Парламентська Асамблея ОБСЄ на початку липня 2009 року проголосувала за прийняття резолюції, яка рівною мірою засуджує сталінізм і нацизм, які названі тоталітарними катастрофами ХХ століття, а в честь їх жертв запропоновано встановити міжнародний День пам’яті, приурочивши його до дня підписання пакту Ріббентропа-Молотова 23 вересня 1939 року.
Проект даної резолюції запропонували представники Литви і Словенії, у якій сказано, що «два головні тоталітарні режими, нацизм і сталінізм, принесли геноцид, порушення прав і свобод людини, військові злочини і злочини проти людства»
Із 320 делегатів за прийняття даної резолюції проголосувало 308, не підтримали прийняття резолюції 8 делегатів, ще 4 утрималися. Прийняття даної резолюції дозволить країнам бувшого СРСР вимагати від Росії компенсації за окупацію.
У документі згадується також сучасна російська дійсність і звучить вимога від Росії (учасниці ОБСЄ) відмови від прославляння радянського минулого і «прикрашання історії».
Делегація Росії бойкотувала підписання даного документу. Депутати Госдуми та члени Совєта федерації виступили з сумісною заявою, а комуністи вимагають офіційної реакції від російського МІДу.
На наш погляд, і сталінізм, і нацизм мають багато спільних рис і заслуговують на зневагу та засудження як антигуманні та антилюдські системи.
пʼятниця, 17 липня 2009 р.
Сталінізм
Не бійтесь заглядати у словник:
Це чистий яр, а не сумне провалля.
М.Рильський
Сталінізм
На жаль, українська редакція Вікіпедії не дає тлумачення цього слова
Материал из Википедии — свободной энциклопедии
Сталинизм — система государственного управления и совокупность государственной политической системы и идеологии, получившие название по имени И.В. Сталина.
По определению историка А. Рогинского, — система государственного управления, совокупность специфических практик сталинского руководства; наиболее специфическая характеристика сталинизма, его родовая черта, — террор как универсальный инструмент решения любых политических и социальных задач.
По некоторым сведениям, термин был впервые использован Л. Кагановичем для обозначения формы, получившей теоретическое развитие при И.В. Сталине, от имени которого образован. В СССР начал официально использоваться с началом политики гласности.
Среди сторонников некоторых направлений марксизма, например, троцкизма, термин «сталинизм» используется для обозначения идеологии и политической системы, существовавшей в СССР и других социалистических странах как во время жизни и нахождения у власти И. В. Сталина, так и в последующий период до распада СССР и реставрации капитализма. При этом сталинизм рассматривается как идеология и политика, искажающая марксизм.
Сталинизм характеризуется следующими чертами:
- теоретическим обоснованием в случае запаздывания мировой революции возможности построения социализма в одной стране при буржуазном окружении;
- террором против граждан СССР и граждан других стран;
- объявление марксистской идеи отмирания государства достижимой посредством его усиления: отмирание государства придет не через ослабление государственной власти, а через её максимальное усиление, необходимое для того, чтобы добить остатки умирающих классов и организовать оборону против капиталистического окружения, которое далеко еще не уничтожено и не скоро еще будет уничтожено;
- доминирование руководящей коммунистической партии;
- обязательное идеологическое воспитание в духе идей руководящей партии;
- культ вождя (И. В. Сталина, а также его местных «продолжателей» — Энвера Ходжи в Албании, Клемента Готвальда в Чехословакии, Матьяша Ракоши в Венгрии, Георге Георгиу-Дежа в Румынии, Ким Ир Сена и Ким Чен Ира в Северной Корее, Вильгельма Пика в ГДР и Хорлогийна Чойбалсана в Монголии);
- плановая экономика с почти полным огосударствлением собственности на средства производства;
- насаждение тоталитаризма с контролем государства за всеми сферами жизни общества, включая личную жизнь и культуру.
Защитники сталинской политики утверждают, что одним из достижений Сталина является его роль в победе СССР в Великой Отечественной войне, а также объективные экономические успехи СССР.
Критика сталинизма.
Наиболее известным критиком сталинизма являлся Лев Троцкий, марксист, выдающийся революционер, один из руководителей Октябрьской революции, первый руководитель Красной Армии.
Противники сталинизма вполне обоснованно считают его массовым и опасным заблуждением, а Сталина — непосредственным виновником массовых репрессий в СССР. В вину Сталину ставится то, что чистки (в особенности ликвидация высшего командного состава Красной армии) подорвали обороноспособность СССР перед Великой отечественной войной.
Це чистий яр, а не сумне провалля.
М.Рильський
Сталінізм
На жаль, українська редакція Вікіпедії не дає тлумачення цього слова
Материал из Википедии — свободной энциклопедии
Сталинизм — система государственного управления и совокупность государственной политической системы и идеологии, получившие название по имени И.В. Сталина.
По определению историка А. Рогинского, — система государственного управления, совокупность специфических практик сталинского руководства; наиболее специфическая характеристика сталинизма, его родовая черта, — террор как универсальный инструмент решения любых политических и социальных задач.
По некоторым сведениям, термин был впервые использован Л. Кагановичем для обозначения формы, получившей теоретическое развитие при И.В. Сталине, от имени которого образован. В СССР начал официально использоваться с началом политики гласности.
Среди сторонников некоторых направлений марксизма, например, троцкизма, термин «сталинизм» используется для обозначения идеологии и политической системы, существовавшей в СССР и других социалистических странах как во время жизни и нахождения у власти И. В. Сталина, так и в последующий период до распада СССР и реставрации капитализма. При этом сталинизм рассматривается как идеология и политика, искажающая марксизм.
Сталинизм характеризуется следующими чертами:
- теоретическим обоснованием в случае запаздывания мировой революции возможности построения социализма в одной стране при буржуазном окружении;
- террором против граждан СССР и граждан других стран;
- объявление марксистской идеи отмирания государства достижимой посредством его усиления: отмирание государства придет не через ослабление государственной власти, а через её максимальное усиление, необходимое для того, чтобы добить остатки умирающих классов и организовать оборону против капиталистического окружения, которое далеко еще не уничтожено и не скоро еще будет уничтожено;
- доминирование руководящей коммунистической партии;
- обязательное идеологическое воспитание в духе идей руководящей партии;
- культ вождя (И. В. Сталина, а также его местных «продолжателей» — Энвера Ходжи в Албании, Клемента Готвальда в Чехословакии, Матьяша Ракоши в Венгрии, Георге Георгиу-Дежа в Румынии, Ким Ир Сена и Ким Чен Ира в Северной Корее, Вильгельма Пика в ГДР и Хорлогийна Чойбалсана в Монголии);
- плановая экономика с почти полным огосударствлением собственности на средства производства;
- насаждение тоталитаризма с контролем государства за всеми сферами жизни общества, включая личную жизнь и культуру.
Защитники сталинской политики утверждают, что одним из достижений Сталина является его роль в победе СССР в Великой Отечественной войне, а также объективные экономические успехи СССР.
Критика сталинизма.
Наиболее известным критиком сталинизма являлся Лев Троцкий, марксист, выдающийся революционер, один из руководителей Октябрьской революции, первый руководитель Красной Армии.
Противники сталинизма вполне обоснованно считают его массовым и опасным заблуждением, а Сталина — непосредственным виновником массовых репрессий в СССР. В вину Сталину ставится то, что чистки (в особенности ликвидация высшего командного состава Красной армии) подорвали обороноспособность СССР перед Великой отечественной войной.
Нацизм, націонал-соціалізм
Не бійтесь заглядати у словник:
Це чистий яр, а не сумне провалля.
М.Рильський
Нацизм (націонал-соціалізм) – назва фашизму в гітлерівській Німеччині [с.457, 1].
Націонал-соціалісти, нацисти, наці – члени гітлерівської фашистської партії в Німеччині в 1919-45 рр. З метою обдурення народних мас гітлерівська партія демагогічно назвала себе «націонал-соціалістичною», проте в дійсності гітлерівці - затяті вороги соціалізму й демократії, найзлісніші реакціонери. В 1933-45 рр., перебуваючи при владі, встановили в країні терористську диктатуру, розв’язали 2-у світову війну, яка завершилася розгромом фашистської Німеччини [с.457-458, 1].
1. Словник іншомовних слів. За ред. члена-кореспондента АН УРСР О.С. Мельничука. – К.: Головна редакція УРЕ, 1977, - 776 с.
Матеріали з Вікіпедії – вільної енциклопедії
Нацизм (націонал-соціалізм) — політична ідеологія, доктрина, політичний режим, заснований на расизмі, шовінізмі, антигуманізмі і тоталітаризмі. Нацизм додержується ідей про зверхність «вищої», «панівної» раси над іншими, «неповноцінними» націями і расами (докртрина «надлюдини» і «недолюдини»); верховенстві нації і держави над особистістю.
Націонал-соціалізм - політична ідеологія, яка була економічною і політичною доктриною Третього рейху, має багато спільного із фашизмом і зазвичай класифікується як один з його різновидів. Фашизм використовується для позначення широкого спектру політичних рухів, що існували в різних країнах, тоді як термін «націонал-соціалізм» застосовують лише у зв'язку з нацистською партією і Третім рейхом.
Найбільш повного втілення ці ідеї набули в ХХ-му столітті в Німеччині під час диктатури Націонал-соціалістичної робітничої партії Німеччини (1933—1945) на чолі з Адольфом Гітлером. Близькі до нацистського рухи були засновані в Англії в 1932 Освальдом Мослі й у 1962 Коліном Джорданом, у 1967 був створений Національний фронт. В США Американська нацистська партія була створена в 1958 Джорджем Лінкольном Росквеллом. В Москві Російська Нацистська партія (РНЕ) була створена в 1990.
Критика нацизму. Перший систематичний і критичний аналіз нацизму як тоталітарної проти людської системи, порівняння його з іншою антигуманною системою — його «антиподом-двійником» комунізмом, був зроблений в праці німецько-американської політолога, соціолога і філософа Ганни Арендт — «Походження тоталітаризму».
Материал из Википедии — свободной энциклопедии
Национал-социализм (сокращённо нацизм) — официальная политическая идеология Третьего рейха.
Идеология нацизма построена на социальном дарвинизме. При правлении Гитлера нацисты создали сильное централизованное государство под руководством вождя (фюрера) и провозгласили своей главной задачей создание «расово-чистого государства» и завоевание «жизненно-важного пространства».
Сторонники нацизма считают, что события в новой и новейшей истории свидетельствуют о моральном, физическом и духовном регрессе белой расы, и её скором вырождении и вымирании. Нацизм, по их мнению, является единственной политической идеологией в мире, которая способна остановить этот процесс. Расизм, и различные формы ксенофобии приветствуются, как необходимые для спасения меры. Преступления против человечности представляются как неизбежная плата за выживание арийцев, которые считаются избранными людьми и высшей расой.
Противники нацизма считают эту идеологию высокомерной и бесчеловечной, ссылаясь на огромное количество жертв режима во время Второй мировой войны. Нацизм сейчас законодательно запрещён во многих странах мира.
Словом «нацизм» (но не «национал-социализм») нередко называют (по аналогии с расизмом и сексизмом) крайний национализм с призывами к вражде, дискриминации либо насильственным действиям по национальному признаку. Это слово приобрело такой смысл в связи с тем, что нацистская Германия была первым государством, поставившим своей государственной целью «расовую гигиену». Поскольку идеи многих современных ультранационалистических движений мало чем отличаются от идей НСДАП, то их называют нацистами или неонацистами.
Национал-социализм в современной России. В современной России существуют разные политические и общественные организации с идеологией национал-социализма, такие как Славянский Союз (СС), Национал-социалистическое общество (НСО) и Русское Национальное Единство (РНЕ). Также действуют небольшие автономные группировки национал-социалистов и НС-скинхедов.
Це чистий яр, а не сумне провалля.
М.Рильський
Нацизм (націонал-соціалізм) – назва фашизму в гітлерівській Німеччині [с.457, 1].
Націонал-соціалісти, нацисти, наці – члени гітлерівської фашистської партії в Німеччині в 1919-45 рр. З метою обдурення народних мас гітлерівська партія демагогічно назвала себе «націонал-соціалістичною», проте в дійсності гітлерівці - затяті вороги соціалізму й демократії, найзлісніші реакціонери. В 1933-45 рр., перебуваючи при владі, встановили в країні терористську диктатуру, розв’язали 2-у світову війну, яка завершилася розгромом фашистської Німеччини [с.457-458, 1].
1. Словник іншомовних слів. За ред. члена-кореспондента АН УРСР О.С. Мельничука. – К.: Головна редакція УРЕ, 1977, - 776 с.
Матеріали з Вікіпедії – вільної енциклопедії
Нацизм (націонал-соціалізм) — політична ідеологія, доктрина, політичний режим, заснований на расизмі, шовінізмі, антигуманізмі і тоталітаризмі. Нацизм додержується ідей про зверхність «вищої», «панівної» раси над іншими, «неповноцінними» націями і расами (докртрина «надлюдини» і «недолюдини»); верховенстві нації і держави над особистістю.
Націонал-соціалізм - політична ідеологія, яка була економічною і політичною доктриною Третього рейху, має багато спільного із фашизмом і зазвичай класифікується як один з його різновидів. Фашизм використовується для позначення широкого спектру політичних рухів, що існували в різних країнах, тоді як термін «націонал-соціалізм» застосовують лише у зв'язку з нацистською партією і Третім рейхом.
Найбільш повного втілення ці ідеї набули в ХХ-му столітті в Німеччині під час диктатури Націонал-соціалістичної робітничої партії Німеччини (1933—1945) на чолі з Адольфом Гітлером. Близькі до нацистського рухи були засновані в Англії в 1932 Освальдом Мослі й у 1962 Коліном Джорданом, у 1967 був створений Національний фронт. В США Американська нацистська партія була створена в 1958 Джорджем Лінкольном Росквеллом. В Москві Російська Нацистська партія (РНЕ) була створена в 1990.
Критика нацизму. Перший систематичний і критичний аналіз нацизму як тоталітарної проти людської системи, порівняння його з іншою антигуманною системою — його «антиподом-двійником» комунізмом, був зроблений в праці німецько-американської політолога, соціолога і філософа Ганни Арендт — «Походження тоталітаризму».
Материал из Википедии — свободной энциклопедии
Национал-социализм (сокращённо нацизм) — официальная политическая идеология Третьего рейха.
Идеология нацизма построена на социальном дарвинизме. При правлении Гитлера нацисты создали сильное централизованное государство под руководством вождя (фюрера) и провозгласили своей главной задачей создание «расово-чистого государства» и завоевание «жизненно-важного пространства».
Сторонники нацизма считают, что события в новой и новейшей истории свидетельствуют о моральном, физическом и духовном регрессе белой расы, и её скором вырождении и вымирании. Нацизм, по их мнению, является единственной политической идеологией в мире, которая способна остановить этот процесс. Расизм, и различные формы ксенофобии приветствуются, как необходимые для спасения меры. Преступления против человечности представляются как неизбежная плата за выживание арийцев, которые считаются избранными людьми и высшей расой.
Противники нацизма считают эту идеологию высокомерной и бесчеловечной, ссылаясь на огромное количество жертв режима во время Второй мировой войны. Нацизм сейчас законодательно запрещён во многих странах мира.
Словом «нацизм» (но не «национал-социализм») нередко называют (по аналогии с расизмом и сексизмом) крайний национализм с призывами к вражде, дискриминации либо насильственным действиям по национальному признаку. Это слово приобрело такой смысл в связи с тем, что нацистская Германия была первым государством, поставившим своей государственной целью «расовую гигиену». Поскольку идеи многих современных ультранационалистических движений мало чем отличаются от идей НСДАП, то их называют нацистами или неонацистами.
Национал-социализм в современной России. В современной России существуют разные политические и общественные организации с идеологией национал-социализма, такие как Славянский Союз (СС), Национал-социалистическое общество (НСО) и Русское Национальное Единство (РНЕ). Также действуют небольшие автономные группировки национал-социалистов и НС-скинхедов.
середа, 1 липня 2009 р.
Бути господарем, а не гостем!
Цікаво про сучасну українську книгу: Гостя у власній хаті
Книга завжди цінувалася в Україні, вважалася джерелом знань. Здавалось би, із здобуттям Україною незалежності у нашій державі, як ніколи, мала б цінуватися українська книга. Але нічого подібного!
За даними компанії GFK Ukraine, яка проводила дослідження книжкового ринку в Україні наприкінці 2006 року, майже половина українців (49%) протягом цього періоду купували книжки тільки російською мовою, ще 26% купували книжки як українською, так і російською мовами, 26% купували лише українськомовні книжки. Головною причиною, як вважають деякі оглядачі (О.Медведєв), є мовна ситуація в Україні. В цілому по Україні в усіх сферах громадського життя, крім освіти та частково державного управління, домінує російська мова. В багатьох сферах, як-то в бізнесі, Інтернеті, сфері послуг, шоу-бізнесі, кіно та відео, виробництві телесеріалів тощо українська мова використовується дуже мало або взагалі не використовується.
У 2008, 2009 роках обсяги реалізації книжкової продукції значно скоротилися. Наприклад, на найбільшому книжковому ринку в Україні «Петрівка», обсяги реалізації знизилися на 30-50%. Однією з причин такого становища є те, що українці стали менше читати, особливо молодь. І цьому посприяв розвиток мас-медіа. Іншою причиною є економічна криза. Видавництва змушені скорочувати наклади, що призводить до збільшення вартості книги.
Наступна причина – відсутність державної підтримки. Без державної підтримки для багатьох українських видавництв існує загроза зникнення назавжди.
Як відмічають оглядачі деяких періодичних видань, ситуація ускладнюється ще й тим, що в Україні не ведеться ніякої офіційної статистики про український книжковий ринок: кількість видань, видані й продані наклади, обсяги реалізації, обсяги заборгованості, імпорт книжкової продукції та інші показники. Без таких даних стає неможливим будь-який аналіз та прогноз.
Хоча офіційної статистки щодо книжкового ринку в Україні не існує, окремі компанії здійснюють відповідні дослідження із власної ініціативи. Наприклад, компанія GFK Ukraine провела близько 1000 опитувань респондентів від 15 до 59 років, в ході якого з’ясувалося, що у 2008 році збільшилася кількість придбаних книжок українською мовою на 5% (із 35 до 40%) порівняно з 2007 роком. Протягом року розрив між частками придбаних книжок російською та українською мовами суттєво зменшився: з 26% (березень 2007 року) до 17% (березень 2008 року).
Деякі компанії відмічають, що фінансова криза «оздоровила» книжковий ринок України, в якому донедавна 80% займала книга з Росії. Підвищення ціни майже у 2 рази на російську книгу зменшило її кількість на українському ринку.
Пропонується врятування книжкової галузі України патріотично налаштованими меценатами чи можновладцями (тільки де таких узяти?), які б фінансово підтримали 3-4 найбільших видавництв, що цілком можливо з економічної точки зору, адже весь український книжковий ринок коштує стільки ж, скільки два футболісти київського «Динамо».
Чи настане той час, коли українське слово в Україні буде господарем, а не гостем? Хочеться вірити, що такі часи прийдуть.
Підготовлено за матеріалами українських ЗМІ.
Книга завжди цінувалася в Україні, вважалася джерелом знань. Здавалось би, із здобуттям Україною незалежності у нашій державі, як ніколи, мала б цінуватися українська книга. Але нічого подібного!
За даними компанії GFK Ukraine, яка проводила дослідження книжкового ринку в Україні наприкінці 2006 року, майже половина українців (49%) протягом цього періоду купували книжки тільки російською мовою, ще 26% купували книжки як українською, так і російською мовами, 26% купували лише українськомовні книжки. Головною причиною, як вважають деякі оглядачі (О.Медведєв), є мовна ситуація в Україні. В цілому по Україні в усіх сферах громадського життя, крім освіти та частково державного управління, домінує російська мова. В багатьох сферах, як-то в бізнесі, Інтернеті, сфері послуг, шоу-бізнесі, кіно та відео, виробництві телесеріалів тощо українська мова використовується дуже мало або взагалі не використовується.
У 2008, 2009 роках обсяги реалізації книжкової продукції значно скоротилися. Наприклад, на найбільшому книжковому ринку в Україні «Петрівка», обсяги реалізації знизилися на 30-50%. Однією з причин такого становища є те, що українці стали менше читати, особливо молодь. І цьому посприяв розвиток мас-медіа. Іншою причиною є економічна криза. Видавництва змушені скорочувати наклади, що призводить до збільшення вартості книги.
Наступна причина – відсутність державної підтримки. Без державної підтримки для багатьох українських видавництв існує загроза зникнення назавжди.
Як відмічають оглядачі деяких періодичних видань, ситуація ускладнюється ще й тим, що в Україні не ведеться ніякої офіційної статистики про український книжковий ринок: кількість видань, видані й продані наклади, обсяги реалізації, обсяги заборгованості, імпорт книжкової продукції та інші показники. Без таких даних стає неможливим будь-який аналіз та прогноз.
Хоча офіційної статистки щодо книжкового ринку в Україні не існує, окремі компанії здійснюють відповідні дослідження із власної ініціативи. Наприклад, компанія GFK Ukraine провела близько 1000 опитувань респондентів від 15 до 59 років, в ході якого з’ясувалося, що у 2008 році збільшилася кількість придбаних книжок українською мовою на 5% (із 35 до 40%) порівняно з 2007 роком. Протягом року розрив між частками придбаних книжок російською та українською мовами суттєво зменшився: з 26% (березень 2007 року) до 17% (березень 2008 року).
Деякі компанії відмічають, що фінансова криза «оздоровила» книжковий ринок України, в якому донедавна 80% займала книга з Росії. Підвищення ціни майже у 2 рази на російську книгу зменшило її кількість на українському ринку.
Пропонується врятування книжкової галузі України патріотично налаштованими меценатами чи можновладцями (тільки де таких узяти?), які б фінансово підтримали 3-4 найбільших видавництв, що цілком можливо з економічної точки зору, адже весь український книжковий ринок коштує стільки ж, скільки два футболісти київського «Динамо».
Чи настане той час, коли українське слово в Україні буде господарем, а не гостем? Хочеться вірити, що такі часи прийдуть.
Підготовлено за матеріалами українських ЗМІ.
неділя, 31 травня 2009 р.
Микита Шаповал. Поезія
Донеччанин М.Ю.Шаповал
О.ОЛЕСЕВІ
З журбою радість обнялась!
Ще не засохли скрути сльози,
А щастя стало на порозі —
Весела пісня полилась.
Кругом панує лютий кат:
Людей мордує, палить хати,
Шпики лаштує і гармати,
Розстріли й громи аж лящать,
А радість б'є! Як з джерела
Вода, розкутая весною,
На кригу смерті йде війною,
Так сміла радість загула.
Людська могучая весна
Встає, як пролісок з-під снігу,
Бо гнів зламав давнішню кригу
Й зоря з-за хмар блищить ясна!
Чи чують люди! Вже журба
І радість гучно обнялись.
Як п'явки страшно дві вп'ялись
Одна в одну! Це боротьба...
Могуча радість, оживись!
Пручайсь на волю сміла, вільна-
З смутної весни голови...
1907
В ТЮРМІ
Зоря пророча
Во дні занепаду і кражі,
І розмордованого шалу,
Повстане серед вас на стражі.
Пророк, захисник ідеалу.
Не заховається сваволя
Від всекараючого слова,
І помарніє глум неволі
Й неправда їхня стоголова.
Дарма, що всі, як люті гади,
Сичать і кидатись на нього
Гуртом візьмуться серед зради-
Не вбить їм речника святого!
Самі, скатовані ганьбою
І криком нелюдської муки,
ВОНИ ВПАДУТЬ САМІ СОБОЮ
Серед всесвітньої розпуки.
І наближається вже буча!
Цію пекельною добою
Іде вже кара неминуча
Невпинно — дужою ходою.
Іде пророк! 3 любов'ю й світом
Назустріч вам, усім похилим,
Не герць з сваволею і гнітом.
На свято праведної сили.
Іде пророк і, може, згуба
Його розіпне або спале,
Та хрест його й огонь вік буде
Світить красою ідеала...
1908
ДІНЕЦЬ
Підперезав село убоге
Гінкий вигадливий Дінець.
Блискуча, вквітчана дорога,
Срібляно хвильний манівець.
Біжить не спиниться ніколи.
Поміж гаями, по степах,
Лани оре широкополі
І щезне в хащах і горах.
Відкіль течуть сріблясті хвилі,
І як простують і куди.
І що ховається в тій сині,
Що прикотила їх сюди?
Не знаю я цього і, мабуть,
Ніхто не ма на це снаги.
Як те, що кличе мене й вабить
На ці таємні береги.
Відкіль прийшов, куди і по-що?
Що там згубив — чи може тут?
І хто мені ту жаль розтроще
І згубні чари злих отрут?
Хто розіб'є старі кайдани,
Хто може “підвести ходи”?
…якісь таємні серця плани
Взяли і привели сюди.
І буду тут шукать, аж поки
Знайду природи джерело,
Й благать, щоб ясність цю і спокій
І моє серце там жило…
1910.
МІЙ РІДНИЙ КРАЙ
Мій рідний край — пахуче поле,
Мій рідний край — цвітучий май,
Моя журба, моя неволя,
Чорний рани біль, страшний одчай.
Мої невиспівані звуки,
І листя жовте з квітника,
Благально в гору зняті руки,
Перед нападом хижака.
Мій рідний край — слова дитячі,
Мій рідний край — думки старі,
І промінь ранішній неначе,
І світ вечірньої зорі…
1917.
***
Така вона розхристано-погана,
Така скривавлена й брудна,
Від крові й грабежу щоденно п'яна,
Розгуляна, розбещена, страшна,
А я ж за неї мріяв довгі літа,
Любив безтямно до снаги —
Була любов натхненно-сумовита
Й ламала бунтом всякі береги.
Тепер стою немов на кладовищі —
Дивлюсь, як блискають ножі
І ллється кров... О Ти, Найвищий!
Любить її хоч трохи поможи!
1919
***
Грядущим нашим поколінням,
Новим невідомим людям,
Ми залишаєм загадку-видіння —
І хвилювання їх грудям.
Це буде відгук наших дзвонів,
Що в наших грудях прогули,
Молитов наших і поклонів,
Бажань, жадань, надій, прокльонів,
Що з нами гостро так жили.
Час хвилювання і горіння,
В стовпах огненних краєвид
Лишає наше покоління,
Як незатертий бурі слід.
І ви зомлієте від туги
За нашим образом ясним,
За нашим дзвоном голосним,
Родитись будете з ним вдруге
Й ніколи не вмирати з ним.
1920
О.ОЛЕСЕВІ
З журбою радість обнялась!
Ще не засохли скрути сльози,
А щастя стало на порозі —
Весела пісня полилась.
Кругом панує лютий кат:
Людей мордує, палить хати,
Шпики лаштує і гармати,
Розстріли й громи аж лящать,
А радість б'є! Як з джерела
Вода, розкутая весною,
На кригу смерті йде війною,
Так сміла радість загула.
Людська могучая весна
Встає, як пролісок з-під снігу,
Бо гнів зламав давнішню кригу
Й зоря з-за хмар блищить ясна!
Чи чують люди! Вже журба
І радість гучно обнялись.
Як п'явки страшно дві вп'ялись
Одна в одну! Це боротьба...
Могуча радість, оживись!
Пручайсь на волю сміла, вільна-
З смутної весни голови...
1907
В ТЮРМІ
Зоря пророча
Во дні занепаду і кражі,
І розмордованого шалу,
Повстане серед вас на стражі.
Пророк, захисник ідеалу.
Не заховається сваволя
Від всекараючого слова,
І помарніє глум неволі
Й неправда їхня стоголова.
Дарма, що всі, як люті гади,
Сичать і кидатись на нього
Гуртом візьмуться серед зради-
Не вбить їм речника святого!
Самі, скатовані ганьбою
І криком нелюдської муки,
ВОНИ ВПАДУТЬ САМІ СОБОЮ
Серед всесвітньої розпуки.
І наближається вже буча!
Цію пекельною добою
Іде вже кара неминуча
Невпинно — дужою ходою.
Іде пророк! 3 любов'ю й світом
Назустріч вам, усім похилим,
Не герць з сваволею і гнітом.
На свято праведної сили.
Іде пророк і, може, згуба
Його розіпне або спале,
Та хрест його й огонь вік буде
Світить красою ідеала...
1908
ДІНЕЦЬ
Підперезав село убоге
Гінкий вигадливий Дінець.
Блискуча, вквітчана дорога,
Срібляно хвильний манівець.
Біжить не спиниться ніколи.
Поміж гаями, по степах,
Лани оре широкополі
І щезне в хащах і горах.
Відкіль течуть сріблясті хвилі,
І як простують і куди.
І що ховається в тій сині,
Що прикотила їх сюди?
Не знаю я цього і, мабуть,
Ніхто не ма на це снаги.
Як те, що кличе мене й вабить
На ці таємні береги.
Відкіль прийшов, куди і по-що?
Що там згубив — чи може тут?
І хто мені ту жаль розтроще
І згубні чари злих отрут?
Хто розіб'є старі кайдани,
Хто може “підвести ходи”?
…якісь таємні серця плани
Взяли і привели сюди.
І буду тут шукать, аж поки
Знайду природи джерело,
Й благать, щоб ясність цю і спокій
І моє серце там жило…
1910.
МІЙ РІДНИЙ КРАЙ
Мій рідний край — пахуче поле,
Мій рідний край — цвітучий май,
Моя журба, моя неволя,
Чорний рани біль, страшний одчай.
Мої невиспівані звуки,
І листя жовте з квітника,
Благально в гору зняті руки,
Перед нападом хижака.
Мій рідний край — слова дитячі,
Мій рідний край — думки старі,
І промінь ранішній неначе,
І світ вечірньої зорі…
1917.
***
Така вона розхристано-погана,
Така скривавлена й брудна,
Від крові й грабежу щоденно п'яна,
Розгуляна, розбещена, страшна,
А я ж за неї мріяв довгі літа,
Любив безтямно до снаги —
Була любов натхненно-сумовита
Й ламала бунтом всякі береги.
Тепер стою немов на кладовищі —
Дивлюсь, як блискають ножі
І ллється кров... О Ти, Найвищий!
Любить її хоч трохи поможи!
1919
***
Грядущим нашим поколінням,
Новим невідомим людям,
Ми залишаєм загадку-видіння —
І хвилювання їх грудям.
Це буде відгук наших дзвонів,
Що в наших грудях прогули,
Молитов наших і поклонів,
Бажань, жадань, надій, прокльонів,
Що з нами гостро так жили.
Час хвилювання і горіння,
В стовпах огненних краєвид
Лишає наше покоління,
Як незатертий бурі слід.
І ви зомлієте від туги
За нашим образом ясним,
За нашим дзвоном голосним,
Родитись будете з ним вдруге
Й ніколи не вмирати з ним.
1920
Демократія
Не бійтесь заглядати у словник:
Це чистий яр, а не сумне провалля.
М.Рильський
Демократія – форма політичної організації суспільства, що характеризується участю формальною (в експлуататорських державах) або фактичною (в державах соціалістичного типу) народу в управлінні державними справами. В широкому розумінні – форма керівництва будь-яким колективом, яка забезпечує активну участь його членів у здійсненні всіх заходів [с.193, 1].
1. Словник іншомовних слів. За ред. члена-кореспондента АН УРСР О.С. Мельничука. – К.: Головна редакція УРЕ, 1977, - 776 с.
Українська версія Вікіпедії
Демократія – народовладдя, форма правління в державі, при якій влада належить народу.
Інколи дають інше визначення: демократія - форма правління в державі, побудована на визнанні народу джерелом влади; форма політичної організації суспільства, яка характеризується визнанням волі більшості. Іноді в конституції держави може бути записано, що влада належить народу, але при цьому владу в країні здійснює невелика група людей в особистих інтересах.
Слово "демократія" вперше стало вживатись в Стародавній Греції. Саме там вперше почали досліджувати це питання. Був поширений такий поділ держав за формами правління: влада одного (монархія), влада кращих (аристократія) і влада народу (демократія). Але справа в тому, що, скажімо, в Давній Греції (так само як і в Давньому Римі) рабів і чужоземців не відносили до громадян (тобто народу). Те саме стосується і деяких середньовічних держав, які називали демократіями, адже влада належала народу (виборність влади), але при цьому певну, досить велику частину суспільства просто не відносили до народу, представники цієї частини не мали права голосу. Тому деякі дослідники вживають такі слова, як рабовласницька демократія, феодальна демократія, буржуазна демократія, соціалістична демократія тощо.
Інколи демократію називають договірною формою правління, а інколи – перекрученою формою народного врядування, згідно з поділом усіх форм правління на шість можливих типів: тиранія як спотворена форма монархії, олігархія як спотворена форма аристократії та охлократія як спотворена форма народовладдя. Чиста демократія не викликала захоплення ані у філософів-аристократів, таких як Сократ, ані в прибічників мішаної форми правління, таких як Аристотель. Її часто протиставляли так званим складеним устроям (де було змішано елементи монархічного, аристократичного та демократичного правління), типовим для класичної Греції та республіканського Риму.
У сучасному світі все ще змішують поняття демократії (народовладдя) з конкретним проявом її - формою державної влади, яка є зручною в сучасному світі з ринковою економікою, зокрема у США та країнах Західної Європи. Тоді кажуть, що демократія - це обов'язково: виборність органів влади; поділ державної влади на три гілки: законодавчу, виконавчу та судову; підпорядкування меншості більшості; захист прав меншості; наявність політичних прав і свобод.
Джерело: http://uk.wikipedia.org/wiki/Демократія
Російська версія Вікіпедії
Демократия — вид политического устройства государства или политической системы общества, при которой законодательные и исполнительные функции осуществляются как через прямое народовластие (прямая демократия), так и через представителей, избираемых народом или какой-либо его частью (представительная демократия).
Главным признаком демократии является законодательно обеспеченные выборные формы как пропорционального представительства во власти (коллективный орган) так и авторитарного представительства (президент), и обязательного наличия любых форм неотъемлемых прав граждан.
Главная формула понятия демократии заключена в формулировке *Права и Свободы Человека и Гражданина* где *Права* являются категорией законодательно-регулируемой свободы, а *Свободы* - формой свободы необходимой для бытового использования и прямо не-регулируемых законодательством, но являющихся неотъемлемой частью общей Концепции Общества закрепленной в Основном Законе.
История
Исходной формой демократии была прямая демократия в небольших городах-государствах в древней Греции (Афинская демократия), и некоторых древних городах на Руси. Критика демократии (в её античных формах) имеется уже в теории государства Платона (диалог «Государство»), одним из главных недостатков демократии у которого выступает её крайне низкая обороноспособность. При этом во многом анализ Платона относится и к современным формам демократии, хотя многие современные авторы надеются на то, что технический прогресс делает демократию значительно более жизнеспособной. Существуют и многочисленные примеры более современной критики демократии, основывающиеся на различных теоретических подходах.
Впоследствии, с усложнением решаемых государством задач, прямая демократия была практически повсеместно вытеснена монархическими формами правления.
В настоящее время демократическое правление обычно носит форму западной европейской представительной демократии, получившей название «либеральная демократия». Среди её теоретических основоположников были Жан Жак Руссо (1712—1778), Джон Локк (1632—1704) и Монтескьё (1689—1755). Развитие средств массовой коммуникации, автоматической обработки информации, теории искусственного интеллекта с инженерией знаний, с учетом нарастающих сложностей с реализацией представительной демократии, возродило интерес к её прямым формам.
Признаки демократического государства
Современное понятие демократии включает следующие гражданские права и свободы: свободу слова при наличии ответственности за использование данного права; свободу вероисповедания и отправления веры, религиозных культов и обрядов; отделение религии от государства и школы; свободу выбора языка межличностного общения; независимость печати и других средств массовой информации (включая телевидение); деполитизацию и департизацию армии, полиции, органов государственной безопасности, прокуратуры и суда, рядового (неполитического) состава аппарата органов государственной власти и управления; гражданский, общественный и парламентский контроль за армией, полицией, органами госбезопасности и другими силовыми структурами; право гражданина на свободное получение и распространение полной, достоверной и правдивой информации о деятельности органов власти и управления; свободу творчества и творческого самовыражения, и в частности свободу выражения мнений; свободу мирных собраний, шествий, митингов и демонстраций; свободу союзов, организаций и политических партий, не запрещённых законом; право граждан свободно объединяться в любые не запрещённые законом общественные организации, группы, союзы и политические партии; гарантии личной неприкосновенности граждан; право человека на жизнь, личную свободу и безопасность; право частной собственности, гарантии её неприкосновенности; право на свободу не запрещённой законом экономической деятельности (право на труд); независимость и беспристрастность суда; право человека на честное и объективное разбирательство его дела в суде при обеспечении реальной состязательности сторон обвинения и защиты и строгом соблюдении презумпции невиновности; строгое соблюдение принципа разделения законодательной, исполнительной и судебной власти; ответственность чиновников исполнительной власти перед представительными органами; ограничение вмешательства государства в деятельность экономических субъектов, граждан, общественных организаций, партий и движений, религиозных конфессий, органов местного самоуправления; сильное местное самоуправление; развитое гражданское общество; развитые институты парламентаризма, включая парламентские расследования; всеобщее, равное и прямое избирательное право при обеспечении реального равноправия и состязательности кандидатов, политических партий и движений и их программ;
государственные гарантии внутрипартийной и внутрипрофсоюзной демократии, в частности гарантии свободного существования внутрипартийных фракций и соблюдения определенных процедур при выборах партийных органов — это не может являться внутренним делом ни одной партии, претендующей на участие в выборах.
Связь демократии с США
Распространена точка зрения, что в настоящее время термин «демократия» используют всего лишь как прикрытие западных стран (прежде всего США) для оправдания политики двойных стандартов. Согласно этой версии, страны, поддерживающие США, считаются демократическими, а во всех остальных странах — авторитаризм или тоталитаризм (выбирается более «подходящий» политический режим). «Распространение демократии» является оправданием для совершения агрессивных действий.
Противники этой точки зрения утверждают, что данное мнение имеет место «среди жителей стран, подвергаемых усиленной антиамериканской пропаганде со стороны подконтрольных правящим режимам СМИ», и что среди проамериканских режимов существовало и существует немало таких, которые Государственный департамент США признаёт авторитарными (но не тоталитарными — все страны, признанные США тоталитарными, негативно относились к Соединённым Штатам). Однако сторонники такого взгляда на понятие демократии существуют и в западных странах, поддерживающих американскую политику, и в самих США.
Следует отметить, что в некоторых других странах термин «демократия» с похожей целью также используется, но значительно реже. Так, социалистические страны называли себя народно-демократическими, указывая при этом, что либеральная демократия является ограниченной или даже фальшивой, тогда как народная демократия — единственная правильная (с точки зрения США и многих западно европейских стран, а также диссидентов все «народные демократии» являлись тоталитарными государствами).
Джерело: http://ru.wikipedia.org/wiki/Демократия
Це чистий яр, а не сумне провалля.
М.Рильський
Демократія – форма політичної організації суспільства, що характеризується участю формальною (в експлуататорських державах) або фактичною (в державах соціалістичного типу) народу в управлінні державними справами. В широкому розумінні – форма керівництва будь-яким колективом, яка забезпечує активну участь його членів у здійсненні всіх заходів [с.193, 1].
1. Словник іншомовних слів. За ред. члена-кореспондента АН УРСР О.С. Мельничука. – К.: Головна редакція УРЕ, 1977, - 776 с.
Українська версія Вікіпедії
Демократія – народовладдя, форма правління в державі, при якій влада належить народу.
Інколи дають інше визначення: демократія - форма правління в державі, побудована на визнанні народу джерелом влади; форма політичної організації суспільства, яка характеризується визнанням волі більшості. Іноді в конституції держави може бути записано, що влада належить народу, але при цьому владу в країні здійснює невелика група людей в особистих інтересах.
Слово "демократія" вперше стало вживатись в Стародавній Греції. Саме там вперше почали досліджувати це питання. Був поширений такий поділ держав за формами правління: влада одного (монархія), влада кращих (аристократія) і влада народу (демократія). Але справа в тому, що, скажімо, в Давній Греції (так само як і в Давньому Римі) рабів і чужоземців не відносили до громадян (тобто народу). Те саме стосується і деяких середньовічних держав, які називали демократіями, адже влада належала народу (виборність влади), але при цьому певну, досить велику частину суспільства просто не відносили до народу, представники цієї частини не мали права голосу. Тому деякі дослідники вживають такі слова, як рабовласницька демократія, феодальна демократія, буржуазна демократія, соціалістична демократія тощо.
Інколи демократію називають договірною формою правління, а інколи – перекрученою формою народного врядування, згідно з поділом усіх форм правління на шість можливих типів: тиранія як спотворена форма монархії, олігархія як спотворена форма аристократії та охлократія як спотворена форма народовладдя. Чиста демократія не викликала захоплення ані у філософів-аристократів, таких як Сократ, ані в прибічників мішаної форми правління, таких як Аристотель. Її часто протиставляли так званим складеним устроям (де було змішано елементи монархічного, аристократичного та демократичного правління), типовим для класичної Греції та республіканського Риму.
У сучасному світі все ще змішують поняття демократії (народовладдя) з конкретним проявом її - формою державної влади, яка є зручною в сучасному світі з ринковою економікою, зокрема у США та країнах Західної Європи. Тоді кажуть, що демократія - це обов'язково: виборність органів влади; поділ державної влади на три гілки: законодавчу, виконавчу та судову; підпорядкування меншості більшості; захист прав меншості; наявність політичних прав і свобод.
Джерело: http://uk.wikipedia.org/wiki/Демократія
Російська версія Вікіпедії
Демократия — вид политического устройства государства или политической системы общества, при которой законодательные и исполнительные функции осуществляются как через прямое народовластие (прямая демократия), так и через представителей, избираемых народом или какой-либо его частью (представительная демократия).
Главным признаком демократии является законодательно обеспеченные выборные формы как пропорционального представительства во власти (коллективный орган) так и авторитарного представительства (президент), и обязательного наличия любых форм неотъемлемых прав граждан.
Главная формула понятия демократии заключена в формулировке *Права и Свободы Человека и Гражданина* где *Права* являются категорией законодательно-регулируемой свободы, а *Свободы* - формой свободы необходимой для бытового использования и прямо не-регулируемых законодательством, но являющихся неотъемлемой частью общей Концепции Общества закрепленной в Основном Законе.
История
Исходной формой демократии была прямая демократия в небольших городах-государствах в древней Греции (Афинская демократия), и некоторых древних городах на Руси. Критика демократии (в её античных формах) имеется уже в теории государства Платона (диалог «Государство»), одним из главных недостатков демократии у которого выступает её крайне низкая обороноспособность. При этом во многом анализ Платона относится и к современным формам демократии, хотя многие современные авторы надеются на то, что технический прогресс делает демократию значительно более жизнеспособной. Существуют и многочисленные примеры более современной критики демократии, основывающиеся на различных теоретических подходах.
Впоследствии, с усложнением решаемых государством задач, прямая демократия была практически повсеместно вытеснена монархическими формами правления.
В настоящее время демократическое правление обычно носит форму западной европейской представительной демократии, получившей название «либеральная демократия». Среди её теоретических основоположников были Жан Жак Руссо (1712—1778), Джон Локк (1632—1704) и Монтескьё (1689—1755). Развитие средств массовой коммуникации, автоматической обработки информации, теории искусственного интеллекта с инженерией знаний, с учетом нарастающих сложностей с реализацией представительной демократии, возродило интерес к её прямым формам.
Признаки демократического государства
Современное понятие демократии включает следующие гражданские права и свободы: свободу слова при наличии ответственности за использование данного права; свободу вероисповедания и отправления веры, религиозных культов и обрядов; отделение религии от государства и школы; свободу выбора языка межличностного общения; независимость печати и других средств массовой информации (включая телевидение); деполитизацию и департизацию армии, полиции, органов государственной безопасности, прокуратуры и суда, рядового (неполитического) состава аппарата органов государственной власти и управления; гражданский, общественный и парламентский контроль за армией, полицией, органами госбезопасности и другими силовыми структурами; право гражданина на свободное получение и распространение полной, достоверной и правдивой информации о деятельности органов власти и управления; свободу творчества и творческого самовыражения, и в частности свободу выражения мнений; свободу мирных собраний, шествий, митингов и демонстраций; свободу союзов, организаций и политических партий, не запрещённых законом; право граждан свободно объединяться в любые не запрещённые законом общественные организации, группы, союзы и политические партии; гарантии личной неприкосновенности граждан; право человека на жизнь, личную свободу и безопасность; право частной собственности, гарантии её неприкосновенности; право на свободу не запрещённой законом экономической деятельности (право на труд); независимость и беспристрастность суда; право человека на честное и объективное разбирательство его дела в суде при обеспечении реальной состязательности сторон обвинения и защиты и строгом соблюдении презумпции невиновности; строгое соблюдение принципа разделения законодательной, исполнительной и судебной власти; ответственность чиновников исполнительной власти перед представительными органами; ограничение вмешательства государства в деятельность экономических субъектов, граждан, общественных организаций, партий и движений, религиозных конфессий, органов местного самоуправления; сильное местное самоуправление; развитое гражданское общество; развитые институты парламентаризма, включая парламентские расследования; всеобщее, равное и прямое избирательное право при обеспечении реального равноправия и состязательности кандидатов, политических партий и движений и их программ;
государственные гарантии внутрипартийной и внутрипрофсоюзной демократии, в частности гарантии свободного существования внутрипартийных фракций и соблюдения определенных процедур при выборах партийных органов — это не может являться внутренним делом ни одной партии, претендующей на участие в выборах.
Связь демократии с США
Распространена точка зрения, что в настоящее время термин «демократия» используют всего лишь как прикрытие западных стран (прежде всего США) для оправдания политики двойных стандартов. Согласно этой версии, страны, поддерживающие США, считаются демократическими, а во всех остальных странах — авторитаризм или тоталитаризм (выбирается более «подходящий» политический режим). «Распространение демократии» является оправданием для совершения агрессивных действий.
Противники этой точки зрения утверждают, что данное мнение имеет место «среди жителей стран, подвергаемых усиленной антиамериканской пропаганде со стороны подконтрольных правящим режимам СМИ», и что среди проамериканских режимов существовало и существует немало таких, которые Государственный департамент США признаёт авторитарными (но не тоталитарными — все страны, признанные США тоталитарными, негативно относились к Соединённым Штатам). Однако сторонники такого взгляда на понятие демократии существуют и в западных странах, поддерживающих американскую политику, и в самих США.
Следует отметить, что в некоторых других странах термин «демократия» с похожей целью также используется, но значительно реже. Так, социалистические страны называли себя народно-демократическими, указывая при этом, что либеральная демократия является ограниченной или даже фальшивой, тогда как народная демократия — единственная правильная (с точки зрения США и многих западно европейских стран, а также диссидентов все «народные демократии» являлись тоталитарными государствами).
Джерело: http://ru.wikipedia.org/wiki/Демократия
неділя, 3 травня 2009 р.
Асиміляція
Не бійтесь заглядати у словник:
Це чистий яр, а не сумне провалля.
М.Рильський
Асиміляція – злиття одного народу з іншим шляхом засвоєння його мови, звичаїв [с.71, 1].
1. Словник іншомовних слів. За ред. члена-кореспондента АН УРСР О.С. Мельничука. – К.: Головна редакція УРЕ, 1977, - 776 с.
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії
Асиміляція - дія за знач. робити кого-небудь, що-небудь подібним до себе, перетворювати на свій лад.
• засвоєння етнічною меншістю взірців і норм домінуючої культури з втратою своїх власних. Відома примусова і відносно м'яка асиміляція.
Джерело: http://uk.wikipedia.org/wiki/
Материал из Википедии — свободной энциклопедии
Ассимиляция в социологии и этнографии — потеря одной частью социума (или целым этносом) своих отличительных черт и замена заимствованными у другой части (другого этноса). В целом, это этнокультурный сдвиг в самосознании определённой социальной группы, ранее представлявшей иную общность в плане языка, религии или культуры.
Ассимиляция может носить как добровольный характер — увлечение другой более развитой или привлекательной культурой, межнациональные и межконфессионые браки и т. п.; так и принудительный (насильственный) характер — завоевание, численное истребление, вынужденное переселение, законодательная деятельность, направленная на подавление тех или иных культурно-языковых проявлений.
Джерело: http://ru.wikipedia.org/wiki/
Це чистий яр, а не сумне провалля.
М.Рильський
Асиміляція – злиття одного народу з іншим шляхом засвоєння його мови, звичаїв [с.71, 1].
1. Словник іншомовних слів. За ред. члена-кореспондента АН УРСР О.С. Мельничука. – К.: Головна редакція УРЕ, 1977, - 776 с.
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії
Асиміляція - дія за знач. робити кого-небудь, що-небудь подібним до себе, перетворювати на свій лад.
• засвоєння етнічною меншістю взірців і норм домінуючої культури з втратою своїх власних. Відома примусова і відносно м'яка асиміляція.
Джерело: http://uk.wikipedia.org/wiki/
Материал из Википедии — свободной энциклопедии
Ассимиляция в социологии и этнографии — потеря одной частью социума (или целым этносом) своих отличительных черт и замена заимствованными у другой части (другого этноса). В целом, это этнокультурный сдвиг в самосознании определённой социальной группы, ранее представлявшей иную общность в плане языка, религии или культуры.
Ассимиляция может носить как добровольный характер — увлечение другой более развитой или привлекательной культурой, межнациональные и межконфессионые браки и т. п.; так и принудительный (насильственный) характер — завоевание, численное истребление, вынужденное переселение, законодательная деятельность, направленная на подавление тех или иных культурно-языковых проявлений.
Джерело: http://ru.wikipedia.org/wiki/
Підписатися на:
Дописи (Atom)
