Українці! Спілкуйтеся рідною мовою!

Українцям варто частіше спілкуватися рідною мовою (поради).

Позичив тут: Текст пристосований до формату блогу.

Кілька порад щодо того, як полегшити собі перехід на українську

Українці в Україні повинні розмовляти українською мовою.

Чому це важливо, написав користувач у мережі Facebook, відомий у столичних субкультурних колах як Зен. Колись він і сам послуговувався російською. Свої теперішні судження про мовне питання він виклав у профілі під іменем Zen Antipop. 

Пан Зен пояснює, чому це питання для нас таке важливе, а також – як легше наважитись і почати говорити українською.

Звісно ж, культурній людині слід володіти якомога більшою кількістю різних мов. Це зручно й корисно.

Але вкрай важливо не тільки знати, але й активно та щоденно послуговуватися мовою своєї країни. Коротке обґрунтування цієї тези.

Чому варто спілкуватися українською мовою?

Іван Миколайчук: розплата за любов до рідного слова…

Як мимоволі творить він красу!

Ліна Костенко

Іван Миколайчук – український талановитий кіноактор, сценарист, режисер радянської доби – народився 15 червня 1941 року в селі Чорториї (нині Чернівецька область) у сім’ї прохідника-залізничника Василя і Катерини Миколайчуків. Іван був четвертою дитиною. Всього у сім’ї Миколайчуків було десятеро дітей.

Рідна мова в житті народу й особистості

Мова – основа духовності народу

Мова – це наша національна ознака,

в мові - наша культура, сутність нашої свідомості

Іван Огієнко

Серед багатьох визначень мови – строгих науково-термінологічних, художньо-образних, емоційних – проступає спільна ідея: нерозривна єдність людини і мови.

Схилилась над колискою мати, і перші звуки колискової пісні, музика рідної мови переливаються в її кровинку. Психологи досліджують, від якого моменту починається спілкування людини з навколишнім світом, коли дитина починає сприймати, розрізняти звуки людської мови. Одне не викликає сумніву: пестливі, ніжні руки матері, її лагідний голос – це вже те спілкування, що дає імпульс повному розкриттю всіх можливостей людини, закладених у її генетичному коді. Через спілкування створюється неповторний емоційний світ єднання поколінь, світ, у якому живе рідне слово. Дитина ще не скоро вимовить його, але у дитячу пам’ять уже влилися звуки рідної мови.

Мова – "безпосередня дійсність думки" (К.Маркс), мова – "жива схованка людського духу" (Панас Мирний), мова – "коштовний скарб народу" (І.Франко), мова – "життя духовного основа " (М.Рильський), "мова – генофонд культури " (О.Гончар)…

Етапи нищення української мови у радянський та пострадянський періоди

Навіть така сувора наука, як кібернетика, і та знайшла в
українській мові свою першодомівку, адже маємо факт
унікальний – енциклопедія кібернетики вперше в світі
вийшла українською мовою в Києві
(Олесь Гончар).

Эта мова величава и проста
(Володимир Маяковський).

У Радянському Союзі гарантувалась рівність прав націй і територій. Російсько-радянська імперія була структурована. Вона функціонувала у вигляді союзних республік, кожна з яких мала формальний державний статус. Дехто у той час думав, що в СРСР було знайдено не лише шлях розв’язання національної проблеми старої Росії, а й зразок майбутнього устрою людства (Р. Шпорлюк. Нації та Російське питання в СРСР: Історичний нарис).

Перший Всесоюзний з’їзд рад, який відбувся 30 грудня 1922 року, затвердив Декларацію про утворення Союзу РСР і Союзний договір. У статті 26 Союзного договору декларувалося: «За кожною із союзних республік зберігається право вільного виходу з Союзу».

Після утворення СРСР головною лінією національної політики стала коренізація, головною метою якої було укорінення більшовицької влади у союзних республіках. Український різновид її назвали «українізацією». Вона сприяла духовному відродженню української нації. Українізація здійснювалася навіть за межами республіки – в місцях компактного проживання українців. Проте політику радянської українізації не варто ідеалізувати, адже головною метою її було укорінення влади в україномовному середовищі. Саме тому за українізацією уважно стежили в Москві. Згодом, за вказівкою Сталіна, були закриті Просвіти на Кубані, в Зеленому Клину та у багатьох інших місцях компактного проживання українців. (С. Кульчицький. Держава, в якій ми прожили 69 років). 

У липні 1923 року Сталін усунув голову українського Раднаркому – Х. Чаковського – від влади, а через деякий час посадив свого підручного Л. Кагановича на посаду секретаря ЦК КП(б)У.

Проте справжня революція, яка перетворила значну частину націй Радянського Союзу в нації, підлеглі росіянам, і стала на перешкоді розвитку інших народів у повноцінні нації, відбулася в 30-х роках двадцятого століття. Саме у той час була фізично знищена еліта неросійських націй і народів, а російська мова і культура зайняли ті головні позиції, які вони мають і в наш час (Р. Шпорлюк. Нації та Російське питання в СРСР: Історичний нарис).

У Радянській Україні події розвивалися наступним чином:

У 1929 році був здійснений арешт українських науковців та духовенства і заміщення їх російськомовними.

1932 року була спланована та здійснена з мовчазної згоди «світового співтовариства» акція ліквідації українського народу – голодомор. В Україні, яка володіє 40 % світового чорнозему, заморено голодом до 12 мільйонів носіїв української мови – селян. Для збереження зрусифікованого міського населення у містах було введено карткову систему та паспорти.

Услід за спрямованим проти українського села голодомором розгорнулося планомірне винищення української інтелігенції. Страхітливий для всіх громадян СРСР 1937 рік в Україні розтягнувся на цілих шість років – від 1933-го до 1938-го. У 1933 році Сталіна надсилає телеграму про припинення українізації. У тому ж році було знищено більшість українських письменників, здійснювалося переселення росіян у села, де були заморені голодом українські селяни.

У 1937 році проходить «чистка» партійних рядів. Із 102-х членів і кандидатів у члени ЦК КП(б)У лише 3-и вижили після цієї чистки. Повністю змінився склад українського уряду й секретарів обласних комітетів партії, а кількість жертв чистки серед партійних функціонерів нижчих ланок не піддається підрахункам (Р. Шпорлюк. Нації та Російське питання в СРСР: Історичний нарис).

У 1938 році була прийнята Постанова ЦК КП(б) про обов'язкове вивчення в усіх школах Української радянської соціалістичної республіки російської мови.

1939 рік. Після так званого «визволення» Західної України було закрито частину україномовних шкіл і відкрито російськомовні. А в 1940 році починається «велике переселення» – депортація населення Галичини у Сибір (Вікіпедія. Русифікація).

Не менш тяжкими були і післявоєнні роки: голод 1946-1947 рр., масові репресії і радянізація в західних областях України, репресії військовополонених і остарбайтерів, що побували на Заході, депортація малих народів. У 1946 році виходить Постанова Ради Міністрів Радянського Союзу про затвердження українського правопису, який наближений до російського. Українську мову реформували «зсередини»: за вказівками партії слова російського та іноземного походження «вмонтовувалися» в російських формах у мови радянських народів.

У 1947 році Л. Каганович провів чистку серед діячів української культури. Була проведена нова депортація в Сибір населення Західної України. Як повідомив М. Хрущов на ХХ з’їзді КПРС 1956 року, «українці уникли депортації тільки тому, що їх було надто багато». План масового вивезення українців у Сибір був зірваний через нестачу транспорту.

1949 рік. Заборона повертатися в Україну робітникам, котрі були вивезені в інші республіки під час війни разом зі своїми заводами. Відбудовували промисловість в Україні росіяни, які залишилися тут на постійне проживання. У цьому ж році на XVI з'їзді з рядів компартії України було виключено за націоналізм 3 % комуністів. На цілину – в Казахстан та Сибір – вивезено понад 100 тисяч українських юнаків та дівчат.

У 1958 році приймається Постанова Пленуму ЦК КПРС про перехід українських шкіл на російську мову викладання. 17 вересня 1959 р. Верховна Рада УРСР прийняла відповідну Постанову. Українська мова не була зовсім усунута із суспільного життя, але сфера її вживання значно звузилася і обмежувалася сільським населенням. Російські школи переважали у великих українських містах. У маленьких містечках та селах мовою викладання залишалися українська. Це лише підкреслювало її соціальну та історичну меншовартість по відношенню до російської мови, яка, завдяки знищенню української еліти, мала всі переваги та престиж одноосібної мови високої культури, науки, промисловості та міської цивілізації в союзній республіці.

У 1961 році на ХХІІ з'їзд КПРС була прийнята нова програма компартії про злиття націй в єдиний радянський, тобто російський, народ.

1962 рік. Репресії проти захисників української мови.

У 1966 році указом Президії Верховної Ради СРСР було утворене союзне міністерство освіти, якому підлягали всі початкові та середні школи. Республіканські міністерства освіти перейшли під юрисдикцію союзного, і такі питання, як навчальні програми для українських шкіл, кількість годин, відведених на вивчення російської мови, розробка екзаменаційних програм, тривалість навчального року та інші вирішувалися тільки в Москві. Вищі ж навчальні заклади та значна частина закладів спеціальної середньої освіти, за деяким невеликим винятком, мали такий статус ще з 30-х років.

У 1970 році був здійснений ще один удар по українській науці: виходить наказ Міністерства освіти СРСР про написання і захист усіх дисертацій лише російською мовою. Затвердження тільки в Москві.

1972 рік. Проходить вже друга після війни чистка і репресії проти українства. З посади Першого секретаря ЦК КПУ усувається П. Шелест «за недостатню боротьбу з націоналізмом». У цьому ж році, після перевірки стану викладання російської мови в Естонії та Туркменії, союзне міністерство освіти рекомендувало всім неросійським школам СРСР розширити сферу вживання цієї мови у шкільній та позакласній роботі.

У 1975 році була проведена нова цензура Кобзаря Т.Шевченка.

1978 рік. Колегія Міносвіти УРСР. Директива «Про вдосконалення вивчення російської мови в українських школах».

1979 рік. Ташкентська конференція – «Російська мова – мова дружби народів».

1983 рік. Постанова ЦК КПРС і Ради Міністрів Радянського Союзу «Про поліпшення вивчення російської мови у школах республік». Доплата за російську мову викладання 15 % та поділ класів на групи.

1989 рік. Постанова ЦК КПРС «Про єдину офіційну загальнодержавну мову в Радянському Союзі» (російську). Те ж у проекті Конституції М.Горбачова.

У 1990 році Верховна Рада Радянського Союзу приймає закон про мови народів Радянського Союзу, яким закріплює за російською мовою статус офіційної на всій території Радянського Союзу (Вікіпедія. Русифікація).

Розпад Радянського Союзу розпочався на початку 90-х років минулого століття з ініціативи Російської Федерації. Голова Верховної Ради РФ, а потім обраний Президент РФ Борис Єльцин скористався популізмом радянських конституцій, щоб знищити створений у Кремлі надреспубліканський імперський центр. 25 грудня 1991 року Радянський Союз як держава припинив своє існування. Але ідеї комуністичних та імперських вождів, як примара, снують ще й досі на його теренах.

1994 рік. Намагання надати російській мові статус офіційної в незалежній Україні.

1995 рік. Алма-Ата. Спільний науковий простір (тобто російський) для СНД.

У 2008 році був новий наступ на українську мову, який розпочався у вересні спільним голосуванням фракцій БЮТ та Партії Регіонів за зміни до Закону про державну службу, згідно з якими державний службовець зобов'язаний володіти окрім української ще й російською мовою для прийняття на посаду: «Стаття 21. Загальні вимоги до осіб, що вступають на державну службу і претендують на зайняття посад державної служби: 1. Особи, що вступають на державну службу і претендують на зайняття посад державної служби, повинні відповідати таким вимогам: 3) вільно володіти державною та російською мовами;». Шквал критики на адресу БЮТ змусив фракцію змінити точку зору (Вікіпедія. Русифікація). 

Іде 19-й рік Українській державі головним атрибутом якої є її мова. Втратимо мову – втратимо державу – мрію мільйонів українців. Не будьмо байдужими. Як сказав у 1988 році в одному з інтерв’ю письменник, класик української літератури, академік Олесь Гончар: „Будемо не байдужі – ось тоді мова житиме”. Все у наших руках.

Його життя - короткий спалах сірника в нічній пітьмі...

У 1935 році на другий день Різдвяних свят (8 січня) в селі Біївці Лубенського району на Полтавщині народився Василь Симоненко. Його життя - це короткий спалах сірника у нічній темряві. Але якої сили, якої потужності був цей спалах, що зумів назавжди залишити свій слід у наших душах!...
14 грудня 1963 року 28-річним юнаком він покинув нас назавжди, тільки в пам'яті нашій залишилося світло його неповторного поетичного слова…

В.Симоненко.

ВОНА ПРИЙШЛА
Вона прийшла непрохана й неждана,
І я її зустріти не зумів.
Вона до мене випливла з туману
Моїх юнацьких несміливих снів.

Вона прийшла, заквітчана і мила,
І руки лагідно до мене простягла,
І так чарівно кликала й манила,
Такою ніжною і доброю була.

І я не чув, як жайвір в небі тане,
Кого остерігає з висоти...
Прийшла любов непрохана й неждана
Ну як мені за нею не піти?

***
Ти знаєш, що ти – людина?
Ти знаєш про це чи ні?
Усмішка твоя – єдина,
Мука твоя – єдина,
Очі твої – одні.

Більше тебе не буде.
Завтра на цій землі
Інші ходитимуть люди,
Інші кохатимуть люди –
Добрі, ласкаві й злі.

Сьогодні усе для тебе –
Озера, гаї, степи.
І жити спішити треба,
Кохати спішити треба –
Гляди ж не проспи!

Бо ти на землі – людина,
І хочеш того чи ні –
Усмішка твоя – єдина,
Мука твоя – єдина,
Очі твої – одні.

КРИК XX ВІКУ
У небі тішились хмари,
У небі сонце пливло,
Під небом кривавіли чвари
І лютувало зло.

Земля, вагітна скорботою
(Відчай їй груди тне),
Над кривдою і підлотою
Народила в муках мене.

Народила, немов надію,
Колисала ночами без сну:
- Може, від тебе помолодію,
Може, побачу весну...

Може, твій струм і атом
Вгамують нестерпний біль,-
Голосила над віком двадцятим
Найгеніальніша з породіль.

Голосила велика мати,
Благала, кричала мені,
Щоб став я жорстоким катом
Недоумства, підлоти й брехні.

І стою у злобі по коліна
З серцем, повним ганьби й проклять.
Божевільні каліки й руїни
У зіницях моїх миготять.

Що залишу майбутньому дневі,
Чим ділитися буду з ним?!-
Вибухають бомби водневі
На обпеченім лобі моїм!

А люди забавляються, мов діти,
Катам співають гімни холуї,
І генерали мріють посадити
На всій планеті атомні гаї.

Ридаю і кричу, гилю себе у груди,
Волосся патраю з сідої голови:
Що можу я, коли дрімають люди?
Що можу я, коли заснули ви?

МОЯ МОВА
Все в тобі з'єдналося, злилося –
Як і поміститися в одній! –
Шепіт зачарований колосся,
Поклик із катами на двобій.

Ти даєш поету дужі крила,
Що підносять правду в вишину,
Вченому ти лагідно відкрила
Мудрості людської глибину.

І тобі рости й не в'януть зроду,
Квітувать в поемах і віршах,
Бо в тобі – великого народу
Ніжна і замріяна душа.

УКРАЇНІ
Коли крізь розпач випнуться надії
І загудуть на вітрі степовім,
Я тоді твоїм ім'ям радію
І сумую іменем твоїм.

Коли грозує далеч неокрая
У передгроззі дикім і німім,
Я твоїм ім'ям благословляю,
Проклинаю іменем твоїм.

Коли мечами злоба небо крає
І крушить твою вроду вікову,
Я тоді з твоїм ім'ям вмираю
І в твоєму імені живу!

***
Де зараз ви, кати мого народу?
Де велич ваша, сила ваша де?
На ясні зорі і на тихі води
Вже чорна ваша злоба не впаде.

Народ росте, і множиться, і діє
Без ваших нагаїв і палаша.
Під сонцем вічності древніє й молодіє
Його жорстока й лагідна душа.

Народ мій є! Народ мій завжди буде!
Ніхто не перекреслить мій народ!
Пощезнуть всі перевертні й приблуди,
І орди завойовників-заброд!

Ви, байстрюки катів осатанілих,
Не забувайте, виродки, ніде:
Народ мій є! В його гарячих жилах
Козацька кров пульсує і гуде!

***
Україно, п'ю твої зіниці
Голубі й тривожні, ніби рань.
Крешуть з них червоні блискавиці
Революцій, бунтів і повстань.

Україно! Ти для мене диво!
І нехай пливе за роком рік,
Буду, мамо горда і вродлива,
З тебе дивуватися повік.

Ради тебе перли в душі сію,
Ради тебе мислю і творю –
Хай мовчать Америки й Росії,
Коли я з тобою говорю!

Одійдіте, недруги лукаві!
Друзі, зачекайте на путі!
Маю я святе синівське право
З матір'ю побуть на самоті.

Рідко, нене, згадую про тебе,
Дні занадто куці та малі,
Ще не всі чорти втекли на небо,
Ходить їх до біса по землі.

Бачиш: з ними щогодини б'юся,
Чуєш – битви споконвічний грюк!
Як же я без друзів обійдуся,
Без лобів їх, без очей і рук?

Україно, ти моя молитва,
Ти моя розпука вікова…
Гримотить над світом люта битва
За твоє життя, твої права.

Хай палають хмари бурякові,
Хай сичать образи — все одно
Я проллюся крапелькою крові
На твоє священне знамено.

***
Коли б Тобі бажав я сліз, і муки,
І кари найстрашнішої бажав,
Я б не викручував Твої тендітні руки
І в хмурім підземеллі не держав.

Ні, я б не став Тебе вогнем палити,
З Тобою б розквитався без жалю:
Я б побажав Тобі когось отак любити,
Як Я ТЕБЕ ЛЮБЛЮ !!!

***
Скільки б не судилося страждати,
Все одно, благословлю завжди
День коли мене родила мати
Для життя, для щастя, для біди.

День, коли мої маленькі губи
Вперше груди мамині знайшли,
День, що мене вперше приголубив
Ласкою проміння із імли.

Як мені даровано багато,
Скільки в мене щастя, чорт візьми! –
На землі сміятись і страждати
Жити і любить поміж людьми!

***
Земле рідна! Мозок мій світліє,
І душа ніжнішою стає,
Як твої сподіванки і мрії
У життя вливаються моє.

Я живу тобою і для тебе,
Вийшов з тебе, в тебе перейду,
Під твоїм високочолим небом
Гартував я душу молоду.

Хто тебе любов'ю обікраде,
Хто твої турботи обмине,
Хай того земне тяжіння зрадить
І з прокляттям безвість проковтне!

Бути господарем, а не гостем!

Цікаво про сучасну українську книгу: Гостя у власній хаті
Книга завжди цінувалася в Україні, вважалася джерелом знань. Здавалось би, із здобуттям Україною незалежності у нашій державі, як ніколи, мала б цінуватися українська книга. Але нічого подібного!
За даними компанії GFK Ukraine, яка проводила дослідження книжкового ринку в Україні наприкінці 2006 року, майже половина українців (49%) протягом цього періоду купували книжки тільки російською мовою, ще 26% купували книжки як українською, так і російською мовами, 26% купували лише українськомовні книжки. Головною причиною, як вважають деякі оглядачі (О.Медведєв), є мовна ситуація в Україні. В цілому по Україні в усіх сферах громадського життя, крім освіти та частково державного управління, домінує російська мова. В багатьох сферах, як-то в бізнесі, Інтернеті, сфері послуг, шоу-бізнесі, кіно та відео, виробництві телесеріалів тощо українська мова використовується дуже мало або взагалі не використовується.
У 2008, 2009 роках обсяги реалізації книжкової продукції значно скоротилися. Наприклад, на найбільшому книжковому ринку в Україні «Петрівка», обсяги реалізації знизилися на 30-50%. Однією з причин такого становища є те, що українці стали менше читати, особливо молодь. І цьому посприяв розвиток мас-медіа. Іншою причиною є економічна криза. Видавництва змушені скорочувати наклади, що призводить до збільшення вартості книги.
Наступна причина – відсутність державної підтримки. Без державної підтримки для багатьох українських видавництв існує загроза зникнення назавжди.
Як відмічають оглядачі деяких періодичних видань, ситуація ускладнюється ще й тим, що в Україні не ведеться ніякої офіційної статистики про український книжковий ринок: кількість видань, видані й продані наклади, обсяги реалізації, обсяги заборгованості, імпорт книжкової продукції та інші показники. Без таких даних стає неможливим будь-який аналіз та прогноз.
Хоча офіційної статистки щодо книжкового ринку в Україні не існує, окремі компанії здійснюють відповідні дослідження із власної ініціативи. Наприклад, компанія GFK Ukraine провела близько 1000 опитувань респондентів від 15 до 59 років, в ході якого з’ясувалося, що у 2008 році збільшилася кількість придбаних книжок українською мовою на 5% (із 35 до 40%) порівняно з 2007 роком. Протягом року розрив між частками придбаних книжок російською та українською мовами суттєво зменшився: з 26% (березень 2007 року) до 17% (березень 2008 року).
Деякі компанії відмічають, що фінансова криза «оздоровила» книжковий ринок України, в якому донедавна 80% займала книга з Росії. Підвищення ціни майже у 2 рази на російську книгу зменшило її кількість на українському ринку.
Пропонується врятування книжкової галузі України патріотично налаштованими меценатами чи можновладцями (тільки де таких узяти?), які б фінансово підтримали 3-4 найбільших видавництв, що цілком можливо з економічної точки зору, адже весь український книжковий ринок коштує стільки ж, скільки два футболісти київського «Динамо».
Чи настане той час, коли українське слово в Україні буде господарем, а не гостем? Хочеться вірити, що такі часи прийдуть.
Підготовлено за матеріалами українських ЗМІ.

Микита Шаповал. Поезія

Донеччанин М.Ю.Шаповал

О.ОЛЕСЕВІ

З журбою радість обнялась!
Ще не засохли скрути сльози,
А щастя стало на порозі —
Весела пісня полилась.
Кругом панує лютий кат:
Людей мордує, палить хати,
Шпики лаштує і гармати,
Розстріли й громи аж лящать,
А радість б'є! Як з джерела
Вода, розкутая весною,
На кригу смерті йде війною,
Так сміла радість загула.
Людська могучая весна
Встає, як пролісок з-під снігу,
Бо гнів зламав давнішню кригу
Й зоря з-за хмар блищить ясна!
Чи чують люди! Вже журба
І радість гучно обнялись.
Як п'явки страшно дві вп'ялись
Одна в одну! Це боротьба...
Могуча радість, оживись!
Пручайсь на волю сміла, вільна-
З смутної весни голови...
1907

В ТЮРМІ

Зоря пророча

Во дні занепаду і кражі,
І розмордованого шалу,
Повстане серед вас на стражі.
Пророк, захисник ідеалу.
Не заховається сваволя
Від всекараючого слова,
І помарніє глум неволі
Й неправда їхня стоголова.
Дарма, що всі, як люті гади,
Сичать і кидатись на нього
Гуртом візьмуться серед зради-
Не вбить їм речника святого!
Самі, скатовані ганьбою
І криком нелюдської муки,
ВОНИ ВПАДУТЬ САМІ СОБОЮ
Серед всесвітньої розпуки.
І наближається вже буча!
Цію пекельною добою
Іде вже кара неминуча
Невпинно — дужою ходою.
Іде пророк! 3 любов'ю й світом
Назустріч вам, усім похилим,
Не герць з сваволею і гнітом.
На свято праведної сили.
Іде пророк і, може, згуба
Його розіпне або спале,
Та хрест його й огонь вік буде
Світить красою ідеала...
1908

ДІНЕЦЬ

Підперезав село убоге
Гінкий вигадливий Дінець.
Блискуча, вквітчана дорога,
Срібляно хвильний манівець.

Біжить не спиниться ніколи.
Поміж гаями, по степах,
Лани оре широкополі
І щезне в хащах і горах.

Відкіль течуть сріблясті хвилі,
І як простують і куди.
І що ховається в тій сині,
Що прикотила їх сюди?

Не знаю я цього і, мабуть,
Ніхто не ма на це снаги.
Як те, що кличе мене й вабить
На ці таємні береги.
Відкіль прийшов, куди і по-що?
Що там згубив — чи може тут?
І хто мені ту жаль розтроще
І згубні чари злих отрут?

Хто розіб'є старі кайдани,
Хто може “підвести ходи”?
…якісь таємні серця плани
Взяли і привели сюди.

І буду тут шукать, аж поки
Знайду природи джерело,
Й благать, щоб ясність цю і спокій
І моє серце там жило…
1910.


МІЙ РІДНИЙ КРАЙ

Мій рідний край — пахуче поле,
Мій рідний край — цвітучий май,
Моя журба, моя неволя,
Чорний рани біль, страшний одчай.

Мої невиспівані звуки,
І листя жовте з квітника,
Благально в гору зняті руки,
Перед нападом хижака.

Мій рідний край — слова дитячі,
Мій рідний край — думки старі,
І промінь ранішній неначе,
І світ вечірньої зорі…
1917.

***
Така вона розхристано-погана,
Така скривавлена й брудна,
Від крові й грабежу щоденно п'яна,
Розгуляна, розбещена, страшна,
А я ж за неї мріяв довгі літа,
Любив безтямно до снаги —
Була любов натхненно-сумовита
Й ламала бунтом всякі береги.
Тепер стою немов на кладовищі —
Дивлюсь, як блискають ножі
І ллється кров... О Ти, Найвищий!
Любить її хоч трохи поможи!
1919

***
Грядущим нашим поколінням,
Новим невідомим людям,
Ми залишаєм загадку-видіння —
І хвилювання їх грудям.
Це буде відгук наших дзвонів,
Що в наших грудях прогули,
Молитов наших і поклонів,
Бажань, жадань, надій, прокльонів,
Що з нами гостро так жили.
Час хвилювання і горіння,
В стовпах огненних краєвид
Лишає наше покоління,
Як незатертий бурі слід.
І ви зомлієте від туги
За нашим образом ясним,
За нашим дзвоном голосним,
Родитись будете з ним вдруге
Й ніколи не вмирати з ним.
1920