Нещодавно я поставив на блог лічильник відвідувань Live Traffic Feed, який дає можливість визначити не тільки країну відвідувача, а й те, що його цікавить. Аналізуючи трафік відвідувань, я з'ясував, що багато відвідувачів цікавляться творчістю українського поета 19 століття Степана Руданського - одного з моїх найулюбленіших поетів. Це й стало приводом того, що я затратив декілька годин на підготовку нижче викладеного матеріалу.
Степан Руданський народився 6 січня 1834 року (25 грудня 1833 р. за ст.ст.) в подільському с. Хомутинці Вінницького повіту в попівській родині. У сім’ї хомутинецького священика Василя Руданського було четверо синів: Григорій, Степан, Олександр та Юхим. Це був час, коли Поділля після тривалого перебування під владою Польщі перейшло до Російської імперії. Місцеві міщани наслідували польську шляхту. Щоб запобігти окатоличуванню місцевого населення, православне духовенство шукало підтримку у селян-кріпаків, які з недовірою ставилися до нових московських господарів.
Сини священика-українофоба росли серед селянських дітей і спілкувалися з дітьми кріпаків, що викликало у нього велике незадоволення. Він забороняв їм будь-які контакти з селянськими дітьми, але вони росли з «мужицькими» дітьми, розмовляли їхньою (українською) мовою, співали пісні і засвоювали звичаї. Батько намагався усіма силами вивести синів «у люди». Особливо великі надії він покладав на здібного до наук Степана і мріяв про його високу духовну кар’єру.
У 1841 році Степана віддають навчатися до Шаргородської бурси, яку він закінчує у 1849 році. У тому ж році він поступає на навчання до Кам’янець-Подільської духовної семінарії, яку закінчує у 1855 році.
Сорокові-п’ятдесяті роки дев’ятнадцятого століття характеризуються опозиційним настроєм тодішнього суспільства, виступами народних мас по всій Росії проти кріпацтва. На настрої подолян особливий вплив мали оповіді і пісні про народного героя Поділля – Устима Кармелюка. Свою справу у народний визвольний рух внесла у 1847 році жорстока розправа царя Миколи І над кириломефодіївцями.
Степан Руданський був прихильним до закріпаченого народу і глибоко йому співчував. Його любов до народної мови і пісні, сформовані ще в дитинстві, не пропали під впливом семінарських студіювань, а ще більше посилились. Під час навчання у Кам’янець-Подільській семінарії він серйозно захоплюється фольклором: зібрав два томи пісень. Цей потяг до народного залишився з ним протягом його недовгого життя. Він захоплювався не тільки українською народною творчістю, а й російською, польською, сербською, чеською, татарською. Вся поезія С.Руданського виростає з народної творчості.
Після закінчення духовної семінарії, Степан їде до Петербурга продовжувати навчання, але не у Петербурзькій духовній академії, про яку мріяв батько, а до Петербурзької медико-хірургічної академії. Серед різночинної молоді того часу вважалося за честь навчатися у цьому закладі. Але духовна академія не бажала віддавати здібного випускника духовної семінарії іншому навчальному закладові, адже всі поповичі у той час належали до духовного стану. С.Руданського було зараховано «вільним слухачем». Щоб стати повноправним студентом, він був змушений вийти з духовного стану. Більше року розглядалася справа С.Руданського синодом РПЦ, яка все ж була вирішена позитивно: його лишили духовного стану. На другому курсі він стає повноправним студентом Петербурзької медико-хірургічної академії. Роки навчання в Петербурзі були дуже важкими для хлопця: батько відмовився допомагати синові. Живучи весь час впроголодь, виснажений важкою працею, живучи у суворих кліматичних умовах двадцятишестирічний Степан захворів на туберкульоз.
За станом здоров’я лікар С.Руданський не міг служити в північних районах Росії. Він подав клопотання до керівництва академії про направлення його у південні райони, яке знайшло підтримку в адміністрації академії. С.Руданського призначають на посаду міського лікаря в Ялту. 1 серпня 1861 року С.Руданський виїхав на південь.
Молодий лікар поринає в цікаву йому роботу: завідуючий лікарнею, лікар в алупкінських маєтках, карантинний лікар в Ялтинському порту. Для аморальної людини Ялта могла бути золотим дном. Він міг прожити лише з подачок ялтинського купецтва, яке на спекуляції недоброякісним м’ясом наживало великі гроші. Але Степан був непідкупним. Серед населення він був дуже популярний. Його любили за веселу вдачу, безкорисливість і доброту. Звісно, що купців «непідкупний» лікар не влаштовував і вони почали писати на нього доноси, розпускати по місту всілякі плітки, що додавало йому зайвих хвилювань. Не було влаштованим і його особисте життя: самотність змушує його зійтися з багатодітною вдовою Явдохою Широкою.
Улітку 1872 року в Криму спалахнула епідемія холери. С.Руданський енергійно і сумлінно знищує вогнища інфекції, а через деякий час сам захворів на холеру. Ослаблений організм поета не витримав усіх випробувань, які випали на його долю. 3 травня 1873 року на тридцять дев’ятому році життя Степана Руданського не стало.
Творчість С.Руданського має три періоди: кам’янець-подільський (1851-1855), петербурзький (1856-1861) і ялтинський (1862-1873).
Кам’янець-подільський період був часом становлення поета. Крім збору і літературної обробки народних пісень, С.Руданський написав у цей період шість балад, яким сам він дає оригінальну назву – «байки хатні», або «небилиці»: «Два трупи», «Вечорниці», «Упир», «Хрест на горі», «Розмай». У Кам’янці-Подільському написані чотири ліричні поезії, яким сам автор дає жанрове визначення «пісня»: «Ти не моя», «Мене забудь», «Чорний кольор», «Не дивуйтесь, добрі люди».
Петербурзький період – основний період творчості поета, хоча ще мало досліджений. Це був період творчого розквіту Руданського-поета. Саме тоді виявились сила та оригінальність його поетичних творів. У цей період він друкується у петербурзьких журналах «Основа», «Русский мир», «Искра», готує до друку збірку поезій «Нива». Друкувати українські твори у російських видання було дуже складно, а українські видавництва дуже суворо і прискіпливо ставилися до творів молодого поета. Збірка «Нива» так і не була видана тоді в Україні. У 1861 році петербурзький цензурний комітет дав дозвіл на її видання. Але за браком коштів вона не була видана і в Петербурзі.
Ялтинський період, за висловом самого поета, – період «болючої рани». Для творчості у С.Руданського не вистачало часу. Він займається виключно перекладами: «Іліади» Гомера, окремих глав поеми «Демон» Лермонтова. Із оригінальних творів С.Руданський написав український «дивоспів» «Чумак». Не щастило також і з публікацією творів і перекладів. Змучений поганим здоров’ям, зацькований доносами по службі, С.Руданський поступово припиняє літературну діяльність.
Твори С.Руданського за його життя видавалися мало, але вони жили в рукописному варіанті і були поширені серед друзів, студентів, любителів художнього слова. Навіть не опубліковані, вони знаходили свого читача, поширювалися серед простого народу, чим викликали роздратування у реакціонерів і деспотів, виродків і мракобісів, які писали про С.Руданського як автора шкідливих і неблагонадійних пісень, «що розсіваються в простонародді».
Інтерес С.Руданського до усної народної творчості випливав з визвольних прагнень тогочасної різночинної молоді, з її демократичних переконань, з її прагнення до соціальних змін.
Те саме можна сказати і про ставлення С.Руданського до української мови. Він був обурений поведінкою свого батька, який відмовився матеріально підтримати сина-студента не тільки через те, що той хотів стати лікарем, а більше через те, що той говорив і писав українською мовою: «Если захочешь написать письмо, то пиши или почтительно, не по-малороссийскому, або лучше ничего не пиши!».
Юнак до глибини душі обурювався таким ставленням батька до рідної мови: «Заказують мені рідну мову, заказує батько; але в мене був дід, був прадід і прапрадід – вони мені не заказали; не слухає батько моєї мови – зате мене і по смерті, може, послухають чотирнадцять мільйонів моїх одномовців. Батько, може, не любить моєї мови через те, що нею говорять у нас мужики, – а нібито у Московщині не говорять мужики по-московськи? Да і чим ми лучче від мужика? Всі ми рівні і у бога, і у натури».
Слід зазначити, що деякі радянські дослідники творчості поета (М.Рильський та ін.) закидали йому ідейну незрілість, оскільки у деяких творах «відчувається нездоровий присмак національної обмеженості».
Творчість Степана Руданського має велике значення і в наш час. Не дивлячись на тяжке особисте життя, поет був великим життєлюбом і оптимістом. Він не любив трагедію особистого життя виносити на люди. І в творах, і в житті С.Руданський в моменти найбільшої трагедійності зривався на гумористичний тон, переводив сум і плач на сміх («Студент», «Полюби мене» та ін.). Деякі його пісні ще за життя поета стали народними. Наприклад, пісня «Повій, вітре, на Вкраїну», яку часто помилково приписують Т.Шевченку. Але найбільше в народі С.Руданського знають як дотепного гумориста, автора поетичних анекдотів або «співомовок», складених на основі народних оповідань.
Після смерті поета перший згадав його добрим словом М.Драгоманов. Під його впливом О.Пчілка у 1880 році в Києві видала першу збірку «Співомовки С.Руданського». Творчий доробок С.Руданського збирали, досліджували, видавали І.Франко, А.Кримський, М.Комаров, В.Левицький (Лукич) та ін.
У 1972 році видавництво «Наукова думка» Академії наук УРСР (Київ) видало твори С.Руданського у трьох томах накладом 75000 примірників. Це було найбільше за накладом і найповніше за змістом видання творчості по-справжньому народного українського поета С.Руданського.
У 1841 році Степана віддають навчатися до Шаргородської бурси, яку він закінчує у 1849 році. У тому ж році він поступає на навчання до Кам’янець-Подільської духовної семінарії, яку закінчує у 1855 році.
Сорокові-п’ятдесяті роки дев’ятнадцятого століття характеризуються опозиційним настроєм тодішнього суспільства, виступами народних мас по всій Росії проти кріпацтва. На настрої подолян особливий вплив мали оповіді і пісні про народного героя Поділля – Устима Кармелюка. Свою справу у народний визвольний рух внесла у 1847 році жорстока розправа царя Миколи І над кириломефодіївцями.
Степан Руданський був прихильним до закріпаченого народу і глибоко йому співчував. Його любов до народної мови і пісні, сформовані ще в дитинстві, не пропали під впливом семінарських студіювань, а ще більше посилились. Під час навчання у Кам’янець-Подільській семінарії він серйозно захоплюється фольклором: зібрав два томи пісень. Цей потяг до народного залишився з ним протягом його недовгого життя. Він захоплювався не тільки українською народною творчістю, а й російською, польською, сербською, чеською, татарською. Вся поезія С.Руданського виростає з народної творчості.
Після закінчення духовної семінарії, Степан їде до Петербурга продовжувати навчання, але не у Петербурзькій духовній академії, про яку мріяв батько, а до Петербурзької медико-хірургічної академії. Серед різночинної молоді того часу вважалося за честь навчатися у цьому закладі. Але духовна академія не бажала віддавати здібного випускника духовної семінарії іншому навчальному закладові, адже всі поповичі у той час належали до духовного стану. С.Руданського було зараховано «вільним слухачем». Щоб стати повноправним студентом, він був змушений вийти з духовного стану. Більше року розглядалася справа С.Руданського синодом РПЦ, яка все ж була вирішена позитивно: його лишили духовного стану. На другому курсі він стає повноправним студентом Петербурзької медико-хірургічної академії. Роки навчання в Петербурзі були дуже важкими для хлопця: батько відмовився допомагати синові. Живучи весь час впроголодь, виснажений важкою працею, живучи у суворих кліматичних умовах двадцятишестирічний Степан захворів на туберкульоз.
За станом здоров’я лікар С.Руданський не міг служити в північних районах Росії. Він подав клопотання до керівництва академії про направлення його у південні райони, яке знайшло підтримку в адміністрації академії. С.Руданського призначають на посаду міського лікаря в Ялту. 1 серпня 1861 року С.Руданський виїхав на південь.
Молодий лікар поринає в цікаву йому роботу: завідуючий лікарнею, лікар в алупкінських маєтках, карантинний лікар в Ялтинському порту. Для аморальної людини Ялта могла бути золотим дном. Він міг прожити лише з подачок ялтинського купецтва, яке на спекуляції недоброякісним м’ясом наживало великі гроші. Але Степан був непідкупним. Серед населення він був дуже популярний. Його любили за веселу вдачу, безкорисливість і доброту. Звісно, що купців «непідкупний» лікар не влаштовував і вони почали писати на нього доноси, розпускати по місту всілякі плітки, що додавало йому зайвих хвилювань. Не було влаштованим і його особисте життя: самотність змушує його зійтися з багатодітною вдовою Явдохою Широкою.
Улітку 1872 року в Криму спалахнула епідемія холери. С.Руданський енергійно і сумлінно знищує вогнища інфекції, а через деякий час сам захворів на холеру. Ослаблений організм поета не витримав усіх випробувань, які випали на його долю. 3 травня 1873 року на тридцять дев’ятому році життя Степана Руданського не стало.
Творчість С.Руданського має три періоди: кам’янець-подільський (1851-1855), петербурзький (1856-1861) і ялтинський (1862-1873).
Кам’янець-подільський період був часом становлення поета. Крім збору і літературної обробки народних пісень, С.Руданський написав у цей період шість балад, яким сам він дає оригінальну назву – «байки хатні», або «небилиці»: «Два трупи», «Вечорниці», «Упир», «Хрест на горі», «Розмай». У Кам’янці-Подільському написані чотири ліричні поезії, яким сам автор дає жанрове визначення «пісня»: «Ти не моя», «Мене забудь», «Чорний кольор», «Не дивуйтесь, добрі люди».
Петербурзький період – основний період творчості поета, хоча ще мало досліджений. Це був період творчого розквіту Руданського-поета. Саме тоді виявились сила та оригінальність його поетичних творів. У цей період він друкується у петербурзьких журналах «Основа», «Русский мир», «Искра», готує до друку збірку поезій «Нива». Друкувати українські твори у російських видання було дуже складно, а українські видавництва дуже суворо і прискіпливо ставилися до творів молодого поета. Збірка «Нива» так і не була видана тоді в Україні. У 1861 році петербурзький цензурний комітет дав дозвіл на її видання. Але за браком коштів вона не була видана і в Петербурзі.
Ялтинський період, за висловом самого поета, – період «болючої рани». Для творчості у С.Руданського не вистачало часу. Він займається виключно перекладами: «Іліади» Гомера, окремих глав поеми «Демон» Лермонтова. Із оригінальних творів С.Руданський написав український «дивоспів» «Чумак». Не щастило також і з публікацією творів і перекладів. Змучений поганим здоров’ям, зацькований доносами по службі, С.Руданський поступово припиняє літературну діяльність.
Твори С.Руданського за його життя видавалися мало, але вони жили в рукописному варіанті і були поширені серед друзів, студентів, любителів художнього слова. Навіть не опубліковані, вони знаходили свого читача, поширювалися серед простого народу, чим викликали роздратування у реакціонерів і деспотів, виродків і мракобісів, які писали про С.Руданського як автора шкідливих і неблагонадійних пісень, «що розсіваються в простонародді».
Інтерес С.Руданського до усної народної творчості випливав з визвольних прагнень тогочасної різночинної молоді, з її демократичних переконань, з її прагнення до соціальних змін.
Те саме можна сказати і про ставлення С.Руданського до української мови. Він був обурений поведінкою свого батька, який відмовився матеріально підтримати сина-студента не тільки через те, що той хотів стати лікарем, а більше через те, що той говорив і писав українською мовою: «Если захочешь написать письмо, то пиши или почтительно, не по-малороссийскому, або лучше ничего не пиши!».
Юнак до глибини душі обурювався таким ставленням батька до рідної мови: «Заказують мені рідну мову, заказує батько; але в мене був дід, був прадід і прапрадід – вони мені не заказали; не слухає батько моєї мови – зате мене і по смерті, може, послухають чотирнадцять мільйонів моїх одномовців. Батько, може, не любить моєї мови через те, що нею говорять у нас мужики, – а нібито у Московщині не говорять мужики по-московськи? Да і чим ми лучче від мужика? Всі ми рівні і у бога, і у натури».
Слід зазначити, що деякі радянські дослідники творчості поета (М.Рильський та ін.) закидали йому ідейну незрілість, оскільки у деяких творах «відчувається нездоровий присмак національної обмеженості».
Творчість Степана Руданського має велике значення і в наш час. Не дивлячись на тяжке особисте життя, поет був великим життєлюбом і оптимістом. Він не любив трагедію особистого життя виносити на люди. І в творах, і в житті С.Руданський в моменти найбільшої трагедійності зривався на гумористичний тон, переводив сум і плач на сміх («Студент», «Полюби мене» та ін.). Деякі його пісні ще за життя поета стали народними. Наприклад, пісня «Повій, вітре, на Вкраїну», яку часто помилково приписують Т.Шевченку. Але найбільше в народі С.Руданського знають як дотепного гумориста, автора поетичних анекдотів або «співомовок», складених на основі народних оповідань.
Після смерті поета перший згадав його добрим словом М.Драгоманов. Під його впливом О.Пчілка у 1880 році в Києві видала першу збірку «Співомовки С.Руданського». Творчий доробок С.Руданського збирали, досліджували, видавали І.Франко, А.Кримський, М.Комаров, В.Левицький (Лукич) та ін.
У 1972 році видавництво «Наукова думка» Академії наук УРСР (Київ) видало твори С.Руданського у трьох томах накладом 75000 примірників. Це було найбільше за накладом і найповніше за змістом видання творчості по-справжньому народного українського поета С.Руданського.
