10 КОРИСНИХ СЛОВНИКІВ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

Пишіть грамотно!

Щодня користувачі Інтернету пишуть сотні мільйонів коментарів, повідомлень, задають запити на пошук інформації та роблять у них десятки мільйонів помилок. Якщо ви сумніваєтесь у правильності написання того чи іншого слова, або не знаєте, де поставити наголос, ми пропонуємо вам скористатися десятьма мережними словниками.
Звичайно, словники не претендують на заміну викладача або вчителя рідної мови. У словниках не наводяться правила та не пояснюється, чому слово пишеться так чи інакше, але сподіваємося, що ваша увага буде звернена саме на ті слова, в яких ви часто допускаєте помилки просто за звичкою. Працюючи зі словником, ви запам’ятаєте, як правильно пишуться ці слова.
Тож пропонуємо вам десять найпопулярніших словників.

1. Український тлумачний cловник на сайті Br.com.ua: http://language.br.com.ua/

Голодомор: історія слова

Не бійтесь заглядати у словник:

Це чистий яр, а не сумне провалля.

                                     М.Рильський

До 1986 року в Україні, як і в усьому Радянському Союзі, слово «голодомор» не вживалось. Наприклад, в Орфографічному словнику української мови 1976 року видання за редакцією С.І. Головащука і В.М. Русанівського, у якому міститься близько 114 тис. слів, на с.152 знайдено 10 слів з коренем «голод», але слова «голодомор» серед них немає.

Слово «голодомор» позначає явище масового, навмисне організованого радянською владою голоду у 1932-33 роках, що призвів до багатомільйонних людських смертей у сільській місцевості тогочасної України (сім західних областей, Крим і Південна Бессарабія у той час до складу України не входили), а також на Кубані, переважну більшість населення якої складали українці. Вище керівництво Радянського Союзу і Української РСР на чолі зі Сталіним свідомо і цілеспрямовано спланували комплекс заходів, спрямованих на фізичне знищення українських селян.

Опортунізм – зрада комуністів інтересам трудящих

Не бійтесь заглядати у словник:

Це чистий яр, а не сумне провалля.

                                     М.Рильський

 

Опортунізм – ворожа марксизму-ленінізму течія в робітничому русі політика та ідеологія пристосовництва, угодовства з буржуазією, якої додержуються праві лідери соціал-демократичних і соціалістичних партій. […] Опортунізм правий – відхід від марксизму до ревізіонізму; опортунізм лівий – відхід від марксизму до дрібнобуржуазного авантюризму і великодержавного шовінізму  [1, с.482-483].

Опортуніст – пристосованець, угодовець, зрадник інтересів робітничого класу і всіх трудящих [1, с.483].

Найактуальнішими проблемами для більшості українців, які має вирішувати держава, – соціальні. Про це свідчать численні соціологічні опитування. Низький рівень доходів, страх втратити роботу, неефективність соціального захисту та багато інших питань турбують більшість українських людей, інтереси яких покликані захищати так звані «ліві» партії, і в першу чергу – комуністична партія. До речі, КПУ – єдиний представник лівих у парламенті – давно відмовилася відстоювати соціальні інтереси трудящих, відійшла від марксизму, зрадила інтереси всіх трудящих України. Натомість перетворилася на сателіта влади, що обслуговує її потреби, обстоює буржуазний авантюризм і російський великодержавний шовінізм. Лідери КПУ більше  стурбовані тим, як би не опинитися поза «коритом», аніж захищати інтереси своїх пенсійного віку виборців. Курс, яким прямує КПУ, значною мірою суперечить цілям, задекларованим у її програмі, та обіцянкам, які комуністи роздають направо і наліво виборцям. Замість боротьби із соціальним злом, комуністи борються з «національним» – з правом українців бути українцями, чим скомпрометували себе і комуністичну ідею, стали на платформу націонал-фашизму.  

КПУ входить до коаліції з ПР – партією великого капіталу, яка, згідно з ідеологією комунізму, підпадає під визначення «класовий ворог»; підтримує значну частину ініціатив регіоналів, які суперечать комуністичній ідеології. Компартія підтримала новий Податковий кодекс, який ускладнює життя «трудящих», про захист інтересів яких вона обіцяла дбати. Неоднозначне ставлення демонструють комуністи і до приватної власності. Програма партії критикує «забезпечення панівного становища приватної власності», але це не заважає її лідеру, першому комуністу користуватися дачею та земельною ділянкою площею 1,37 га, оформленою на сина, яку оцінюють майже в $1,5 млн.

Таким чином, комуністична партія України – це опортуністична партія, лідери якої повністю зрадили інтереси трудящих.

Джерела.

1. Словник іншомовних слів. За ред. члена-кореспондента АН УРСР О.С. Мельничука. – К.: Головна редакція УРЕ, 1977, - 776 с.

2. Симуляція ідеології. 22 березня, 2011 Аліна Пастухова, Тиждень

Фашизм, фашист

Не бійтесь заглядати у словник:

Це чистий яр, а не сумне провалля.

                                     М.Рильський

Слова фашизм і фашист викликають у пересічного українця цілком справедливу негативну реакцію, адже вони вживалися і вживаються до цього часу у таких словосполученнях, як німецький фашизм, гітлерівський фашизм, німецькі фашисти та інших і нагадують про безчинства гітлерівців на території України та інших республік бувшого СРСР у роки другої світової війни. Цю, цілком природну людську реакцію досить часто використовують у наш час так звані «брудні технології»: щоб викликати негативну реакцію до якоїсь події, або до певної особи чи групи людей (наприклад, українських націоналістів-патріотів), характеризуючи її або їх, обов’язково «приперчують» – додають слово «фашист» або якесь інше, з фашизмом пов’язане слівце, – і негативна реакція певної частини суспільства на дану подію або особу чи групу людей забезпечена.

Попробуємо розібратися, що ж воно таке, фашизм?

Люстрація – очищення, сповідь перед народом

Не бійтесь заглядати у словник:

Це чистий яр, а не сумне провалля.

                                      М.Рильський

Значення слова «люстрації» словники радянської доби подають як:

1)                перевірка (польс. lustracya – перевірка від лат. lustrum – податний або фіскальний період) – періодичні описи державних маєтностей з метою визначення їхньої прибутковості. Провадилися з 1562 р. до кінця 18 ст. в Польщі, а в 1778 – 1876 рр. російським урядом у Литві, Білорусії, на Правобережній Україні;

2)                очищення (від лат. lustratio – очищення шляхом жертвоприносин) – релігійно-містичні обряди, які, за уявленням віруючих, охороняють від хвороб та інших бід [с.402, 1].

  Література

1. Словник іншомовних слів. За ред. члена-кореспондента АН УРСР О.С. Мельничука. – К.: Головна редакція УРЕ, 1977, – 776 с.

Сучасні словники, зокрема Вікіпедія – вільна енциклопедія, трактує це поняття наступним чином.

Люстрація:

1)      (від лат. lustrum – податковий або фінансовий період) – описи державних маєтків. Метою люстрації було встановлення складу податного населення, його грошових і натуральних повинностей, доходів королівських економій. Люстрація вперше була запроваджена в феодальній Литві в XVI столітті.

2)      (від лат. lustratio – очищення через жертвоприношення) – магічні обряди, спрямовані на очищення людей, на захист від хвороб та інших бід. У багатьох народів надприродна сила приписувалась насамперед вогню; було поширеним окурювання людей, худоби, житла факелом, запаленим від «живого вогню» (який добували тертям), а пізніше – від свічок, запалених в церкві в четвер на страсному тижні.

3)      заборона функціонерам високого рангу, які скомпрометували себе, протягом певного часу займати посади в державному апараті, балотуватись в представницькі органи, бути суддями і т. д.

Люстрація в Україні

У 2008 році ініціативною групою українських правників створена Громадська організація «Люстрація». Як випливає з назви, ГО «Люстрація» за першочергову мету ставить перед собою очищення суспільства.

Українське суспільство сьогодні перебуває на перехідному етапі від пост-тоталітарного до громадянського, правового суспільства. На жаль, упродовж 19 років української незалежності у боротьбі з економічними труднощами Держава не приділяла жодної уваги виробленню національної ідеї. Сьогодні державний службовець не знає такого поняття як національний інтерес. Як наслідок, довіра до державної влади впала до критичного рівня, коли влада вже не є легітимною в очах громадян.

В Україні спостерігаємо «дефіцит патріотизму», коли між громадянами та органами державної влади існує прірва, тобто вироблення державної політики йде без врахування національних інтересів. Україна не зробила глибоких висновків зі свого колоніального минулого, не надала йому справедливої оцінки, не засудила злочини проти українського народу та осіб, причетних до цього.

Україна, яка найбільше в світі постраждала від комуністичного режиму, досі не засудила комуністичну ідеологію на рівні з фашизмом. В Незалежній Україні до цього часу існують вулиці та пам'ятники, що возвеличують катів українського народу: організаторів Голодомору та репресій, зрадників і вождів комуністичного режиму.

Поряд з цим, подвиги героїв, що боролися за незалежність України та проти тоталітарного режиму, залишаються невідомими широкому загалу. Очищення суспільства полягає не тільки в очищенні від комуністичної ідеології – знесення пам’ятників, перейменування вулиць та відзначення у географічних назвах українських героїв та видатних постатей нашої історії та культури. Очищення суспільства також полягає у висвітленні та засудженні конкретних організацій та осіб, причетних до злочинів проти українського народу. Не секрет, що сьогодні ще живі деякі організатори та виконавці масового винищення українців, замовники політичних убивств українських діячів, терористичних операцій НКВД, МГБ, КГБ на території України. Ці особи до цього часу отримують чималі державні пенсії, в той час як воїни УПА та репресовані комуністичним режимом залишились поза належною увагою Української держави.

Без надання оцінки минулому у нас немає майбутнього.

Сьогодні Україна має вдалий приклад проведення Люстрації країнами Східної Європи та Прибалтики: Латвії, Польщі, Чехії. Ці країни пройшли через очищення та впевнено розвиваються як сильні, національно-демократичні держави. Показовим є приклад Литви, де нещодавно прийнято Закон, згідно з яким заборонено окупаційну комуністичну символіку на рівні з фашистською.

Другу хвилю люстрації проводить Грузія.

Зараз Україна має унікальний шанс нарешті провести Люстрацію, яка не була проведена у 1991 році після здобуття Незалежності та у 2004 році після перемоги Помаранчевої революції. За даними опитування, проведеного Інтернет-виданням «Українська правда», близько 90% респондентів підтримують проведення люстрації в Україні.

  

Джерела:

1. Вікіпедія – вільна енциклопедія

2. ГО Люстрація 

3. Українська правда. Люстрація влади (Голосують всі) 

Українофобія

Не бійтесь заглядати у словник:

Це чистий яр, а не сумне провалля.

                                     М.Рильський

Українофобія (антиукраїнізм, україноненависництво) – є досить поширеним сьогодні явищем як в Україні, так і за її межами, яке використовується певними силами з метою цілеспрямованого розпалювання ненависті до українців, як засіб досягнення своїх політичних, загарбницьких та імперських цілей та амбіцій.

Словники радянського періоду значення цього слова не пояснюють.

Вікіпедія – вільна енциклопедія – говорить, що українофобія – це злісна ворожість до українців як народу, їх культури, мови, або до України, як держави.

Вважається, що українофобія є різновидом ксенофобії та расизму – ненависті до незнайомого чи чужого і спостерігається серед народів, які жили в контакті з українцями в колишньому СРСР чи інших місцях. Ненависть до українців проявляється в різних формах: у використанні образливих етнонімів, у стереотипному приписуванні цілому народові окремих, негативних рис тощо.

До  українофобії також відносяться намагання розглядати Україну як частину російської держави, український народ – як частину російського, а українську мову – як наріччя російської мови. Українофоби заперечують право українців на існування як окремого етносу.

Українофобія – явище не нове. Зародилося воно ще в Московській державі, набрало сил і змужніло в Російській імперії.  Цією хворобою страждав Сталін. У роботі «Жнива скорботи» (1987) про голод в СРСР початку 1930-х років Роберт Конквест відмічає, що ще радянський дисидент академік Андрій Сахаров писав про українофобію «вождя».

І в ХХІ столітті (на думку деяких російських та українських журналістів) росіянам нав’язується негативне відношення до України завдяки потужній проурядовій пропаганді. Ряд українських дослідників відмічає, що у  Російській Федерації спостерігається поширення українофобії й насаджування ненависті до українців та України. На прояв українофобії у Росії звертають увагу також багаточисельні заяви українських общин РФ. У деяких з них українофобія характеризується як державна політика цієї країни.

«Новосибірськ, 29 січня 2006 р. національно-культурна автономія українців міста Новосибірська (НКАУ) розповсюдила заяву з пропозицією провести в Росії і на Україні кампанію суспільного осуду журналістів, які розпалюють в ЗМІ національну ворожнечу і ненависть. НКАУ м. Новосибірська вважає, що зміст і публікація нижче перерахованих творів в ЗМІ РФ найбільш принижує національну і людську гідність етнічних українців, що проживають в Російській Федерації. На першому місці статті головного редактора групи ділових журналів «ІД Родіонова» Георгія Бовта («Війна з хохлами» від 16.01.2006 і «Хохли як двигун прогресу» від 18.04.2005), опубліковані на www.gazeta.ru. На другому місці спецпроект РІА «Новий Регіон» від 18.01.2006 (генеральний директор проекту Олександр Щетінін, головний редактор Юлія Шатова) «Що сибірякові дарма, для хохла – смерть», розміщений на www.nr2.ru. На третьому місці стаття тележурналіста Михайла Леонтьева («Україна – наша країна, і там повинні бути наші політичні сили» від 13.01.06), опублікована на www.km.ru.»  

Ці та інші публікації та висловлювання підігрівають українофобські настрої і в Україні. Під впливом певних політичних рухів Росії спостерігається поширення українофобії в Криму. Коли їдеш по Кримському півострову, то маєш змогу побачити багато українофобських написів, серед яких найм’якішим є "Хохли, убєрайтєсь прочь!" або закреслені і замальовані таблички з написами державною мовою (!). Аналогічну картину можна побачити і в іншому причорноморському місті – Одесі.

Ще одним з прикладів експорту українофобії в Україну є Євразійська Спілка Молоді – радикальна молодіжна організація, яку спонсорує Євразійський рух (Росія). Ця організація відкрито не приховує своєї ненависті до України та закликає до порушення територіальної цілосності країни. В деяких регіонах України рішенням суду діяльність цієї організації була заборонена.

Не меншу ненависть до українців та України проявляють і так звані антинацистські формування ("анті фа" – антифашисти), які за ідеологічними ознаками та діями можна віднести ло нацистських.

Показовим фактом поширення українофобії в Україні є й те, що комуністична партія України не тільки не засуджує прояви українофобії, але й у своєму інтернет-виданні розповсюджує українофобський твір Василя Шульгіна «Українствующіе і ми».

Про «особливу любов» комуністів до українців та України свідчать останні факти, наведені в багатьох Інтернет-виданнях, зокрема в газеті «День» від 08.10.10, «Пан бібліотекар» від 10.10.10 та інших. Під заголовками «Атавізми радянщини: «червона мітла» в національній бібліотеці» (День), «Комуністи атакують ОНБ ім. Горького» (Пан бібліотекар) видання помістили матеріал про грубе втручання одеських комуністів в роботу Одеської національної бібліотеки ім. М. Горького, яку звинуватили у пропаганді «націоналістічєской» літератури під час проведення щорічної Всеукраїнської виставки «Українська книга на Одещині». Був навіть депутатський запит (24.09.10) до Міністерства культури і туризму з вимогою пояснень щодо «пропаганди націоналістичної та ксенофобської літератури в бібліотеці імені Горького міста Одеси». Варто нагадати, що саме комуністи є ініціаторами встановлення пам’ятника Сталіну в Запоріжжі і виступають з ініціативою встановлення подібного пам’ятника в Одесі.

Українофобія у сьогоднішній Україні процвітає. За вживання української мови на робочому місці працівника може звільнити приватний підприємець. Наприклад, взимку 2010 року підприємець з Павлограда Дніпропетровської області звільнив 18 працівників приватної фірми тільки через те, що вони розмовляли українською мовою!

Як повідомило Інтернет-видання «Народна правда» 19.09.2010 Д. Повалій – син відомої української співачки – звільнив домробітницю за... українську мову.

Крайнім проявом українофобії є вбивство чоловіка у райцентрі Гайворон на Кіровоградщині влітку 2010 року тільки тому, що він розмовляв рідною мовою.

Так що ж таке українофобія в Україні сьогодні? Расизм? Нацизм? Фашизм?

На даний момент відповіді не має, але далі зволікати теж не можна. Потрібні рішучі дії громадськості, всіх українців в широкому смислі слова (жителів цієї країни) і обов’язково при підтримці усіх гілок  української влади. 
Від нас самих залежить, чи нас будуть і далі звільняюти і убивати  за рідну мову, чи ми будемо господарями у своїй хаті!

Джерела, посилання

1. Вікіпедія – вільна енциклопедія. 15/10/2010.      Українофобія

2. Википедия – свободная энциклопедия. 15.10.2010.  Украинофобия

3. День  8.10.2010  Атавізми радянщини: «червона мітла» в національній бібліотеці  

4. Сайт Клич нації.  21.09.2010. Вбито за рідну мову… 

5. Пан бібліотекар.  10.10.2010.  Комуністи атакують ОНБ ім. Горького  

 6. Слово наше рідне – слово українське! 16.02.2010. Звільнено 18 працівників приватної фірми через те, що вони розмовляють українською!  

7.     Народна правда 19.09.2010  

8.  Сайт Гельсінської спілки з прав людини. 15.10.2010.   Українофобія – не расизм?

Сталінізм

Не бійтесь заглядати у словник:
Це чистий яр, а не сумне провалля.
М.Рильський

Сталінізм
На жаль, українська редакція Вікіпедії не дає тлумачення цього слова

Материал из Википедии — свободной энциклопедии

Сталинизм — система государственного управления и совокупность государственной политической системы и идеологии, получившие название по имени И.В. Сталина.
По определению историка А. Рогинского, — система государственного управления, совокупность специфических практик сталинского руководства; наиболее специфическая характеристика сталинизма, его родовая черта, — террор как универсальный инструмент решения любых политических и социальных задач.
По некоторым сведениям, термин был впервые использован Л. Кагановичем для обозначения формы, получившей теоретическое развитие при И.В. Сталине, от имени которого образован. В СССР начал официально использоваться с началом политики гласности.
Среди сторонников некоторых направлений марксизма, например, троцкизма, термин «сталинизм» используется для обозначения идеологии и политической системы, существовавшей в СССР и других социалистических странах как во время жизни и нахождения у власти И. В. Сталина, так и в последующий период до распада СССР и реставрации капитализма. При этом сталинизм рассматривается как идеология и политика, искажающая марксизм.
Сталинизм характеризуется следующими чертами:
- теоретическим обоснованием в случае запаздывания мировой революции возможности построения социализма в одной стране при буржуазном окружении;
- террором против граждан СССР и граждан других стран;
- объявление марксистской идеи отмирания государства достижимой посредством его усиления: отмирание государства придет не через ослабление государственной власти, а через её максимальное усиление, необходимое для того, чтобы добить остатки умирающих классов и организовать оборону против капиталистического окружения, которое далеко еще не уничтожено и не скоро еще будет уничтожено;
- доминирование руководящей коммунистической партии;
- обязательное идеологическое воспитание в духе идей руководящей партии;
- культ вождя (И. В. Сталина, а также его местных «продолжателей» — Энвера Ходжи в Албании, Клемента Готвальда в Чехословакии, Матьяша Ракоши в Венгрии, Георге Георгиу-Дежа в Румынии, Ким Ир Сена и Ким Чен Ира в Северной Корее, Вильгельма Пика в ГДР и Хорлогийна Чойбалсана в Монголии);
- плановая экономика с почти полным огосударствлением собственности на средства производства;
- насаждение тоталитаризма с контролем государства за всеми сферами жизни общества, включая личную жизнь и культуру.
Защитники сталинской политики утверждают, что одним из достижений Сталина является его роль в победе СССР в Великой Отечественной войне, а также объективные экономические успехи СССР.
Критика сталинизма.
Наиболее известным критиком сталинизма являлся Лев Троцкий, марксист, выдающийся революционер, один из руководителей Октябрьской революции, первый руководитель Красной Армии.
Противники сталинизма вполне обоснованно считают его массовым и опасным заблуждением, а Сталина — непосредственным виновником массовых репрессий в СССР. В вину Сталину ставится то, что чистки (в особенности ликвидация высшего командного состава Красной армии) подорвали обороноспособность СССР перед Великой отечественной войной.

Нацизм, націонал-соціалізм

Не бійтесь заглядати у словник:
Це чистий яр, а не сумне провалля.
М.Рильський


Нацизм (націонал-соціалізм) – назва фашизму в гітлерівській Німеччині [с.457, 1].

Націонал-соціалісти, нацисти, наці – члени гітлерівської фашистської партії в Німеччині в 1919-45 рр. З метою обдурення народних мас гітлерівська партія демагогічно назвала себе «націонал-соціалістичною», проте в дійсності гітлерівці - затяті вороги соціалізму й демократії, найзлісніші реакціонери. В 1933-45 рр., перебуваючи при владі, встановили в країні терористську диктатуру, розв’язали 2-у світову війну, яка завершилася розгромом фашистської Німеччини [с.457-458, 1].


1. Словник іншомовних слів. За ред. члена-кореспондента АН УРСР О.С. Мельничука. – К.: Головна редакція УРЕ, 1977, - 776 с.



Матеріали з Вікіпедії – вільної енциклопедії

Нацизм (націонал-соціалізм) — політична ідеологія, доктрина, політичний режим, заснований на расизмі, шовінізмі, антигуманізмі і тоталітаризмі. Нацизм додержується ідей про зверхність «вищої», «панівної» раси над іншими, «неповноцінними» націями і расами (докртрина «надлюдини» і «недолюдини»); верховенстві нації і держави над особистістю.

Націонал-соціалізм - політична ідеологія, яка була економічною і політичною доктриною Третього рейху, має багато спільного із фашизмом і зазвичай класифікується як один з його різновидів. Фашизм використовується для позначення широкого спектру політичних рухів, що існували в різних країнах, тоді як термін «націонал-соціалізм» застосовують лише у зв'язку з нацистською партією і Третім рейхом.

Найбільш повного втілення ці ідеї набули в ХХ-му столітті в Німеччині під час диктатури Націонал-соціалістичної робітничої партії Німеччини (1933—1945) на чолі з Адольфом Гітлером. Близькі до нацистського рухи були засновані в Англії в 1932 Освальдом Мослі й у 1962 Коліном Джорданом, у 1967 був створений Національний фронт. В США Американська нацистська партія була створена в 1958 Джорджем Лінкольном Росквеллом. В Москві Російська Нацистська партія (РНЕ) була створена в 1990.
Критика нацизму. Перший систематичний і критичний аналіз нацизму як тоталітарної проти людської системи, порівняння його з іншою антигуманною системою — його «антиподом-двійником» комунізмом, був зроблений в праці німецько-американської політолога, соціолога і філософа Ганни Арендт — «Походження тоталітаризму».

Материал из Википедии — свободной энциклопедии

Национал-социализм (сокращённо нацизм) — официальная политическая идеология Третьего рейха.
Идеология нацизма построена на социальном дарвинизме. При правлении Гитлера нацисты создали сильное централизованное государство под руководством вождя (фюрера) и провозгласили своей главной задачей создание «расово-чистого государства» и завоевание «жизненно-важного пространства».
Сторонники нацизма считают, что события в новой и новейшей истории свидетельствуют о моральном, физическом и духовном регрессе белой расы, и её скором вырождении и вымирании. Нацизм, по их мнению, является единственной политической идеологией в мире, которая способна остановить этот процесс. Расизм, и различные формы ксенофобии приветствуются, как необходимые для спасения меры. Преступления против человечности представляются как неизбежная плата за выживание арийцев, которые считаются избранными людьми и высшей расой.
Противники нацизма считают эту идеологию высокомерной и бесчеловечной, ссылаясь на огромное количество жертв режима во время Второй мировой войны. Нацизм сейчас законодательно запрещён во многих странах мира.
Словом «нацизм» (но не «национал-социализм») нередко называют (по аналогии с расизмом и сексизмом) крайний национализм с призывами к вражде, дискриминации либо насильственным действиям по национальному признаку. Это слово приобрело такой смысл в связи с тем, что нацистская Германия была первым государством, поставившим своей государственной целью «расовую гигиену». Поскольку идеи многих современных ультранационалистических движений мало чем отличаются от идей НСДАП, то их называют нацистами или неонацистами.
Национал-социализм в современной России. В современной России существуют разные политические и общественные организации с идеологией национал-социализма, такие как Славянский Союз (СС), Национал-социалистическое общество (НСО) и Русское Национальное Единство (РНЕ). Также действуют небольшие автономные группировки национал-социалистов и НС-скинхедов.

Демократія

Не бійтесь заглядати у словник:
Це чистий яр, а не сумне провалля.

М.Рильський


Демократія – форма політичної організації суспільства, що характеризується участю формальною (в експлуататорських державах) або фактичною (в державах соціалістичного типу) народу в управлінні державними справами. В широкому розумінні – форма керівництва будь-яким колективом, яка забезпечує активну участь його членів у здійсненні всіх заходів [с.193, 1].


1. Словник іншомовних слів. За ред. члена-кореспондента АН УРСР О.С. Мельничука. – К.: Головна редакція УРЕ, 1977, - 776 с.

Українська версія Вікіпедії


Демократія – народовладдя, форма правління в державі, при якій влада належить народу.
Інколи дають інше визначення: демократія - форма правління в державі, побудована на визнанні народу джерелом влади; форма політичної організації суспільства, яка характеризується визнанням волі більшості. Іноді в конституції держави може бути записано, що влада належить народу, але при цьому владу в країні здійснює невелика група людей в особистих інтересах.
Слово "демократія" вперше стало вживатись в Стародавній Греції. Саме там вперше почали досліджувати це питання. Був поширений такий поділ держав за формами правління: влада одного (монархія), влада кращих (аристократія) і влада народу (демократія). Але справа в тому, що, скажімо, в Давній Греції (так само як і в Давньому Римі) рабів і чужоземців не відносили до громадян (тобто народу). Те саме стосується і деяких середньовічних держав, які називали демократіями, адже влада належала народу (виборність влади), але при цьому певну, досить велику частину суспільства просто не відносили до народу, представники цієї частини не мали права голосу. Тому деякі дослідники вживають такі слова, як рабовласницька демократія, феодальна демократія, буржуазна демократія, соціалістична демократія тощо.
Інколи демократію називають договірною формою правління, а інколи – перекрученою формою народного врядування, згідно з поділом усіх форм правління на шість можливих типів: тиранія як спотворена форма монархії, олігархія як спотворена форма аристократії та охлократія як спотворена форма народовладдя. Чиста демократія не викликала захоплення ані у філософів-аристократів, таких як Сократ, ані в прибічників мішаної форми правління, таких як Аристотель. Її часто протиставляли так званим складеним устроям (де було змішано елементи монархічного, аристократичного та демократичного правління), типовим для класичної Греції та республіканського Риму.
У сучасному світі все ще змішують поняття демократії (народовладдя) з конкретним проявом її - формою державної влади, яка є зручною в сучасному світі з ринковою економікою, зокрема у США та країнах Західної Європи. Тоді кажуть, що демократія - це обов'язково: виборність органів влади; поділ державної влади на три гілки: законодавчу, виконавчу та судову; підпорядкування меншості більшості; захист прав меншості; наявність політичних прав і свобод.

Джерело: http://uk.wikipedia.org/wiki/Демократія


Російська версія Вікіпедії

Демократия — вид политического устройства государства или политической системы общества, при которой законодательные и исполнительные функции осуществляются как через прямое народовластие (прямая демократия), так и через представителей, избираемых народом или какой-либо его частью (представительная демократия).
Главным признаком демократии является законодательно обеспеченные выборные формы как пропорционального представительства во власти (коллективный орган) так и авторитарного представительства (президент), и обязательного наличия любых форм неотъемлемых прав граждан.
Главная формула понятия демократии заключена в формулировке *Права и Свободы Человека и Гражданина* где *Права* являются категорией законодательно-регулируемой свободы, а *Свободы* - формой свободы необходимой для бытового использования и прямо не-регулируемых законодательством, но являющихся неотъемлемой частью общей Концепции Общества закрепленной в Основном Законе.

История
Исходной формой демократии была прямая демократия в небольших городах-государствах в древней Греции (Афинская демократия), и некоторых древних городах на Руси. Критика демократии (в её античных формах) имеется уже в теории государства Платона (диалог «Государство»), одним из главных недостатков демократии у которого выступает её крайне низкая обороноспособность. При этом во многом анализ Платона относится и к современным формам демократии, хотя многие современные авторы надеются на то, что технический прогресс делает демократию значительно более жизнеспособной. Существуют и многочисленные примеры более современной критики демократии, основывающиеся на различных теоретических подходах.

Впоследствии, с усложнением решаемых государством задач, прямая демократия была практически повсеместно вытеснена монархическими формами правления.
В настоящее время демократическое правление обычно носит форму западной европейской представительной демократии, получившей название «либеральная демократия». Среди её теоретических основоположников были Жан Жак Руссо (1712—1778), Джон Локк (1632—1704) и Монтескьё (1689—1755). Развитие средств массовой коммуникации, автоматической обработки информации, теории искусственного интеллекта с инженерией знаний, с учетом нарастающих сложностей с реализацией представительной демократии, возродило интерес к её прямым формам.

Признаки демократического государства
Современное понятие демократии включает следующие гражданские права и свободы: свободу слова при наличии ответственности за использование данного права; свободу вероисповедания и отправления веры, религиозных культов и обрядов; отделение религии от государства и школы; свободу выбора языка межличностного общения; независимость печати и других средств массовой информации (включая телевидение); деполитизацию и департизацию армии, полиции, органов государственной безопасности, прокуратуры и суда, рядового (неполитического) состава аппарата органов государственной власти и управления; гражданский, общественный и парламентский контроль за армией, полицией, органами госбезопасности и другими силовыми структурами; право гражданина на свободное получение и распространение полной, достоверной и правдивой информации о деятельности органов власти и управления; свободу творчества и творческого самовыражения, и в частности свободу выражения мнений; свободу мирных собраний, шествий, митингов и демонстраций; свободу союзов, организаций и политических партий, не запрещённых законом; право граждан свободно объединяться в любые не запрещённые законом общественные организации, группы, союзы и политические партии; гарантии личной неприкосновенности граждан; право человека на жизнь, личную свободу и безопасность; право частной собственности, гарантии её неприкосновенности; право на свободу не запрещённой законом экономической деятельности (право на труд); независимость и беспристрастность суда; право человека на честное и объективное разбирательство его дела в суде при обеспечении реальной состязательности сторон обвинения и защиты и строгом соблюдении презумпции невиновности; строгое соблюдение принципа разделения законодательной, исполнительной и судебной власти; ответственность чиновников исполнительной власти перед представительными органами; ограничение вмешательства государства в деятельность экономических субъектов, граждан, общественных организаций, партий и движений, религиозных конфессий, органов местного самоуправления; сильное местное самоуправление; развитое гражданское общество; развитые институты парламентаризма, включая парламентские расследования; всеобщее, равное и прямое избирательное право при обеспечении реального равноправия и состязательности кандидатов, политических партий и движений и их программ;
государственные гарантии внутрипартийной и внутрипрофсоюзной демократии, в частности гарантии свободного существования внутрипартийных фракций и соблюдения определенных процедур при выборах партийных органов — это не может являться внутренним делом ни одной партии, претендующей на участие в выборах.

Связь демократии с США
Распространена точка зрения, что в настоящее время термин «демократия» используют всего лишь как прикрытие западных стран (прежде всего США) для оправдания политики двойных стандартов. Согласно этой версии, страны, поддерживающие США, считаются демократическими, а во всех остальных странах — авторитаризм или тоталитаризм (выбирается более «подходящий» политический режим). «Распространение демократии» является оправданием для совершения агрессивных действий.
Противники этой точки зрения утверждают, что данное мнение имеет место «среди жителей стран, подвергаемых усиленной антиамериканской пропаганде со стороны подконтрольных правящим режимам СМИ», и что среди проамериканских режимов существовало и существует немало таких, которые Государственный департамент США признаёт авторитарными (но не тоталитарными — все страны, признанные США тоталитарными, негативно относились к Соединённым Штатам). Однако сторонники такого взгляда на понятие демократии существуют и в западных странах, поддерживающих американскую политику, и в самих США.
Следует отметить, что в некоторых других странах термин «демократия» с похожей целью также используется, но значительно реже. Так, социалистические страны называли себя народно-демократическими, указывая при этом, что либеральная демократия является ограниченной или даже фальшивой, тогда как народная демократия — единственная правильная (с точки зрения США и многих западно европейских стран, а также диссидентов все «народные демократии» являлись тоталитарными государствами).

Джерело: http://ru.wikipedia.org/wiki/Демократия

Асиміляція

Не бійтесь заглядати у словник:
Це чистий яр, а не сумне провалля.
М.Рильський

Асиміляція – злиття одного народу з іншим шляхом засвоєння його мови, звичаїв [с.71, 1].


1. Словник іншомовних слів. За ред. члена-кореспондента АН УРСР О.С. Мельничука. – К.: Головна редакція УРЕ, 1977, - 776 с.


Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії

Асиміляція - дія за знач. робити кого-небудь, що-небудь подібним до себе, перетворювати на свій лад.
• засвоєння етнічною меншістю взірців і норм домінуючої культури з втратою своїх власних. Відома примусова і відносно м'яка асиміляція.

Джерело: http://uk.wikipedia.org/wiki/


Материал из Википедии — свободной энциклопедии

Ассимиляция в социологии и этнографии — потеря одной частью социума (или целым этносом) своих отличительных черт и замена заимствованными у другой части (другого этноса). В целом, это этнокультурный сдвиг в самосознании определённой социальной группы, ранее представлявшей иную общность в плане языка, религии или культуры.
Ассимиляция может носить как добровольный характер — увлечение другой более развитой или привлекательной культурой, межнациональные и межконфессионые браки и т. п.; так и принудительный (насильственный) характер — завоевание, численное истребление, вынужденное переселение, законодательная деятельность, направленная на подавление тех или иных культурно-языковых проявлений.

Джерело: http://ru.wikipedia.org/wiki/

Анексія, анексіонізм, анексувати

Не бійтесь заглядати у словник:
Це чистий яр, а не сумне провалля.
М.Рильський


Анексія – насильницьке приєднання, загарбання однією державою всієї (або частини) території іншої держави або народу [с.51, 1].

Анексіонізм – загарбницька політика [с.51, 1].

Анексувати – насильницьки приєднувати (загарбувати) всю або частину території іншої держави [с.51, 1].

1. Словник іншомовних слів. За ред. члена-кореспондента АН УРСР О.С. Мельничука. – К.: Головна редакція УРЕ, 1977, - 776 с.


Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії

Анексія — це насильницьке захоплення державою всієї або частини території іншої держави або народу і включення до складу своєї.

Джерело: http://uk.wikipedia.org/wiki/


Материал из Википедии — свободной энциклопедии

Аннексия — насильственный акт присоединения государством всей или части территории другого государства в одностороннем порядке. По международному праву аннексия — один из видов агрессии и в настоящее время влечёт международно-правовую ответственность.
Аннексию следует отличать от оккупации, которая сама по себе не влечёт изменения юридической принадлежности территории. Так, например, Босния и Герцеговина, находившаяся под оккупацией (то есть фактическим контролем) Австро-Венгрии с 1878 года, была аннексирована ею только в 1909 году, а до того считалась формально территорией Османской империи.
Употребление термина в советской литературе
В советской литературе термин «аннексия» не применялся в отношении СССР. Так, например, говорилось об аннексии Румынией Бессарабии в 1918 или Германией Судетской области в 1938 году. В то же время в отношении территорий, включённых в состав СССР в период с 1939 по 1941 (Западная Украина, Западная Белоруссия, Северная Буковина, Латвия, Литва, Эстония, Бессарабия, Тува), всегда употреблялись термины «воссоединение» или «присоединение» — для территорий, ранее входивших в состав Российской империи, или «передача» — в отношении Карельского перешейка и, позднее, Калининградской области. Это связано с тем, что включение той или иной территории в состав СССР было обусловлено просьбами населения этих территорий.
Примеры аннексий
• 1783 — Российская империя аннексировала Крымское ханство.
• 1848 — Франция аннексировала Алжир.
• 1900 — США аннексировали Гавайские острова.
• 1918 — Румыния аннексировала Бессарабию, до того входившую в состав России.
• 1938 — Германия аннексировала Австрию, которая до этого являлась независимым государством (аншлюс)
• 1967 — Израиль аннексировал Восточный Иерусалим, до этого находившийся под контролем Иордании, а в 1981 — сирийские Голанские высоты.
Утверждения об «аннексии» во внешнеполитических выступлениях
Нахождение на территории Абхазии и Южной Осетии миротворческих сил РФ грузинская сторона считает аннексиями, противоречащими международному принципу нерушимости границ. В России признают Южную Осетию и Абхазию независимыми государствами, освободившимися от Грузии. Ни то, ни другое государство Россия не объявляла частью своей территории, то есть об аннексии не может быть и речи.


http://ru.wikipedia.org/wiki/

Імперія, Російська імперія

Не бійтесь заглядати у словник:
Це чистий яр, а не сумне провалля.
М.Рильський


Імперія – монархічна держава, очолювана імператором. Великі капіталістичні держави, що, як правило, мали колоніальні володіння [с.277, 1].



1. Словник іншомовних слів. За ред. члена-кореспондента АН УРСР О.С. Мельничука. – К.: Головна редакція УРЕ, 1977, - 776 с.


Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії

Російська імперія — назва, що позначає московську державу у Росії із приєднаними до неї територіями а також офіційна назва Росії з 1721 року до лютневої революції 1917 року.
Основним елементом герба Російської імперії був двоголовий орел. Цей символ прибув до Московської Держави як придане дружини царя Івана ІІІ, з Візантії. "Боже, Царя храни" був державним гімном.

Джерело: http://uk.wikipedia.org/wiki/


Материал из Википедии — свободной энциклопедии

Империя — тип государства до появления национального государства. «Обширное государство, включившее в свой состав территории других народов и государств». Многие империи, с целью сохранения своей территориальной целостности и единства, стремятся к нивелировке этнических и религиозных групп внутри государства, что нередко приводит к доминированию лишь одного этноса (титульная нация).
Наличие монарха — императора во главе государства не является обязательным признаком империи, так как титул «император» может использоваться произвольно, без всякой связи с сущностью государства
Признаки империи
В настоящее время широко применяется также переносное толкование слова «империя». В этом случае под ней подразумевается большое по территории и населению государство, имеющее следующие признаки:
1. наличие сильной армии и полиции;
2. большое внешнеполитическое влияние;
3. мощная национальная идея (религия, идеология);
4. жесткая, как правило, единоличная, власть;
5. высокая лояльность населения;
6. активная внешняя политика, направленная на экспансию, стремление к региональному или мировому господству.
Государство, отвечающее этим признакам, будет являться империей. При этом монархия как тип государственного устройства не обязательна.
Многие государства, развиваясь по пути «вверх и вширь», рано или поздно становятся империями. На протяжении человеческой истории существовало много империй. Наиболее известные: Византийская империя, Римская империя, Российская империя, Британская империя, Испанская империя, Франция при Наполеоне, Третий рейх.
Некоторые государства проходили через стадию империи несколько раз (Франция, Германия, Россия).

Джерело: http://ru.wikipedia.org/wiki/

Інтернаціоналіст, інтернаціоналізм

Не бійтесь заглядати у словник:
Це чистий яр, а не сумне провалля.
М.Рильський


Інтернаціоналізм – міжнародна солідарність робітників, трудящих різних націй і рас. […] Із знищенням експлуататорських класів виник соціалістичний інтернаціоналізм, який є новим типом міжнародних відносин. […] Соціалістичний інтернаціоналізм збігається з соціалістичним патріотизмом. […] Інтернаціоналізм у сучасну епоху означає солідарність національних загонів робітничого класу, відповідальність комуністичних і робітничих партій всіх країн за успішний розвиток світового революційного процесу, дружбу, багатосторонню взаємодопомогу й зближення соціалістичних країн… Інтернаціоналізм протилежний націоналізмові [с.290, 1].



1. Словник іншомовних слів. За ред. члена-кореспондента АН УРСР О.С. Мельничука. – К.: Головна редакція УРЕ, 1977, - 776 с.

Матеріали Вікіпедії говорять про невизначеність цього терміну в даний час, тому вживання його обмежується.
Цікава наукова робота «Інтернаціоналізм чи русифікація» Івана Дзюби.

Дзюба І. М. Інтернаціоналізм чи русифікація? — К. : Видавничий дім "KM Academia", 1998, — 276 с.

ISBN 966-518-110-6

Безпосереднім поштовхом для написання цієї славнозвісної наукової праці стали проведені 1965 року в Україні арешти творчої молоді. Робота була оголошена антирадянською, автора виключили із Спілки письменників, і він теж опинився за ґратами. Починаючи з 1968 p., монографія багато разів виходила за кордоном українською, російською, англійською, французькою, італійською, китайською мовами. В Радянському Союзі як політичне звинувачення висувалася проти кожного, хто читав її чи бодай тримав у руках, якщо це ставало відомо КДБ. В Україні, проголошеній незалежною державою, ця наукова робота окремою книжкою виходить вперше. На жаль, багато порушених у ній проблем залишаються актуальними й нині.


Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Інтернаціоналіст та інтернаціоналізм — терміни, що стосуються концепції міжнародних відносин, яка підкреслює як домінуючу роль держави, так і існування соціальних відносин між державами.

Джерело: http://uk.wikipedia.org/wiki/


Материал из Википедии — свободной энциклопедии

Интернационализм:
• Интернационализм в политике — идеология солидарности народов и отрицания национализма.
• Интернационализм в лексике — слово, вошедшее в большинство языков: телефон, компьютер и т. д.

Джерело: http://ru.wikipedia.org/wiki/

Космополіт і космополітизм

Не бійтесь заглядати у словник:
Це чистий яр, а не сумне провалля.
М.Рильський


Космополіт – людина, позбавлена почуття патріотизму, відірвана від інтересів своєї батьківщини, чужа своєму народові [с.366, 2].

Космополітизм – реакційна буржуазна теорія, що проповідує байдуже ставлення до вітчизни і свого народу, заперечує патріотизм, обстоює ідею «світового громадянства» [с.119, 1; с.366, 2].



1. Короткий тлумачний словник української мови (Уклад.: Д.Г. Гринчишин, Л.Л. Гумецька, В.Л. Карпова та ін. Відповід. ред. Л.Л. Гумецька). – К.: Рад. школа, 1979. – 296 с.
2. Словник іншомовних слів. За ред. члена-кореспондента АН УРСР О.С. Мельничука. – К.: Головна редакція УРЕ, 1977, - 776 с.

Націоналізм і космополітизм - протилежні явища? А інтернаціоналізм і космополітизм?

А ось яку цікаву думку щодо націоналізму і космополітизму висловив український письменник, публіцист і громадський діяч кінця 19 ст. Трохим Зіньківський.
«Треба розрізняти не слова, а річ саму по собі. В чистім благороднім розумінні націоналізм, як почуття природне, мусить бути під контролем ідей гуманізму – любити свій народ, працювати для нього не значить зневажати і ненавидіти іншу народність. Кожна людина мусить дивитися на всіх інших людей однаково, як на людей, поводитись з ними як собі того бажаєш. Цього вимагає гуманне космополітичне чуття, і в такім благороднім розумінні кожна людина мусить бути космополітом.»

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Космополітизм — ідеологія світового громадянства, яка надає пріоритетне значення загальнолюдським цінностям і другорядне — національним проблемам.
Поняття космополітизм визначене Діогеном, відштовхуючись від Космосу, універсальності, полісу. У релігійній думці ідеї космополітизму розвинули Св. Павло (еклесія) та Бл. Авґустин (град Божий). Поняття виражає можливість бути жителем певного місця, водночас належачи до універсальності світу, не заперечуючи його партикуляризм та своєрідність. Так, у XVIII ст. виникає термін "громадянин світу". Серед визначних космополітів Нового часу є Ґійом Постель, Фужере де Монброн, Монтеск'є, Вольтер, Шефтсбері, Дідро, Шарль Піно Дюкло, князь де Лінь, Ґрім, Ґаліані, Бонваль, Казанова, Караччіолі, Томас Пейн, Кант.
Космополітизм — це співіснування та взаємодія численних ідентичностей і почуття приналежності до світового громадянства за рамками націй, не будучи ними скутим. Не плутати з метисажем, що є змішанням різних культур.
Такі мислителі, як Ґеорг Зіммель, Ульрих Бек та Антоніо Неґрі виступають за розрив з методологічним націоналізмом з метою заснування нової космополітичної соціології.
Письменники-коспополіти: Поль Моран, Стефан Цвейг.

Джерело: http://uk.wikipedia.org/wiki/


Материал из Википедии — свободной энциклопедии

Космополитизм — мировоззрение мирового гражданства, ставящее общечеловеческие интересы и ценности выше интересов отдельной нации.
История
Впервые космополитом провозгласил себя киник Диоген. В дальнейшем для киников космополитизм означал превалирование интересов личности над государственными.
Упадок политической жизни греческих городов после пелопонесской войны, совместно с развитием философской мысли, привели к отрицательному взгляду на требования ограниченного местного патриотизма. Если прежде человек понимался только как гражданин своего города, то, с потерей независимости и значения городов (особенно во время македонского, а потом римского владычества), он стал сознавать себя гражданином всего мира. Это сознание, впервые резко высказанное в школе кинической философии было далее развито стоиками, особенно в римскую эпоху, чему способствовал и универсальный характер самого римского государства. В положительном своем смысле космополитизм вытекает из сознания единства человеческого рода, в силу чего интересы отдельных государств и народов подчиняются общему благу человечества как целого. Реальное, хотя весьма несовершенное, выражение этой идеи во внешней истории мы находим в последовательных попытках к созданию всемирной монархии, а также в политике папской теократии.
В истории СССР этот термин известен в уничижительном смысле в рамках словосочетаний «борьба с космополитизмом», «безродный космополитизм», связанных с одноимённой идеологической кампанией в 1947—1953 годах.
Космополитизм и патриотизм
Весьма часто космополитизм берется лишь в отрицательном смысле, как простое отсутствие патриотизма или привязанности к своему народу и отечеству, как будто теряющему всякий интерес с точки зрения универсальных идей. Но такое понимание часто рассматривается как неправильное. Мысль о целом не упраздняет реального значения частей, и как любовь к отечеству не противоречит непременно привязанности к более тесным социальным группам, напр., к своей семье, так и преданность всечеловеческим интересам не исключает патриотизма. Вопрос лишь в окончательном или высшем мериле для оценки того или другого нравственного интереса.
Космополитизм и интернационализм
Космополитизм, хотя и схож с интернационализмом, не тождественен ему. Более того, возможны случаи противоречия между ними. Например, националист может быть космополитом, если у его нации нет своего государства. И наоборот, многие коммунисты мира, оставаясь интернационалистами, в 1920-х годах считали Советский Союз своим отечеством, даже ни разу не побывав в СССР. Патриотизм, за исключением своих крайних форм, вполне уживается с интернационализмом в идеологии многих современных государств мира.

Джерело: http://ru.wikipedia.org/wiki/