Іредентизм

Не бійтесь заглядати у словник:

Це чистий яр, а не сумне провалля.

                                     М.Рильський

Іредентизм – (італ. irredentismo, від irredento – незвільнений) – політичний і суспільний рух в Італії кінця  19 – початку 20 ст. за приєднання до Італії земель, що були частково заселені італійцями і не ввійшли до складу Італії під час її возз’єднання. Після закінчення 1-ї світової війни іредентизм як самостійна течія зник, злившись з фашизмом.Таке тлумачення слова дає Словник іншомовних слів 1977 року випуску[4, с.294].

Іредентизм (італ. irredentismo, від irredento – незвільнений, такий, що перебуває під чужим володарюванням) – термін міжнародних відносин, що позначає політику держави, партії чи політичного руху за об’єднання народу, нації, етносу в рамках єдиної держави. Проявляється в намаганнях етносу возз’єднати територію, на якій мешкає іредента (так називають цей етнос), з титульною державою, у якій цей етнос складає більшість [1,2].

Це особливості політики ідентичності культурної і політичної географії. Оскільки більшість кордонів було колись переміщено, дуже багато країн могли б виявити іредентизм у відношенні до своїх сусідів. Територію, щодо якої можуть виставити вимогу на возз’єднання з іншою країною на підставі однакового етнічного складу населення або колишньої колонії, називають возз’єднуваною територією [3]. Не всі потенційно возз’єднувані території залучено у фактичний іредентизм.

У даний час терміном іредента позначають частину етносу, що становить меншість населення в межах даної держави, але компактно проживає в безпосередній близькості до держави, в якій близький або ідентичний йому народ складає більшість. Географічна близькість і компактність проживання відрізняють іреденту від діаспори. Але, як і діаспора, іредента намагається створювати мережу соціальних інститутів для підтримки і розвитку як своєї власної спільності, так і її зв’язків з сусідньою більшістю і (або) з іншими іредентами. Інколи іреденти необґрунтовано болісно сприймають вимоги уряду більшості на свої права, оскільки вважають себе автохтонними жителями території, яку вони займають. Наприклад, угорці в Закарпатській області.

Якщо випадки дискримінації приймають систематичний характер, в середовищі іреденти виникає рух за возз’єднання з територією етнічної більшості – іредентизм. Поняття «історична батьківщина» по відношенню до такої території не завжди можна застосувати через перекроювання кордонів, окупації, депортації, асиміляції  тощо. Не рідко іреденту «підігрівають» і створюють сепаратистські настрої в її середовищі ворожі до даної держави зовнішні елементи: політичні партії, представники реакційних течій тощо. Іредентизм можуть ініціювати як політично активні члени самої іреденти, так і експансіоністські або реваншистські представники титульної нації з держави більшості [2].

Методи боротьби за возз’єднання і перекроювання кордонів можуть носити різний характер: військова зовнішня агресія держави більшості (результат – окупація й анексія території); розпалювання ворожнечі між окремим групами населення за мовною, релігійною, національною або іншою ознакою (результат – збройний конфлікт між групами, який роздмухує і підтримує держава з титульною нацією); сепаратизм і тероризм, який щедро підживлює держава з нацією більшості [3]. За таких умов це явище набуває свого первинного значення – фашизму (неофашизму).

Не завжди така боротьба закінчується успішно. У разі поразки частина іреденти може вибрати шлях репатріації. Слід зазначити, що далеко не всі іреденти схильні підтримувати ідею возз’єднання землі, на якій вони проживають, з землею їх титульної держави з економічних та інших причин. Урядам, керівним органам необхідно більше уваги приділяти етнокультурним, освітнім, релігійним та економічним потребам іреденти.

Джерела:

  1. Wikipedia/іредентизм 

  2. Wikipedia/ирредентизм 

  3. Wikipedia/аннексия_Крыма 

 4. Словник іншомовних слів. За ред. члена-кореспондента АН УРСР О.С. Мельничука. – К.: Головна редакція УРЕ, 1977, – 776 с.