Історія повторюється?! Європа! Благаємо! Закрий небо над Україною!

 Олександр Олесь ПАМ'ЯТАЙ

Коли Україна за право життя
З катами боролась, жила і вмирала,
І ждала, хотіла лише  співчуття,
Європа мовчала.

Коли Україна в нерівній борьбі
Вся сходила кров'ю і слізьми стікала
І дружної помочі ждала собі,
Європа мовчала.

Коли Україна в залізнім ярмі
Робила на пана і в ранах орала,
Коли ворушились і скелі німі,
Європа мовчала.

Коли Україна криваві жнива
Зібравши для ката, сама умирала
І з голоду навіть згубила слова,
Європа мовчала.

Коли Україна життя прокляла
І ціла могилою стала,
Як сльози котились і в демона зла,
Європа мовчала.

Олександр Олесь 22. 08. 1931.

Джерело: "НЕЗБОРИМА НАЦІЯ"
2001 рік, жовтень, число 10 (187)

Соборність у поетичних творах

Олександр Олесь

 

ДУХ НАШ ПРЕЧИСТИЙ, ДУХ НАШ НАРОДНИЙ

Дух наш пречистий, дух наш народний,

Над нами сходить в сю мить сьогодні.

На крилах в’ється,

В сльозах сміється.

І сльози щастя, обмивши рани,

Пливуть потоком, несуть кайдани.

Сьогодні дух наш зійшов над нами,

Ввійшов, влетів нам в серця пташками.

У душах б’ється,

У слові ллється.

О день преславний, блаженні миті,

Сьогодні з духом святим ми злиті!

О, поведи ж нас, лицарський духу,

По вільній стежці життя і руху.

На тихі води,

На ясні зорі.

І в цю велику, страшну годину

З’єднай в єдину всю Україну!

(19 грудня 1918 р.)

Поезія О. Олеся

О СЛОВО РІДНЕ! ОРЛЕ СКУТИЙ!

О слово рідне! Орле скутий!

Чужинцям кинуте на сміх!

Співочий грім батьків моїх,

Дітьми безпам'ятно забутий.

О слово рідне! Шум дерев!

Музика зір блакитнооких,

Шовковий спів степів широких,

Дніпра між ними левій рев...

О слово! Будь мечем моїм!

Ні, сонцем стань! вгорі спинися,

Осяй мій край і розлетися

Дощами судними над ним.

1907 

Олександр Олесь (05.12.1878 - 22.07.1944)

132 роки тому (05.12.1878) у містечку Білопілля на Сумщині у селянсько-робітничій сім’ї (батько, Кандиба Іван Федорович, працював на рибних промислах в Астрахані) народився первісток Сашко. З чотирьох років він став читати. Пізніше захопився поезією Т.Шевченка, знав напам’ять майже всього «Кобзаря».

Коли Сашкові виповнилося 11 років, сім’ю спіткало велике горе – у Волзі потонув їх батько. Мати залишилася з трьома дітьми, яких допомагав виховувати дід – Федір Кандиба. Сашко з великим задоволенням їздив до діда, який привчав його сільського життя, народних обрядів, звичаїв, учив українських пісень.