Сини священика-українофоба росли серед селянських дітей і спілкувалися з дітьми кріпаків, що викликало у нього велике незадоволення. Він забороняв їм будь-які контакти з селянськими дітьми, але вони росли з «мужицькими» дітьми, розмовляли їхньою (українською) мовою, співали пісні і засвоювали звичаї. Батько намагався усіма силами вивести синів «у люди». Особливо великі надії він покладав на здібного до наук Степана і мріяв про його високу духовну кар’єру.
У 1841 році Степана віддають навчатися до Шаргородської бурси, яку він закінчує у 1849 році. У тому ж році він поступає на навчання до Кам’янець-Подільської духовної семінарії, яку закінчує у 1855 році.
Сорокові-п’ятдесяті роки дев’ятнадцятого століття характеризуються опозиційним настроєм тодішнього суспільства, виступами народних мас по всій Росії проти кріпацтва. На настрої подолян особливий вплив мали оповіді і пісні про народного героя Поділля – Устима Кармелюка. Свою справу у народний визвольний рух внесла у 1847 році жорстока розправа царя Миколи І над кириломефодіївцями.
Степан Руданський був прихильним до закріпаченого народу і глибоко йому співчував. Його любов до народної мови і пісні, сформовані ще в дитинстві, не пропали під впливом семінарських студіювань, а ще більше посилились. Під час навчання у Кам’янець-Подільській семінарії він серйозно захоплюється фольклором: зібрав два томи пісень. Цей потяг до народного залишився з ним протягом його недовгого життя. Він захоплювався не тільки українською народною творчістю, а й російською, польською, сербською, чеською, татарською. Вся поезія С.Руданського виростає з народної творчості.
Після закінчення духовної семінарії, Степан їде до Петербурга продовжувати навчання, але не у Петербурзькій духовній академії, про яку мріяв батько, а до Петербурзької медико-хірургічної академії. Серед різночинної молоді того часу вважалося за честь навчатися у цьому закладі. Але духовна академія не бажала віддавати здібного випускника духовної семінарії іншому навчальному закладові, адже всі поповичі у той час належали до духовного стану. С.Руданського було зараховано «вільним слухачем». Щоб стати повноправним студентом, він був змушений вийти з духовного стану. Більше року розглядалася справа С.Руданського синодом РПЦ, яка все ж була вирішена позитивно: його лишили духовного стану. На другому курсі він стає повноправним студентом Петербурзької медико-хірургічної академії. Роки навчання в Петербурзі були дуже важкими для хлопця: батько відмовився допомагати синові. Живучи весь час впроголодь, виснажений важкою працею, живучи у суворих кліматичних умовах двадцятишестирічний Степан захворів на туберкульоз.
За станом здоров’я лікар С.Руданський не міг служити в північних районах Росії. Він подав клопотання до керівництва академії про направлення його у південні райони, яке знайшло підтримку в адміністрації академії. С.Руданського призначають на посаду міського лікаря в Ялту. 1 серпня 1861 року С.Руданський виїхав на південь.
Молодий лікар поринає в цікаву йому роботу: завідуючий лікарнею, лікар в алупкінських маєтках, карантинний лікар в Ялтинському порту. Для аморальної людини Ялта могла бути золотим дном. Він міг прожити лише з подачок ялтинського купецтва, яке на спекуляції недоброякісним м’ясом наживало великі гроші. Але Степан був непідкупним. Серед населення він був дуже популярний. Його любили за веселу вдачу, безкорисливість і доброту. Звісно, що купців «непідкупний» лікар не влаштовував і вони почали писати на нього доноси, розпускати по місту всілякі плітки, що додавало йому зайвих хвилювань. Не було влаштованим і його особисте життя: самотність змушує його зійтися з багатодітною вдовою Явдохою Широкою.
Улітку 1872 року в Криму спалахнула епідемія холери. С.Руданський енергійно і сумлінно знищує вогнища інфекції, а через деякий час сам захворів на холеру. Ослаблений організм поета не витримав усіх випробувань, які випали на його долю. 3 травня 1873 року на тридцять дев’ятому році життя Степана Руданського не стало.
Творчість С.Руданського має три періоди: кам’янець-подільський (1851-1855), петербурзький (1856-1861) і ялтинський (1862-1873).
Кам’янець-подільський період був часом становлення поета. Крім збору і літературної обробки народних пісень, С.Руданський написав у цей період шість балад, яким сам він дає оригінальну назву – «байки хатні», або «небилиці»: «Два трупи», «Вечорниці», «Упир», «Хрест на горі», «Розмай». У Кам’янці-Подільському написані чотири ліричні поезії, яким сам автор дає жанрове визначення «пісня»: «Ти не моя», «Мене забудь», «Чорний кольор», «Не дивуйтесь, добрі люди».
Петербурзький період – основний період творчості поета, хоча ще мало досліджений. Це був період творчого розквіту Руданського-поета. Саме тоді виявились сила та оригінальність його поетичних творів. У цей період він друкується у петербурзьких журналах «Основа», «Русский мир», «Искра», готує до друку збірку поезій «Нива». Друкувати українські твори у російських видання було дуже складно, а українські видавництва дуже суворо і прискіпливо ставилися до творів молодого поета. Збірка «Нива» так і не була видана тоді в Україні. У 1861 році петербурзький цензурний комітет дав дозвіл на її видання. Але за браком коштів вона не була видана і в Петербурзі.
Ялтинський період, за висловом самого поета, – період «болючої рани». Для творчості у С.Руданського не вистачало часу. Він займається виключно перекладами: «Іліади» Гомера, окремих глав поеми «Демон» Лермонтова. Із оригінальних творів С.Руданський написав український «дивоспів» «Чумак». Не щастило також і з публікацією творів і перекладів. Змучений поганим здоров’ям, зацькований доносами по службі, С.Руданський поступово припиняє літературну діяльність.
Твори С.Руданського за його життя видавалися мало, але вони жили в рукописному варіанті і були поширені серед друзів, студентів, любителів художнього слова. Навіть не опубліковані, вони знаходили свого читача, поширювалися серед простого народу, чим викликали роздратування у реакціонерів і деспотів, виродків і мракобісів, які писали про С.Руданського як автора шкідливих і неблагонадійних пісень, «що розсіваються в простонародді».
Інтерес С.Руданського до усної народної творчості випливав з визвольних прагнень тогочасної різночинної молоді, з її демократичних переконань, з її прагнення до соціальних змін.
Те саме можна сказати і про ставлення С.Руданського до української мови. Він був обурений поведінкою свого батька, який відмовився матеріально підтримати сина-студента не тільки через те, що той хотів стати лікарем, а більше через те, що той говорив і писав українською мовою: «Если захочешь написать письмо, то пиши или почтительно, не по-малороссийскому, або лучше ничего не пиши!».
Юнак до глибини душі обурювався таким ставленням батька до рідної мови: «Заказують мені рідну мову, заказує батько; але в мене був дід, був прадід і прапрадід – вони мені не заказали; не слухає батько моєї мови – зате мене і по смерті, може, послухають чотирнадцять мільйонів моїх одномовців. Батько, може, не любить моєї мови через те, що нею говорять у нас мужики, – а нібито у Московщині не говорять мужики по-московськи? Да і чим ми лучче від мужика? Всі ми рівні і у бога, і у натури».
Слід зазначити, що деякі радянські дослідники творчості поета (М.Рильський та ін.) закидали йому ідейну незрілість, оскільки у деяких творах «відчувається нездоровий присмак національної обмеженості».
Творчість Степана Руданського має велике значення і в наш час. Не дивлячись на тяжке особисте життя, поет був великим життєлюбом і оптимістом. Він не любив трагедію особистого життя виносити на люди. І в творах, і в житті С.Руданський в моменти найбільшої трагедійності зривався на гумористичний тон, переводив сум і плач на сміх (
«Студент», «Полюби мене» та ін.). Деякі його пісні ще за життя поета стали народними. Наприклад, пісня «
Повій, вітре, на Вкраїну», яку часто помилково приписують Т.Шевченку. Але найбільше в народі С.Руданського знають як дотепного гумориста, автора поетичних анекдотів або «співомовок», складених на основі народних оповідань.
Після смерті поета перший згадав його добрим словом М.Драгоманов. Під його впливом О.Пчілка у 1880 році в Києві видала першу збірку «Співомовки С.Руданського». Творчий доробок С.Руданського збирали, досліджували, видавали І.Франко, А.Кримський, М.Комаров, В.Левицький (Лукич) та ін.
У 1972 році видавництво «Наукова думка» Академії наук УРСР (Київ) видало твори С.Руданського у трьох томах накладом 75000 примірників. Це було найбільше за накладом і найповніше за змістом видання творчості по-справжньому народного українського поета С.Руданського.
