Голодомор
Надія Красоткіна
Голодна смерть, напевно,
найстрашніша.
Вона повільна, довга і тяжка,
Жахлива і пекельна,
найлютіша,
Бо зводить з розуму й така
тривка...
А це ж було... І ніде правди
діти,
Що заподіяли цю смерть
більшовики.
Дорослі мерли, старики і діти
—
Це геноцид кривавої руки.
Щоб наш народ нескорений
здолати,
Що прагнув волі і в борні
стояв.
Його рішили в чорнозем
загнати,
Щоб голову вже більше не
підняв.
Вмирали сім’ї, вимирали
села...
Бо все забрали, що народ
зростив.
Статистика доволі невесела...
Мільйони більшовицький кат
згубив.
А ті, хто вижив, будуть
пам’ятати,
Як голодом морили чесний люд.
Бо ж пам’ять у народу не
забрати...
Й не знищити, не змити, наче
бруд.
Вона передалась нам
генетично,
Й живе у нас завжди з
маленьких літ.
І буде жити в Україні вічно,
То ж хай про це почує цілий
світ!
