Не бійтесь заглядати у словник:
Це чистий яр, а не сумне провалля.
М.Рильський
Іредентизм – (італ. irredentismo, від irredento – незвільнений) – політичний і суспільний рух
в Італії кінця 19 – початку 20 ст. за
приєднання до Італії земель, що були частково заселені італійцями і не ввійшли
до складу Італії під час її возз’єднання. Після закінчення 1-ї світової війни
іредентизм як самостійна течія зник, злившись з фашизмом.Таке тлумачення слова дає Словник іншомовних слів 1977 року випуску[4, с.294].
Іредентизм (італ. irredentismo, від irredento – незвільнений, такий, що перебуває
під чужим володарюванням) – термін міжнародних відносин, що позначає
політику держави, партії чи політичного руху за об’єднання народу, нації, етносу в
рамках єдиної держави. Проявляється в намаганнях етносу возз’єднати територію, на якій мешкає іредента (так називають цей етнос), з титульною державою,
у якій цей етнос складає більшість [1,2].
Це особливості політики ідентичності культурної і політичної географії.
Оскільки більшість кордонів було колись переміщено, дуже багато країн
могли б виявити іредентизм у відношенні до своїх сусідів. Територію, щодо якої можуть
виставити вимогу на возз’єднання з іншою країною на підставі однакового
етнічного складу населення або колишньої колонії, називають возз’єднуваною територією [3].
Не всі потенційно возз’єднувані території залучено у фактичний іредентизм.
У даний час терміном іредента позначають частину етносу, що становить
меншість населення в межах даної держави, але компактно проживає в
безпосередній близькості до держави, в якій близький або ідентичний йому народ
складає більшість. Географічна близькість і компактність проживання відрізняють
іреденту від діаспори. Але, як і діаспора, іредента намагається створювати
мережу соціальних інститутів для підтримки і розвитку як своєї власної
спільності, так і її зв’язків з сусідньою більшістю і (або) з іншими іредентами.
Інколи іреденти необґрунтовано болісно сприймають вимоги уряду більшості на
свої права, оскільки вважають себе автохтонними жителями території, яку вони
займають. Наприклад, угорці в Закарпатській області.
Якщо випадки дискримінації приймають систематичний характер, в середовищі
іреденти виникає рух за возз’єднання з територією етнічної більшості – іредентизм.
Поняття «історична батьківщина» по відношенню до такої території не завжди
можна застосувати через перекроювання кордонів, окупації, депортації,
асиміляції тощо. Не рідко іреденту «підігрівають»
і створюють сепаратистські настрої в її середовищі ворожі до даної держави
зовнішні елементи: політичні партії, представники реакційних течій тощо. Іредентизм
можуть ініціювати як політично активні члени самої іреденти, так і експансіоністські
або реваншистські представники титульної нації з держави більшості [2].
Методи боротьби за возз’єднання і перекроювання кордонів можуть носити
різний характер: військова зовнішня агресія держави більшості (результат – окупація
й анексія території); розпалювання ворожнечі між окремим групами населення за
мовною, релігійною, національною або іншою ознакою (результат – збройний конфлікт
між групами, який роздмухує і підтримує держава з титульною нацією); сепаратизм
і тероризм, який щедро підживлює держава з нацією більшості [3]. За таких умов
це явище набуває свого первинного значення – фашизму (неофашизму).
Не завжди така боротьба закінчується успішно. У разі поразки частина
іреденти може вибрати шлях репатріації. Слід зазначити, що далеко не всі
іреденти схильні підтримувати ідею возз’єднання землі, на якій вони проживають,
з землею їх титульної держави з економічних та інших причин. Урядам, керівним
органам необхідно більше уваги приділяти етнокультурним, освітнім, релігійним та економічним потребам іреденти.
Джерела:
3. Wikipedia/аннексия_Крыма
4. Словник
іншомовних слів. За ред. члена-кореспондента АН УРСР О.С. Мельничука. – К.:
Головна редакція УРЕ, 1977, – 776 с.
Немає коментарів:
Дописати коментар