Немає мови – немає нації (до Дня Рідної Мови)

Нурмагомедов ГАДЖІАХМЕДОВ,

професор, декан факультету дагестанської філології ДГУ 

Дагестанська правда:  

У статті відомий учений порушує питання збереження мов для мало чисельних народів Північного Кавказу Російської Федерації. Багато означених автором у статті питань є актуальними і для сучасного українського суспільства.

Фото взято з відкритих джерел.

Щорічно 21 лютого в усьому світі відзначається День рідної мови, проголошений Генеральною конференцією ЮНЕСКО для сприяння мовному і культурному розмаїттю та багатомовності.

Українські письменники та вчені про денаціоналізацію як шлях до деморалізації і деградації особистості

Не бійтесь заглядати у словник:

Це чистий яр, а не сумне провалля.

                                     М.Рильський

Словник іншомовних слів за ред. члена-кореспондента АН УРСР О.С. Мельничука дає тлумачення слову денаціоналізація як втрата національних особливостей культури, мови тощо  [4, с.199]. Розглянемо це питання через призму деяких творів українських письменників і мовознавців: І. Франка, І. Огієнка, О. Потебні, П. Мирного, І. Білика, І. Дзюби.

Самосвідомість людини, культурна ідентифікація народу, нації найповніше виявляється у мові. Тому свідомо і послідовно всіма режимами в усі віки і часи винищувався український мовний простір, відбувалась денаціоналізація сфери буття українського народу, культура притягувалась до всезагальної, лишаючись своєї самобутності. Неодноразово робились спроби нівелювання, «розчинення» українського народу серед інших саме через нищення народної культури і мови. Сьогодні ці явища називають лінґвоцидом (мововбивством – свідомим, цілеспрямованим нищенням певної мови, як головної ознаки окремої національності) та етноцидом (знищення основних ознак етносу – етнічної території, мови, культури, історії, історичної пам’яті, самосвідомості). Так само як геноцид, що є одним із найтяжчих злочинів проти людства, коли окремі групи населення фізично винищуються за расовими, національними, етнічними, релігійними та іншими ознаками, – лінґвоцид та етноцид є такими ж самими злочинами проти нації, бо врешті-решт призводять до виродження народу як такого.

Андрій Велентеєнко. УКРАЇНСЬКЕ СЛОВО

Ця стаття написана декілька років тому, але вона не втратила своєї актуальності і до сьогоднішнього дня. Подається в авторській редакції.

Мовна "війна" безкровна. Але жертви є, і великі... За політичними пристрастями, а точніше – політичним шулерством, політичними бійками у Верховній Раді, залишається без належної уваги невидима війна. Ця війна в Україні найжорстокіша за всю її історію. У кровопролитних війнах гинули тисячі і мільйони, але не гинула нація. А в цей оманливий час ейфорійна наша демократія перетворюється в домовину української нації.

Під фіговим листком цієї облуди українців нищать без єдиного пострілу, але з швидкістю арифметичної прогресії. Зброєю нищення є російська мова, чужинська мова, мова колонізатора.

Геноцид – найтяжчий злочин проти людства!

Не бійтесь заглядати у словник:

Це чистий яр, а не сумне провалля.

                                     М.Рильський

Геноцид (від грец. γενος – рід і лат. caedo – вбиваю, знищую) – винищення окремих груп населення за расовими, національними, релігійними мотивами; один з найтяжчих злочинів проти людства. Геноцид органічно пов'язаний з фашизмом [с.152, 1].

До 1944 року слова «геноцид» не існувало. Це спеціальний термін, що позначає злочинні дії, вчинені по відношенню до якої-небудь групи людей з метою її знищення. Його запропонував у 1944 році польський юрист єврейського походження Рафаель Лемкін (1900-1959), даючи визначення нацистській політиці систематичного знищення європейських євреїв. Пропонуючи цей термін, Лемкін мав на увазі «координований план різних дій, спрямованих на знищення життєво важливих засад існування національних груп і самих цих груп як таких». Через рік Міжнародний військовий трибунал у Нюрнберзі (Німеччина) звинуватив нацистських лідерів у «злочинах проти людяності». Слово «геноцид» було включено в обвинувальний акт, але як описовий, а не правовий термін [2].

Етапи нищення української мови у радянський та пострадянський періоди

Навіть така сувора наука, як кібернетика, і та знайшла в
українській мові свою першодомівку, адже маємо факт
унікальний – енциклопедія кібернетики вперше в світі
вийшла українською мовою в Києві
(Олесь Гончар).

Эта мова величава и проста
(Володимир Маяковський).

У Радянському Союзі гарантувалась рівність прав націй і територій. Російсько-радянська імперія була структурована. Вона функціонувала у вигляді союзних республік, кожна з яких мала формальний державний статус. Дехто у той час думав, що в СРСР було знайдено не лише шлях розв’язання національної проблеми старої Росії, а й зразок майбутнього устрою людства (Р. Шпорлюк. Нації та Російське питання в СРСР: Історичний нарис).

Перший Всесоюзний з’їзд рад, який відбувся 30 грудня 1922 року, затвердив Декларацію про утворення Союзу РСР і Союзний договір. У статті 26 Союзного договору декларувалося: «За кожною із союзних республік зберігається право вільного виходу з Союзу».

Після утворення СРСР головною лінією національної політики стала коренізація, головною метою якої було укорінення більшовицької влади у союзних республіках. Український різновид її назвали «українізацією». Вона сприяла духовному відродженню української нації. Українізація здійснювалася навіть за межами республіки – в місцях компактного проживання українців. Проте політику радянської українізації не варто ідеалізувати, адже головною метою її було укорінення влади в україномовному середовищі. Саме тому за українізацією уважно стежили в Москві. Згодом, за вказівкою Сталіна, були закриті Просвіти на Кубані, в Зеленому Клину та у багатьох інших місцях компактного проживання українців. (С. Кульчицький. Держава, в якій ми прожили 69 років). 

У липні 1923 року Сталін усунув голову українського Раднаркому – Х. Чаковського – від влади, а через деякий час посадив свого підручного Л. Кагановича на посаду секретаря ЦК КП(б)У.

Проте справжня революція, яка перетворила значну частину націй Радянського Союзу в нації, підлеглі росіянам, і стала на перешкоді розвитку інших народів у повноцінні нації, відбулася в 30-х роках двадцятого століття. Саме у той час була фізично знищена еліта неросійських націй і народів, а російська мова і культура зайняли ті головні позиції, які вони мають і в наш час (Р. Шпорлюк. Нації та Російське питання в СРСР: Історичний нарис).

У Радянській Україні події розвивалися наступним чином:

У 1929 році був здійснений арешт українських науковців та духовенства і заміщення їх російськомовними.

1932 року була спланована та здійснена з мовчазної згоди «світового співтовариства» акція ліквідації українського народу – голодомор. В Україні, яка володіє 40 % світового чорнозему, заморено голодом до 12 мільйонів носіїв української мови – селян. Для збереження зрусифікованого міського населення у містах було введено карткову систему та паспорти.

Услід за спрямованим проти українського села голодомором розгорнулося планомірне винищення української інтелігенції. Страхітливий для всіх громадян СРСР 1937 рік в Україні розтягнувся на цілих шість років – від 1933-го до 1938-го. У 1933 році Сталіна надсилає телеграму про припинення українізації. У тому ж році було знищено більшість українських письменників, здійснювалося переселення росіян у села, де були заморені голодом українські селяни.

У 1937 році проходить «чистка» партійних рядів. Із 102-х членів і кандидатів у члени ЦК КП(б)У лише 3-и вижили після цієї чистки. Повністю змінився склад українського уряду й секретарів обласних комітетів партії, а кількість жертв чистки серед партійних функціонерів нижчих ланок не піддається підрахункам (Р. Шпорлюк. Нації та Російське питання в СРСР: Історичний нарис).

У 1938 році була прийнята Постанова ЦК КП(б) про обов'язкове вивчення в усіх школах Української радянської соціалістичної республіки російської мови.

1939 рік. Після так званого «визволення» Західної України було закрито частину україномовних шкіл і відкрито російськомовні. А в 1940 році починається «велике переселення» – депортація населення Галичини у Сибір (Вікіпедія. Русифікація).

Не менш тяжкими були і післявоєнні роки: голод 1946-1947 рр., масові репресії і радянізація в західних областях України, репресії військовополонених і остарбайтерів, що побували на Заході, депортація малих народів. У 1946 році виходить Постанова Ради Міністрів Радянського Союзу про затвердження українського правопису, який наближений до російського. Українську мову реформували «зсередини»: за вказівками партії слова російського та іноземного походження «вмонтовувалися» в російських формах у мови радянських народів.

У 1947 році Л. Каганович провів чистку серед діячів української культури. Була проведена нова депортація в Сибір населення Західної України. Як повідомив М. Хрущов на ХХ з’їзді КПРС 1956 року, «українці уникли депортації тільки тому, що їх було надто багато». План масового вивезення українців у Сибір був зірваний через нестачу транспорту.

1949 рік. Заборона повертатися в Україну робітникам, котрі були вивезені в інші республіки під час війни разом зі своїми заводами. Відбудовували промисловість в Україні росіяни, які залишилися тут на постійне проживання. У цьому ж році на XVI з'їзді з рядів компартії України було виключено за націоналізм 3 % комуністів. На цілину – в Казахстан та Сибір – вивезено понад 100 тисяч українських юнаків та дівчат.

У 1958 році приймається Постанова Пленуму ЦК КПРС про перехід українських шкіл на російську мову викладання. 17 вересня 1959 р. Верховна Рада УРСР прийняла відповідну Постанову. Українська мова не була зовсім усунута із суспільного життя, але сфера її вживання значно звузилася і обмежувалася сільським населенням. Російські школи переважали у великих українських містах. У маленьких містечках та селах мовою викладання залишалися українська. Це лише підкреслювало її соціальну та історичну меншовартість по відношенню до російської мови, яка, завдяки знищенню української еліти, мала всі переваги та престиж одноосібної мови високої культури, науки, промисловості та міської цивілізації в союзній республіці.

У 1961 році на ХХІІ з'їзд КПРС була прийнята нова програма компартії про злиття націй в єдиний радянський, тобто російський, народ.

1962 рік. Репресії проти захисників української мови.

У 1966 році указом Президії Верховної Ради СРСР було утворене союзне міністерство освіти, якому підлягали всі початкові та середні школи. Республіканські міністерства освіти перейшли під юрисдикцію союзного, і такі питання, як навчальні програми для українських шкіл, кількість годин, відведених на вивчення російської мови, розробка екзаменаційних програм, тривалість навчального року та інші вирішувалися тільки в Москві. Вищі ж навчальні заклади та значна частина закладів спеціальної середньої освіти, за деяким невеликим винятком, мали такий статус ще з 30-х років.

У 1970 році був здійснений ще один удар по українській науці: виходить наказ Міністерства освіти СРСР про написання і захист усіх дисертацій лише російською мовою. Затвердження тільки в Москві.

1972 рік. Проходить вже друга після війни чистка і репресії проти українства. З посади Першого секретаря ЦК КПУ усувається П. Шелест «за недостатню боротьбу з націоналізмом». У цьому ж році, після перевірки стану викладання російської мови в Естонії та Туркменії, союзне міністерство освіти рекомендувало всім неросійським школам СРСР розширити сферу вживання цієї мови у шкільній та позакласній роботі.

У 1975 році була проведена нова цензура Кобзаря Т.Шевченка.

1978 рік. Колегія Міносвіти УРСР. Директива «Про вдосконалення вивчення російської мови в українських школах».

1979 рік. Ташкентська конференція – «Російська мова – мова дружби народів».

1983 рік. Постанова ЦК КПРС і Ради Міністрів Радянського Союзу «Про поліпшення вивчення російської мови у школах республік». Доплата за російську мову викладання 15 % та поділ класів на групи.

1989 рік. Постанова ЦК КПРС «Про єдину офіційну загальнодержавну мову в Радянському Союзі» (російську). Те ж у проекті Конституції М.Горбачова.

У 1990 році Верховна Рада Радянського Союзу приймає закон про мови народів Радянського Союзу, яким закріплює за російською мовою статус офіційної на всій території Радянського Союзу (Вікіпедія. Русифікація).

Розпад Радянського Союзу розпочався на початку 90-х років минулого століття з ініціативи Російської Федерації. Голова Верховної Ради РФ, а потім обраний Президент РФ Борис Єльцин скористався популізмом радянських конституцій, щоб знищити створений у Кремлі надреспубліканський імперський центр. 25 грудня 1991 року Радянський Союз як держава припинив своє існування. Але ідеї комуністичних та імперських вождів, як примара, снують ще й досі на його теренах.

1994 рік. Намагання надати російській мові статус офіційної в незалежній Україні.

1995 рік. Алма-Ата. Спільний науковий простір (тобто російський) для СНД.

У 2008 році був новий наступ на українську мову, який розпочався у вересні спільним голосуванням фракцій БЮТ та Партії Регіонів за зміни до Закону про державну службу, згідно з якими державний службовець зобов'язаний володіти окрім української ще й російською мовою для прийняття на посаду: «Стаття 21. Загальні вимоги до осіб, що вступають на державну службу і претендують на зайняття посад державної служби: 1. Особи, що вступають на державну службу і претендують на зайняття посад державної служби, повинні відповідати таким вимогам: 3) вільно володіти державною та російською мовами;». Шквал критики на адресу БЮТ змусив фракцію змінити точку зору (Вікіпедія. Русифікація). 

Іде 19-й рік Українській державі головним атрибутом якої є її мова. Втратимо мову – втратимо державу – мрію мільйонів українців. Не будьмо байдужими. Як сказав у 1988 році в одному з інтерв’ю письменник, класик української літератури, академік Олесь Гончар: „Будемо не байдужі – ось тоді мова житиме”. Все у наших руках.

ЛІНГВОЦИД або МОВОВБИВСТВО

Щорічно 21 лютого в усьому світі відзначається День рідної мови, проголошений Генеральною конференцією ЮНЕСКО для сприяння мовному і культурному різноманіттю і багатомовності. Сумна статистика ЮНЕСКО говорить, що кожного тижня у світі зникає одна мова. Разом з нею в історію йде й народ – носій цієї мови. За невтішними прогнозом лінгвістів, через 25 років від нині існуючих «живих» мов залишиться тільки десята частина.
Нині у світі нараховується 6809 «живих» мов. Через те, що 90% сьогоднішніх мов світу знають менше 100 тис. чоловік, ці мови мають проблемну перспективу. Декілька сотень мов взагалі знаходяться на грані вимирання: 357 мов мають до 50 носіїв, а на 46 мовах розмовляють по одній людині! Після смерті кожного із тих 46 людей помре й мова, яку вони представляють.
Учені стверджують, що для того, щоб мова жила й успішно розвивалась, необхідно, щоб на ній розмовляло не менше 1 млн. чоловік. Таких мов сьогодні в світі не більше 250. Тому й така впевненість учених, що в найближчі десятиліття зникне до 90% усіх світових мов.
Як відмічається в роботі біолога Білла Сьюзерленда, оприлюдненій в журналі «Nature», кількість мов, на яких розмовляють люди нашої планети, зменшується швидше, ніж зникають рідкісні види птахів і тварин. Тільки за останні 500 років на Землі зникло близько 4,5% усіх відомих науці мов. За цей же час світ утратив 1,3% птахів і 1,9% ссавців. Людство усвідомило необхідність захисту тварин і птахів, але до цього часу ще не переймається долею народів та їх мов.
Усі до єдиної мови в світі – надбання всього людства. Проводячи порівняльний аналіз усіх рівнів мовної структури, можна визначити універсальні властивості мови. Кожна мова несе в собі унікальний історичний і культурний досвід певного народу, тому всі розмови, судження і теорії про те, що вмирання мов має нібито природну закономірність по суті означає намагання обґрунтувати теорію лінгвоциду та етноциду.
Лінгвоцид (мововбивство) – цілеспрямоване, свідоме нищення певної мови як головної ознаки етносу – народності, нації. Лінгвоцид спрямовується в першу чергу проти писемної форми мовлення. Кінцевою метою лінгвоциду є етноцид – ліквідація народу як окремої культурно-історичної спільноти, виродження етносу.
Лінгвоцид є передумовою масової денаціоналізації та манкуртизації з метою позбавити народ його історичної пам'яті, етнічного імунітету, національної самобутності і здійснення асиміляції — поглинання одного народу іншим. Ось чому поневолювачі так ретельно нищили мови поневолених народів.
Лінгвоцид мав і має місце фактично в усіх багатонаціональних державах, де стикаються інтереси панівного і поневолених народів. Форми лінгвоциду можуть бути жорстокими чи поміркованими, відвертими чи закамуфльованими, однак це не змінює ні суті, ні кінцевої його мети.
Лінгвоцид відомий дуже давно. У стародавній Індії носії неарійських мов не мали надії вибратись із нижчих каст. У Китаї, щоб зайняти хоч найнижчу посаду, треба було скласти іспит з ієрогліфічного письма, і хто не знав китайської мови, не мав у житті найменших шансів.
Типовим прикладом лінгвоциду в Європі у 20 ст. була заборона режимом Франко в окупованій іспанськими фашистами Каталонії мови її народу. Було заборонено викладати каталонську мову в школах і вузах, публікувати нею газети, журнали і книги, правити Службу Божу, листуватись, розмовляти в робочий час, називатись каталонськими іменами, вживати рідні географічні назви, у тому числі слово «Каталонія». У науковому світі вважалось, що каталонська мова — найбільш значна із європейських мов, яка не є офіційною мовою незалежної держави.
Особливо жорстоких утисків протягом декількох століть зазнала і зазнає українська мова, носіїв якої набагато більше, ніж носіїв усіх мов Іспанії (кастільської, галісійської, каталонської, баскської). Лінгвоцид щодо української мови має довгу історію, сторінки якої рясніють підступом, погордою, нахабством, лицемірством поневолювачів та щедро политі сльозами і кров'ю їхньої жертви — нашого народу.
Багато дослідників згодні з думкою про те, що при переході 50% межі мовної асиміляції етнічна асиміляція народу набуває незворотного характеру. Використання рідної мови переважно у сфері сімейного спілкування веде її до занепаду, а народ – до мовної та етнічної асиміляції.
Доля народу нерозривно пов’язана з долею мови. В свою чергу, мова народу є тим стержнем, на якому формується культурна самобутність цього народу. Тому збереження живої мови повинно бути пріоритетним напрямком в збереженні і розвитку народу.

Джерела:
Вікіпедія/лінгвоцид
Дагестанская правда
Лінгвоцид (та його форми)