ПІСНІТи не мояТи не моя, дівчино молодая!
І не мені краса твоя;
Віщує думонька смутная,
Що ти, дівчино, не моя!..
Ти не моя!.. І брови чорні
Милує інший, а не я,
І інший хтось тебе пригорне,
А ти, дівчино, не моя!..
Ти не моя! За личко гарне
Справляє хтось колодія…
Мої ж літа проходять марне,
Бо ти, дівчино, не моя!..
Ти не моя, голубко сива!..
Щаслива доленька твоя,
Моя же доля нещаслива,
Бо ти, дівчино, не моя!..
Ти не моя! Но що ж я маю?
Чим похвалюсь тобі і я?
Хіба лиш тим, що тя кохаю;
Но ти, дівчино, не моя!..
19 лютого 1854 р. Кам-Подол.*** *** ***
Повій, вітре, на Вкраїну,Де покинув я дівчину,
Де покинув чорні очі…
Повій, вітре, з полуночі!..
Між ярами там долина,
Там біленькая хатина;
В тій хатині голубонька,
Голубонька-дівчинонька…
Повій, вітре, до схід сонця,
До схід сонця, край віконця;
Край віконця постіль біла,
Постіль біла, дівча мила.
Нахилися тишком-нишком
Над рум’яним, білим личком;
Над тим личком нахилися,
Чи спить мила – подивися.
Як спить мила, не збудилась,
Згадай того, з ким любилась,
З ким любилась, і кохалась,
І кохати присягалась…
Як заб’ється їй серденько,
Як дівча зітхне тяженько,
Як заплачуть чорні очі,
Вертай, вітре, к полуночі!..
А як мене позабула
Та нелюба пригорнула,
Ти розвійся край долини,
Не вертайся з України!..
Вітер віє, вітер віє,
Серце тужить, серце мліє,
Вітер віє, не вертає,
Серце з жалю розриває.
24 липня 1856 р. С-Пб.*** *** ***
Світять зорі, поки в поліМісяць не зійде,
І всі люди сном заснули,
Тільки дзвін гуде.
Один я лиш не дрімаю,
Край вікна стою
І тобі, дівча, співаю
Про тугу свою!..
Чи спиш, мила, чи дрімаєш?
Любко, пробудись!
Пробудися – і в віконце
Виглянь, подивись!..
Хай погляну на ті личка,
Що палахкотять,
На ті очі, чорні очі,
Що вогнем горять!..
Виглянь, мила, як дрімала,
Хай я подивлюсь,
Подивлюсь на білі груди,
К серцю пригорнусь…
Пригорнуся, обів’юся,
Правду спом’яну…
І без туги, і без жалю
Вічним сном засну.
27 жовтня 1857 р.*** *** ***
Гей, браття-козаки, сідлайте-но коні!Черкніть для охоти вина!
До боку шабельку, на руки повіддя,
На ноги стальні стремена!
Не гнути нам шиї, козацької шиї,
Під тяжким залізним ярмом,
Не нюхати диму нещасного краю,
Що в’ється над нами кругом!
Чи в нас не та сила, що у батьків була?
Не тая шабелька у нас?
Чи в нас нема коней на степах широких,
Чи вугіль на люльці погас?
Нехай наші коні на чистому полі
Тріпнуться і враз заіржать!
Нехай наші браття, молодці-козаки,
На чистеє поле біжать!
Нехай знову брязне шабелька стальная
В козацьких залізних руках!
Нехай знову ляжуть ворогові кості
Могилами в наших степах!
А люлька-голубка нехай не вгасає,
Паліть вражі села кругом!
Нехай ворог знає, повік не гадає
Знущатися над козаком!
17 жовтня 1857 р.Послухати і записати пісні С.Руданського можна тут: Кримська світлиця пише: ПРИКАЗКИДобре торгувалосьЧи в Києві, чи в Полтаві,
Чи в самій столиці
Ходив чумак з мазницею
Помежи крамниці.
І в крамницях, куди глянеш, -
Сріблом-злотом сяє,
А йому то і байдуже:
Він дьогтю питає!
Реготять дурні кацапи,
А він тільки сплюне
Та й до другої крамниці,
Багатшої, суне.
В найбагатшії крамниці
Два купці сиділо,
І туди чумак заходить
З мазницею сміло:
«Добридень вам, добрі люди!» -
Та й зачав питати,
Чи нема у них принаймні
Дьогтю де продати.
«Нєту, нєту! – купці кажуть,
Та й, шельми, сміються: -
Здєсь нє дьоготь – толькі дурні
Адні продаються!»
А чумак їм: «То нівроку ж,
Добре торгувалось,
Що йно два вас таких гарних
На продаж осталось»
29 жовтня 1857 р.
*** *** ***
ГусакРаз у баби перехідний
Москаль ночував,
Устав рано й за спасибі
В баби гуску вкрав.
Доганяє його баба:
«Служба, почекай!»
«А что, бабушка, мнє скажеш?»
«Та гуску віддай».
«Ах ти, бог мой!.. Ето гуска?..
Екой я дурак!..
Вазьмі, бабка, єй-єй думал,
Что ето гусак!»
29 жовтня 1857 р.*** *** ***
Московська ікраСидить москаль коло лави,
Порох насипає.
Аж підходить стара баба:
«А що то?» - питає.
«А что ж! Ікра салдацкая, -
Став москаль брехати. –
Віть с етаво у нас, бабка,
Виходют салдати!..»
«Почекай же, бісів сину, -
Стара собі каже, -
В мене живо ікра ваша
У печі поляже!»
Тільки лихе москалину
З хати відвернуло –
Баба порох – та до печі, -
Печі, як не було!..
«Чи ж не біс, - говорить баба, -
З вражою ікрою!
І в ікрі ще москалина,
А смердить москвою!»
15 квітня 1858 р.
*** *** ***
Той, що над нами
Стоїть козак коло груші,
Дівку підмовляє.
А дівчина, як калина,
Полум’ям палає.
Зчервоніло повне личко,
Відскочили груди…
Отак дала б, та боїться,
Що то послі буде.
«А що, - каже, - як я буду
Дитиноньку мати?
Хто пригорне сиротину,
Буде доглядати?»
Козак жваво обіймає
Дівчину руками.
«Не журись, дівчино, - каже, -
А той, що над нами!..»
А із груші старий батько:
«О бісова мати!..
То ви будете робити,
А я годувати?!»
Як почули молодята,
Та від батька в ноги:
Дівча в хату з переляку,
Козак за пороги…
18 квітня 1858 р.*** *** ***
УказЇде козак дорогою,
Дівку надибає;
Вийняв папір з-за пазухи
Та й її читає:
«І прочая, і прочая…
По сему указу
Кожна дівка козакові
Должна дать по разу!»
«Чуєш, дівко, що в указі?»
«Та чую, козаче».
І вже ж рада-то, псяюха,
Аж мало не скаче!
Ізліз козак, покрепився,
На коня сідає,
А дівчина підійнялась
Та й ще забагає:
«А приглянься-но, козаче,
До того указу:
Чи нема там написано,
Щоб іще по разу?»
18 квітня 1858 р.*** *** ***
Запорожці у сенатіРаз московські сенатори
Змовились мовчати,
Щоби нашим запорожцям
Відповідь не дати.
Ото входять запорожці,
Москалів вітають;
А ті сидять бувванами,
Не відповідають.
Запорожці ідуть ближче,
Стали коло стола.
А ті сидять як сиділи,
Жоден ані слова.
Тоді старий запорожець
До своїх озвався:
- Чи не в пустку, мої діти,
Я з вами забрався?
- В пустку! В пустку! – закричали.
- То що ж, мої діти?
Коли в пустку ми забрались,
То можна й п…ти!
- А запевне, дядьку, можна! –
Гримнули по разу.
Та й пішли додому ждати
Другого указу.
21 червня 1859 р.
