А ти береш участь в акції «Підтримаймо рідну мову»?

Візьми участь у безтерміновій акції! Мета акції – захистити українську мову. Це не акція проти інших мов, це акція в підтримку своєї рідної української мови! Яку форму підтримки рідної мови ти обереш – залежить від тебе, від твоїх можливостей, твоїх уподобань: хтось буде писати і розмовляти тільки українською, другий – збере підписи в захист української мови, третій – налагодить випуск значка «Говорю рідною» або щось інше. Але не будь байдужим. Не будь байдужим до того, як на твоїх очах паплюжать, зневажають, принижують, дискредитують твою рідну мову, мову твоїх батьків, мову багатомільйонного народу! Долучись до акції!

вівторок, 4 березня 2014 р.

Моя люба Вкраїно, чим я втішу тебе, чим тебе заспокою?

 Ось уже декілька місяців важкий час переживає наш український народ і наша ненька Україна. Ми всі разом зуміли довести, що ми єдиний дружний народ і дуже любимо свою Батьківщину. У ці непрості і важкі для кожного українця дні на думку спливали з далекого дитинства слова П.Г. Тичини, які стали такими актуальними сьогодні, адже нападники змінюються, а Україна залишається. Згадаймо й автора цих слів - своєрідного поета, класика української літератури радянської доби - Павла Григоровича Тичину. Пропонуємо дві найкращі поезії П.Тичини.   

УКРАЇНО МОЯ, МОЯ ЛЮБА ВКРАЇНО

Україно моя, моя люба Вкраїно,
Чим я втішу тебе, чим тебе заспокою? 
Чи про те розкажу, як тебе я люблю,
А чи піснею горе твоє я присплю,
Чи слізьми розіллюсь, мов сирітська дитина, 
Чим тебе заспокою я  бідна людина, 
Скажи, моя люба Вкраїно,
Вкраїно моя!


Я УТВЕРЖДАЮСЬ

Я  єсть  народ,  якого  Правди  сила 
ніким  звойована  ще  не  була. 
Яка  біда  мене,  яка  чума  косила!    
а  сила  знову  розцвіла. 

Щоб  жить  –  ні  в  кого  права  не  питаюсь. 
Щоб  жить  –  я  всі  кайдани  розірву. 
Я  стверджуюсь,  я  утверждаюсь, 
бо  я  живу. 

Тевтоніє!  Мене  ти  пожирала, 
як  вішала  моїх  дочок,  синів 
і  як  залізо,  хліб  та  вугіль  крала… 
О,  як  твій  дух  осатанів! 

Ти  думала  –  тобою  весь  з'їдаюсь?  – 
та,  подавившись,  падаєш  в  траву… 
Я  стверджуюсь,  я  утверждаюсь, 
бо  я  живу. 

Я  єсть  народ,  якого  Правди  сила 
ніким  звойована  ще  не  була. 
Яка  біда  мене,  яка  чума  косила!  – 
а  сила  знову  розцвіла. 

Сини  мої,  червоні  українці, 
я  буду  вас  за  подвиг  прославлять, – 
ідіть  батькам  на  допомогу  й  жінці, 
дітей  спішіте  визволять! 

Па  українських  нивах,  на  російських, 
па  білоруських  –  я  прошу,  молю!  – 
вбивайте  ворогів,  злодюг  злодійських, 
вбивайте  без  жалю! 

Нехай  ще  в  ранах  я  –  я  не  стидаюсь, 
гляджу  їх,  мов  пшеницю  ярову. 
Я  стверджуюсь,  я  утверждаюсь, 
бо  я  живу. 

Із  ран  –  нове  життя  заколоситься, 
що  з  нього  світ  весь  буде  подивлять, 
яка  земля!  яко  зерно!  росиця!  – 
Ну  як  же  не  сіять? 

І  я  сіяю,  крильми  розгортаюсь, 
своїх  орлів  скликаю,  кличу,  зву… 
Я  стверджуюсь,  я  утверждаюсь, 
бо  я  живу. 

Ще  буде:  неба  чистої  блакиті, 
добробут  в  нас  підніметься,  як  ртуть, 
заблискотять  косарки  в  житі, 
заводи  загудуть… 

І  я  життям  багатим  розсвітаюсь, 
пущу  над  сонцем  хмарку,  як  брову… 
Я  стверджуюсь,  я  утверждаюсь, 
бо  я  живу. 

Я  єсть  народ,  якого  Правди  сила 
ніким  звойована  ще  не  була. 
Яка  біда  мене,  яка  чума  косила!  – 
а  сила  знову  розцвіла. 

Фашистська  гидь,  тремти!  Я  розвертаюсь! 
Тобі  ж  кладу  я  дошку  гробову. 
Я  стверджуюсь,  я  утверждаюсь, 
бо  я  живу. 

1943  р.

Немає коментарів:

Дописати коментар

Related Posts Plugin for WordPress, Blogger...