельтська мова, якою говорили в Корнуельсі) в Англії, зниклою ще в 1777 році. Корнішська мова була відроджена в останні роки, і її в якості другої рідної мови вже використовують 2 тис. чоловік. Найяскравішим прикладом другого народження є іврит – мови, що використовувалася лише в релігійних церемоніях і майже 2 тис. років вважалася «мертвою» мовою. Сьогодні на івриті говорять 5 млн. чоловік. Цей приклад свідчить про те, що якщо громадськість разом з владою за підтримки міжнародного співтовариства поставить перед собою найважчу задачу і завзято візьметься за її вирішення, задача буде вирішена.

Вважається, що, незважаючи на всі спроби реанімувати «мертві» мови, реально в живих все одно залишиться спочатку декілька сотень, а потім залишиться всього з десяток мов.

Якщо раніше мови вмирали в результаті катастроф, то тепер багато мов повільно вмирають просто під тиском інших, більш поширених. Професор Московського університету Олександр Кібрик розташував зникаючі мови за шкалою між «здоровими» і «мертвими» мовами. Половина міноритарних мов опинилася в зоні зникнення. Вони розпадаються на п’ять груп. П’яту складають арчинська, гинухська, гунзибська, водська, іжорська – «зникаючі мови». Ці та багато інших мов перебувають у кризі і потребують державної підтримки. Необхідно створити спеціальні цільові програми, спрямовані на збереження всіх дагестанських мов.

Важливо підкреслити, що всі до єдиної мови в світі – надбання всього людства. Вони дозволяють на основі порівняння всіх рівнів мовної структури кожної мови виявити універсальні властивості мови, що дали людині можливість виділитися з живої природи в homo sapiens. При цьому кожна мова несе в собі унікальний історичний і культурний досвід, і не тільки минулий, але і створюваний сьогодні. Ось чому всі розмови чиновників про необхідність «прагматизму» і «урахування реальних можливостей», а також судження і навіть теорії про те, що процес вмирання мов нібито носить «природний» характер і що йому не треба перешкоджати, по суті, означають спробу обґрунтування ідеології лінгвоциду та етноциду.

Доля ж мов міноритарних етносів Росії – це проблема з числа критичних, кричущих, пожежних: лічені роки можуть виявитися фатальними, наслідки – незворотними. У такій багатонаціональній державі, якою є Російська Федерація, де проживають представники більше 160-ти національностей та етнічних груп, етномовна політика як потужний фактор стабільності і міжнаціональної злагоди повинна бути найважливішою складовою частиною державної політики. Реалізація різноманітних інтересів народів, шанобливе ставлення до їх унікальної, накопиченої протягом багатьох століть етнокультурної спадщини є важливим показником демократичного підходу до вирішення національних проблем. Лише така політика, яка стабілізує ситуацію і забезпечує міжнаціональну толерантність, здатна погоджувати інтереси держави й етнічних груп. Виконання цього завдання справа непроста, але цілком реальна.

У Дагестані немає масового прояву групової солідарності на основі етнічної ідентичності, яка б перетворювалася на найважливіший елемент політичної та громадянської культури. У Дагестані немає етнічного колективізму, який наполегливо стукав би в двері зароджуваного громадянського суспільства та став би потужним чинником прояву суспільних устремлінь, націлених на збереження і розвиток національної культури.

Багато дослідників схильні вважати, що з переходом 50% межі мовної асиміляції етнічна асиміляція народу набуває незворотного характеру. Використання рідної мови переважно у сфері сімейного спілкування прирікає мови народів Дагестану на структурний застій, а народи – на подальшу мовну й етнічну асиміляцію. Реалізація політики «розквіту і зближення народів», послідовно виховувала в масовій свідомості уявлення про непрестижність, непотрібність і недоцільність знання мови своєї національності, притупляла національну (етнічну) самосвідомість народів. Широко декларувалася ідея про те, що наростаючий престиж російської мови, викликаний соціально-економічною практикою, процесами урбанізації, подальшим розширенням і зміцненням міжнаціональних зв'язків, особливо шлюбних, забезпечить і соціальний, і етнокультурний розвиток народів на основі єдиної для всіх народів російської мови. І така політика давала свої плоди. У свідомості асимільованої в мовному відношенні частини дагестанців російська мова стала сприйматися як природний атрибут етнічного розвитку народу. Не помічалося або замовчувалося, що мовна та етнічна асиміляція дітей, що народилися в міжнаціональних шлюбах, що отримала масове поширення, розриває мовний зв’язок між поколіннями, підсилює крихкість демографічної структури народів, ставить під загрозу і безперспективність демографічне відтворення народі.

На мій погляд, без діалогу влади та громадськості, без їх спільних і скоординованих зусиль, без відповідних виконавчих структур, без створення політико-правових умов вирішити проблему захисту етнокультурних і мовних інтересів народів Дагестану навряд чи вдасться. А влада не хоче говорити про рідні мови. Якби це було не так, вона видала б «Закон про мови народів Дагестану».

Зараз в Дагестані йде процес масової втрати дагестанцями мови своєї національності (деетнізація). Деформуючи етнічну ідентичність, ця тенденція веде до масової заміни етнічності громадянською ідентичністю.

Представляється, що зміцнення позицій «національної» школи, її ефективна і результативна робота по збереженню регіональних мов важко досяжна без системи заходів. До таких заходів можуть бути віднесені: конкретизація цілей і завдань «національного» освіти, виявлення потреб етнічних груп у вивченні мови своєї національності, підвищення рівня координації та кооперації зусиль виконавчої влади та громадськості, використання новітніх методик прискореного вивчення рідних мов, зміцнення і вдосконалення ланцюга ланок «дитячий освітній заклад – школа – вищий навчальний заклад», що забезпечує безперервність вивчення мови і, отже, її знання, відкрите обговорення стану та проблем «національної» школи, пошук нових якісних механізмів контролю за виконанням прийнятих владою зобов'язань за рішенням заявлених завдань. Сьогодні на запитання: «Чи здатна влада виконати прийняті на себе зобов’язання щодо створення умов, що гарантують збереження мов народів Дагестану?» важко дати чітку відповідь.

Мови завжди змінювалися; поділ, поглинання і зникнення мов може бути названо природним явищем, проте зникнення мов в наші дні придбало безпрецедентний масштаб. За останні приблизно 30 років мови стали зникати набагато швидше. Причини цього явища численні і складні. Як правило, люди втрачають свої рідні мови або з тієї причини, що належать до нечисленних груп, що опинилися в іншому або в несприятливому культурному і мовному середовищі, або тому, що вступають у контакт з економічно більш сильною культурою. У подібних ситуаціях дорослі, абсолютно не піклуючись про збереження рідної мови, заохочують дітей вивчати мову домінуючої культури не тільки для того, щоб стати конкурентоспроможними на ринку праці, але і в цілях придбання соціального статусу.

Не всі мови можна врятувати; дії по збереженню і відродженню мови можуть мати сенс тільки при підтримці самих носіїв мови. Мові нелегко вижити в сучасних умовах: для цього вона повинна використовуватися у багатьох значущих областях – наприклад, в освіті, в пресі, в державних установах; також мова має високо цінуватися тими, хто говорить на ній. Якщо ми хочемо мати можливість оцінювати успішність реалізації мовної політики та планувати діяльність по збереженню мов, нам необхідні дані не тільки про кількість мов і число людей, що володіють ними, але і про статус, зміст і розширенні області використання мов.

Набагато більш серйозною є психологічна складова проблеми, менталітет самих представників корінних національностей. Не можна змусити людину вчити мову, якщо у нього немає бажання, внутрішньої мотивації. Зараз же нерідкі, на жаль, випадки, коли діти й онуки тих, хто ще вільно володіє національною мовою, живучи під одним дахом з батьками та дідусями-бабусями, абсолютно не володіють рідною мовою. У такій ситуації, по-моєму, ніякий закон не допоможе. Але цю проблему можна вирішити, якщо влада республіки процесу збереження і розвитку дагестанських мов додасть статус державної цільової програми на кілька років вперед.

Треба самим брати в руки справу збереження національних мов, оскільки у федеральних властей не спостерігається інтерес до даної проблеми. Самим потрібно всіляко впливати на федеральну і регіональну влади, щоб їх змусити відмовитися від асиміляторської політики у відношенні до неросійських громадянам РФ.

Робити все можливе для збереження своєї мови і культури, більше і активніше впроваджувати свою національну мову і культуру в життя і в Інтернеті, замінюючи іншомовні слова еквівалентами з своєї національної мови. Найближчим часом в Інтернеті необхідно створити національний корпус дагестанських мов.

Адже якщо мова не використовується в житті, вона зникає. Бог створив народи різними і рівними. Він наділив кожного з нас не тільки розумом, але й надав нам честь бути представником тієї чи іншої нації зі своєю мовою і національною культурою. Значить, все створене Всевишнім різноманіття народів, їх культур і мов необхідно зберегти. Поважати права і свободи один одного і жити в мирі і злагоді – ось до чого закликає нас Аллах. Раз Господь створив так, значить так має бути. Йому видніше.

Зберегти можна по-різному. Є лінгвістичне збереження. Зараз розвивається розділ нашої науки – лінгвістична екологія: лінгвісти їздять по різних куточках світу, записують тексти на вмираючих, згасаючих мовах, створюють словники цих мов. Але це свого роду поміщення мови в музей. Набагато важливіше зберегти мову живою. Перш за все, необхідна умова полягає в тому, щоб носії мови хотіли зберегти свою мову і намагалися щось зробити. На жаль, так теж не завжди виходить. Навчання рідної мови в школах, створення якихось текстів, може бути, навіть літературних на цій мові, незважаючи на те, що читачів майже немає, – це завдання для ентузіастів. І тут держава має йти назустріч, у тому числі фінансово. Мови потребують матеріальної та фінансової підтримки. Якщо це збігається, мови вдається зберегти.

Можна зберегти все... в музеях, в архівах, у бібліотеках і т. д. В них збережено дуже багато чого з історії, культури, традицій того чи іншого народу. Все, що вже зафіксовано вченими і дослідниками за багато років, можна буде побачити, почитати і т. д. навіть через сто і більше років. Подібний спосіб збереження, на жаль, не підходить до народу. Народ не відтвориш за рецептом. Зникнення народу означає зникнення його назавжди.

Доля народу нерозривно пов’язана з долею мови. У свою чергу, мова народу є тим стрижневим елементом, на якому ґрунтується культурна самобутність будь-якого народу. Тому збереження мови (живої мови) повинно бути пріоритетним напрямком у збереженні та розвитку народу.


2 коментарі:

  1. Шановний друже пропоную обмінятись посиланням у рамках Саоморганізації блогерів і власників персональних сторінок, створивши окрему сторінку для цього як це зробив я. Не бачу перешкод для нашої з вами взаємовигідної підтримки.

    http://taras-savchuk.blogspot.com/p/blog-page_16.html

    ВідповістиВидалити
  2. Дякую, Тарасе. Чесно кажучи, у мене теж виникала така ідея: винести посилання кнопок на окрему сторінку, але все не вистачає часу. Виберу вільну хвилинку і зроблю так, як Ви радите!

    ВідповістиВидалити

Related Posts Plugin for WordPress, Blogger...