А ти береш участь в акції «Підтримаймо рідну мову»?

Візьми участь у безтерміновій акції! Мета акції – захистити українську мову. Це не акція проти інших мов, це акція в підтримку своєї рідної української мови! Яку форму підтримки рідної мови ти обереш – залежить від тебе, від твоїх можливостей, твоїх уподобань: хтось буде писати і розмовляти тільки українською, другий – збере підписи в захист української мови, третій – налагодить випуск значка «Говорю рідною» або щось інше. Але не будь байдужим. Не будь байдужим до того, як на твоїх очах паплюжать, зневажають, принижують, дискредитують твою рідну мову, мову твоїх батьків, мову багатомільйонного народу! Долучись до акції!

Рідна мова (вірші)

До Дня рідної мови пропонуємо вірші про мову українських поетів – відомих широкому загалу і маловідомих. Всі вони любили і шанували рідну мову, рідне слово: В.Діденко, І.Коваленко, О.Олесь, М.Рильський,  В.Симоненко, В.Сіренко, В.Сосюра, В.Сосюрченко. Ми з радістю помістимо вірші з даною тематикою поетів, які не ввійшли й цей список. Надсилайте вірші через коментарі.

О.Олесь
Рідна мова в рідній школі!

Рідна мова в рідній школі!
Що бринить нам чарівніш?
Що нам ближче, і миліш,
І дорожче в час недолі?!
Рідна мова! рідна мова!
Що в єдине нас злива, –
Перші матері слова,
Перша пісня колискова,
Як розлучимось з тобою,
Як забудем голос твій,
І в вітчизні дорогій
Говоритимем чужою?!
Краще нам німими стати,
Легше гори нам нести,
Ніж тебе розіп'ясти,
Наша мово, наша мати!
Ні! В кім думка прагне слова,
Хто в майбутнім хоче жить,
Той всім серцем закричить:
"В рідній школі рідна мова!"
І спасе того в недолі
Наша мрія золота,
Наше гасло і мета:
Рідна мова в рідній школі!
 
В.Сосюрченко
Вже здобуває Африка свободу

Вже здобуває Африка свободу,
Стають тепер людьми відсталі племена.
А ти не хочеш волі, мій народе.
Чи, мрієш, з неба упаде вона?

Ні, з неба не впаде. Свободу здобувають
У безперервній впертій боротьбі
Араби й негри кайдани ламають,
Народе мій, чи не пора й тобі?

Боровся ж ти колись. Мав наміри ясні
І мав тоді прекрасні ідеали,
Та знов на гріх довірився Москві
І знов тебе, як перше, обікрали.

Братерство й рівність вабили тебе,
Земля і воля на своїй землі:
Та давсь ти обдурить себе
Все проміняв на бога у Кремлі.

Тебе єжовщина косила, мов чума,
Возив тебе ночами „чорний ворон”,
Загачена тобою Колима,
Голодна смерть забрала міліони.

Знесилів ти, зневірився украй,
Повірив ти, що горю не зарадиш
І став покірно славити цей край,
А щоб не вмерти, кукурудзу крадеш.

Ще більш, ніж при царях, принижують тебе
І топлять гідність у багні обмови,
І перестав ти поважать себе,
І став соромитись своєї мови.

І став чужим ти на своїй землі,
Тебе не стало навіть ображати,
Як батько Сталін мріяв у Кремлі
В Сибір усю Україну зіслати.

Покірно ти на вибори ідеш
Чого? – себе не запитаєш,
В день конституції горілку п'єш
І більш ніяких прав не маєш.

А здобуває ж Африка свободу,
Стають людьми відсталі племена,
Борись і ти за волю, мій народе,
Бо з неба не впаде вона.
1960

О.Олесь
О слово рідне! Орле скутий!

О слово рідне! Орле скутий!
Чужинцям кинуте на сміх!
Співочий грім батьків моїх,
Дітьми безпам'ятно забутий.

О слово рідне! Шум дерев!
Музика зір блакитнооких,
Шовковий спів степів широких,
Дніпра між ними левій рев...

О слово! Будь мечем моїм!
Ні, сонцем стань! вгорі спинися,
Осяй мій край і розлетися
Дощами судними над ним.
1907 

В.Сосюрченко
Хоч дивно це

Хоч дивно це, але мене питають,
Чому по-нашому завжди я розмовляю.
І всім таким я мусив одвічати,
Що не люблю нічого позичати,
Ні перед ким схилятись не бажаю,
Що мову я свою чудову маю.
І головне – це мова, мислю я,
Моїх батьків, мого народу і моя.

В.Симоненко
МОЯ МОВА

Все  в  тобі  з'єдналося,  злилося – 
Як  і  поміститися  в  одній! – 
Шепіт  зачарований  колосся, 
Поклик  із  катами  на  двобій. 

Ти  даєш  поету  дужі  крила, 
Що  підносять  правду  в  вишину, 
Вченому  ти  лагідно  відкрила 
Мудрості  людської  глибину. 

І  тобі  рости  й  не  в'януть  зроду, 
Квітувать  в  поемах  і  віршах, 
Бо  в  тобі – великого  народу 
Ніжна  і  замріяна  душа.

І.Коваленко
У поета тільки слово

У поета тільки слово,
Тільки слово, більш нічого –
Слово правди і свободи,
Слово гідності і честі,
Слово мужності і віри,
І любові, і надії,
І покари грізне слово.

А у вас – кайдани й пута,
А у вас – темниці й мури,
Шпигуни і крючкотвори,
І Сибір, і суд неправий,
Шпіцрутени, каземати,
І кати, і дріт колючий,
І муштровані солдати.

А в поета тільки слово,
Тільки слово, більш нічого,
Тільки думи на папері,
Тільки думи, тільки муки,
Тільки помисли високі,
Біль за рідну Україну,
За народ її в кайданах.

А у вас брехня і підступ,
А у вас обман і підлість,
І нещирих слів облуда,
Влади й почесті жадоба,
І жага користолюбства,
Підкуп, злочини і зрада,
І життя мерзенний бруд.

А в поета тільки слово,
Тільки слово, більш нічого,
Лиш суддя великий – совість,
Що велить ставать до бою,
За народ, добро і правду
І за матір Україну
Все життя своє віддать!

І поет один вступає
В бій святий, великий, правий!
Проти деспотів, тиранів,
Всіх гнобителів на світі
Заклика народ вставати
І здійма свою він зброю –
Слово правди полум’яне.

Ви боялися поета,
Замикали в каземати,
Засилали у пустелі,
Муштрували і знущались,
Та його ви не зігнули,
Не згасили його слова,
Що горіло полум’яно!

Де ж ви, виродки-потвори,
З орденами і чинами?
Хто ж могутнішу мав зброю?
Хто ж у битві переможець?
Ваші імена прокляті!
Пам’ять стерлася і зникла,
Прах розвіяно вітрами.

А поет живий і досі,
І живе поета слово,
І горить воно, не гасне,
І стає уроком грізним
Всім гнобителям сучасним,
Що добро, і правду, й волю
Хочуть кинуть до темниць.

А поет іде по світу,
Гордий, світлий, невмирущий,
Підійма безсмертне слово,
Кличе знов ставать до бою,
За народ, добро і правду
І за матір Україну
Все життя своє віддать!

В.Сосюрченко
В дитинстві, ще маленьким, пам'ятаю

В дитинстві, ще маленьким, пам'ятаю.
Над каганцем схилившись уночі,
Бувало музу гордо привітаю
Та й компоную вірші на печі.

Було колись. Та я не став поетом,
Бо я любив і вітру шум, і пісню солов'я.
Люблю i досі верби коло хати,
Люблю і досі гомін ручая.

Не міг я славити катів мого народу,
Співати весело, коли на серці сум
І славить неіснуючу свободу
На радість деспотам та ще собі на глум.

Любив до болю нашу рідну мову
І ненавидів всіх катів її.
Люблю й тепер її крилате слово,
Її пісні, безмірно чарівні.

Я й далі понесу свою любов велику
До смерті, до кінця, без галасу, без крику.

В.Сосюра  
ЛЮБІТЬ УКРАЇНУ

Любіть Україну, як сонце, любіть,
як вітер, і трави, і води,
в годину щасливу і в радості мить,
любіть у годину негоди!..

Любіть Україну, у сні й наяву,
вишневу свою Україну,
красу її вічно живу і нову
і мову її солов'їну.

Між братніх народів, мов садом рясним,
сіяє вона над віками.
Любіть Україну всім серцем своїм
і всіми своїми ділами!..

Для нас вона в світі єдина, одна
в просторів солодкому чарі...
Вона у зірках і у вербах вона,
І в кожному серця ударі...

У квітці, в пташині, в електровогнях,
у пісні у кожній, у думі,
в дитячій усмішці, в дівочих очах,
і в стягів багряному шумі...

Як та купина, що горить не згора,
живе у стежках, у дібровах,
у зойках гудів, і у хвилях Дніпра,
і в стягах отих пурпурових.

В грому канонад, що розвіяли в прах
чужинців в зелених мундирах,
в багнетах, що в тьмі пробивали наш шлях
до весен і світлих, і щирих...

Юначе! Хай буде для неї твій сміх,
і сльози, і все до загину...
Не можна любити народів других,
коли ти не любиш Вкраїну!..

Дівчино! Як небо її голубе,
люби її кожну хвилину.
Коханий не схоче любити тебе,
коли ти не любиш Вкраїну...

Любіть у  коханні, в труді, у бою,
як пісню, що лине зорею...
Всім серцем любіть Україну свою,-
і вічні ми будемо з нею!

І.Коваленко
ДЖЕРЕЛО

Отак воно усе й пішло,
Що на початку було Слово,
Тоді на світ з’явилась Мова,
Назвімо третім – Джерело.

Ви не дивуйтесь!
Все, як треба,
Була такою воля Неба:
Сам Бог послав нам цей струмок,
Що став володарем думок.

Людина в світі б не жила,
Коли б не мала Джерела –

Джерела наснаги,
Джерела відваги,
Джерела натхнень,
Джерела пісень,
Джерела всіх знань,
Джерела кохань,
Джерела тепла,
Віри джерела.

Отак усе життя й пройшло,
Все до ладу, усе, як треба,
Була такою воля Неба –
Знайшов своє я Джерело.

І джерело це – Україна,
Вона не вмре і не загине,
Не знищать підступи і зло
Святе і чисте Д ж е р е л о!

В.Сосюрченко
Я – син…

“Я – син неважного народу”, –
Говорить комуніст
Отой, що всім несе свободу –
Московський шовініст.

Це не по радіо, звичайно,
Там він мій друг і брат,
А де буває натуральним,
Коли він хам і кат.

І гірше всього те, що мова
У мене лиш на сміх,
Аби ж я зрікся свого слова,
То б став не гірше всіх.

Усі оті, які зреклися,
То стали вже свої:
У вищу расу подалися
Рвачі і холуї.

Аби забув я ту, що гірша
І вже не дорога,
То кагебешник мене б більше
Не числив за врага.

І міг би жити я спокійно,
І спати уночі,
Носів не сунули б постійно
До мене стукачі.

Мене б тоді вже не ганьбили,
Одержав би чини
Дивись, і груди прикрасили б
Медалі, ордени.

Забув би всі свої турботи,
В долоні б лиш плескав
І тільки б “за”, ніколи „проти”
Руки б не підіймав.

З усього рідного сміявся б,
Така роль холуя,
Щоб кожний інший відцурався
І став таким, як я.

Щоб жити стало мені легше,
Я б совість кинув пріч,
А мислить став би так, як збреше
В Кремлі новий Ілліч.

І так би всі, аби змінити
Всім нижчесортним нам
На ту, що зволив говорити
Великий Ленін сам.

В.Сіренко
МИ УКРАЇНЦІ

Ми українці нація Тараса,
Ми сагайдачні і кармелюки,
Коли прийшли ми не полічиш часу,
Ми древні і безсмертні, як віки.

Нас мордували, нас тягли на плахи.
О! Скільки потекло кривавих рік!
Хотіли ополячити нас ляхи,
А росіяни зрусити навік.

Та все даремно. Знову ми і знову
Жбурляли всіх у темряву й багно,
Залишилися ми і наша мова
Настояна на сонці, як вино.

Ця мова може світ зачарувати,
В ній все – і грім, і шерехи гаїв.
У неї, мабуть, вчилися співати
Не тількі наші – курські солов’ї.

І тому їй не зникнути ніколи,
І підкоряти щирістю світи.
Ми живемо – Івани та Миколи,
І всі народи рідні нам брати.

Ми живемо, і нас не подолати,
Не покривити наші язики.
Бо є Шевченки майже в кожній хаті,
Є Сагайдачні і Кармелюки.

В.Діденко
Рідній мові
(Я не останній з могікан)

Мені казав один ханжа,
Що наша мова геть відстала,
Що краще йшла б мені чужа,
Немов до хліба – кусень сала,
Що весь мій поетичний план
Спинитись може напівході,
Що я – останній з могікан,
Що наша мова вже не в моді.
Гей, проповіднику! Стривай!
Твої слова
старенька ряса.
Я не піду в твій тихий рай,
Я
син Великого Тараса.
Як Прометей не вмер від ран,
Не вмре і мова
гарна зроду.
Я не останній з могікан,
Я – син великого народу!

В.Сосюрченко
ПАМ'ЯТІ ЛЕСІ УКРАЇНКИ
З принципів трьох найкращий
єсть принцип - liberte.
Л. Українка

Тоді, коли вогні досвітні
Лише сіяли в темноті
І чорні тіні, непривітні,
Стояли в тебе на путі.

Ти слово рідне, наче зброю,
Взяла, щоб битись за святе,
Навіки обране тобою
Із трьох найкраще – liberte!

Хоч знала ти чужі дороги,
Та рідним вірною була,
Орала бідні перелоги
І нам той приклад подала.

Минають роки без упину.
Твоя поезія жива.
Вона, мов небо України,
Мов вільна пісня лісова.

Хвала ж тобі, дочка Волині,
За те, що й досі по цей день
На нашій славній Україні
Горить вогонь твоїх пісень.

М.Рильський
МОВА
Треба доглядати наш сад
Вольтер


Як парость виноградної лози,
Плекайте мову. Пильно в ненастанно
Політь бур'ян. Чистіша від сльози
Вона ха
й буде. Вірно і слухняно
Нехай вона щоразу служить вам,
Хоч і живе своїм живим життям.
Прислухайтесь, як океан співає

Народ говорить. І любов, і гнів
У тому гомоні морськім. Немає
Мудріших, ніж народ, учителів;
У нього кожне слово
це перлина,
Це праця, це натхнення, це людина.
Не бійтесь заглядати у словник:
Це пишний яр, а не сумне провалля;
Збирайте, як розумний садівник,
Достиглий овоч у Грінченка й Даля,
Не майте гніву до моїх порад
І не лінуйтесь доглядать свій сад
.
1956

В.Сосюрченко
Ні, рідних мов не може бути дві!

Ні, рідних мов не може бути дві!
Великий Суслов брякнув цю ідею.
Щоб скрізь паскудити, прикрившись нею,
Пішли його нікчемні холуї.

І доконали те, що почали
Іваногрозновці тридцятих років,
Великі плани тих катів жорстоких
Щоб до кінця нарешті довели.

Неперспективна стала сотня мов
І низькосортними зробилися народи,
За кого Сталін “мудрий” за столом
Не пив в честь перемоги і свободи

Ганьба тому, за кого цей прохвост
Проголосив тоді свій перший тост.
30.8.88.

М.Рильський
РІДНА МОВА

Як гул століть, як шум віків,
Як бурі подих, – рідна мова,
Вишневих ніжних пелюстків,
Сурма походу світанкова,
Неволі стогін, волі спів,
Життя духовного основа.
Цареві блазні і кати,
Раби на розум і на вдачу,
В ярмо хотіли запрягти
Її, як дух степів гарячу,
І осліпити, й повести,
На чорні торжища, незрячу.
Хотіли вирвати язик,
Хотіли ноги поламати,
Топтали, під шалений крик,
В'язнили, кидали за грати,
Зробить калікою з калік
Тебе хотіли, рідна мати.
Ти вся порубана була,
Як Федір у степу безрідний,
І волочила два крила
Під царських маршів тупіт грізний,

Але свій дух велично грізний
Як житнє зерно берегла.
Мужай, прекрасна наша мово,
Серед прекрасних братніх мов,
Живи, народу вільне слово
Над прахом царських корогов,
Цвіти над нами веселкова,

Як мир, як щастя, як любов!

В.Сосюрченко
ЖУРАВЛИНИЙ КЛИЧ
ВІНОК ДРУГИЙ
11.
Злетить, мов пташка, на високу гору
Мій дух, коли в столиці десь-колись
Почую я свою селянську мову,
Що з нею так по-хамськи повелись.
Вона смішна комусь, неперспективна,
А я в цій мові перше слово взнав...
І був би я покидьок, не людина,
Коли б її на вигоду зміняв,
Я тим би предків всіх своїх образив
І сам себе знецінив і зневажив,
Бо рідна мова – є найкраща в світі.
Великі то народи, чи малі.
Я з нею теж лечу в своїй блакиті,
Щоб звідти все оглянуть на Землі.
1977-1987 р.р.
Related Posts Plugin for WordPress, Blogger...