Міфи
і правда про трьох братів слов'янських зі «спільної колиски»
ВСТУП
Походження східнослов'янських народів та
їхніх мов (української, російської і білоруської) хвилювало багато поколінь
дослідників. На кожному історичному етапі вчені тлумачили ці проблеми
по-різному залежно від обсягу наявного в них фактичного матеріалу, ідеологічних
позицій дослідників, панівної на той час політичної кон'юнктури тощо.
Наукові дослідження етногенезу (тобто походження) східних слов'ян мають уже
майже двохсотлітню традицію, і за цей час сформувалося декілька основних
концепцій. Так, у царській Росії офіційні ідеологи, підтримувані тогочасними
істориками, сприймали всіх східних слов'ян як «единый русский народ» і починали
його історію від Київської Русі, вважаючи її найдавнішою російською державою.
Радянська історіографія визнала право не тільки російського, але й українського
та білоруського народів на свою історію і свою мову, проте партійні ідеологи не
змогли позбутися імперських претензій на історичну спадщину Київської Русі.
Проголосивши її «общевосточнославянским государством», ці ідеологи пропагували
доктрину, схвалену найвищими компартійними інстанціями, згідно з якою витоки
українського та білоруського народів і відповідно їхніх мов відносять до
пізнього середньовіччя (XIV–XV ст.). На спроби деяких російських істориків і філологів
починати історію Росії й російської мови від IX–X ст. офіційна влада дивилася
«крізь пальці», проте такі самі прагнення в Україні і Білорусі вважалися
ворожими й жорстоко переслідувалися. Протягом тривалого часу лише в діаспорі
українські вчені могли вільно висловлювати свої погляди й розвивати концепцію
етногенезу українців згідно з історичною правдою.
