132 роки тому (05.12.1878) у містечку Білопілля на Сумщині у селянсько-робітничій сім’ї (батько, Кандиба Іван Федорович, працював на рибних промислах в Астрахані) народився первісток Сашко. З чотирьох років він став читати. Пізніше захопився поезією Т.Шевченка, знав напам’ять майже всього «Кобзаря».
Коли Сашкові виповнилося 11 років, сім’ю спіткало велике горе – у Волзі потонув їх батько. Мати залишилася з трьома дітьми, яких допомагав виховувати дід – Федір Кандиба. Сашко з великим задоволенням їздив до діда, який привчав його сільського життя, народних обрядів, звичаїв, учив українських пісень.
Після закінчення початкової школи і двокласного училища 15-річний Олександр поступає на навчання до Дергачівської хліборобської школи (поблизу Харкова). Тут уперше в 17-річному віці хлопець починає писати свої вірші українською і російською мовами у рукописному журналі «Комета». Роки навчання у школі були важкими для Олександра. Він займався репетиторством: навчав грамоти сільських дітей. Товаришував з сільськими хлопцями, прислухався до їх мови, записував народні пісні.
Після закінчення хліборобської школи Олександр вступає до Київського політехнічного інституту вільним слухачем, але через неможливість оплатити курс лекцій, полишає інститут і йде практикантом у маєток Харитоненка. У 1903 р. склав іспит з латини і став студентом Харківського ветеринарного інституту. Цей рік був знаменним для Олександра ще й тим, що він взяв участь у відкритті пам’ятника І. Котляревському у Полтаві, де познайомився з Н.Липою та іншими українськими письменниками. Олександр остаточно стає українським письменником.
У 1906 р. Олександр Олесь укладає свою першу книгу «З журбою радість обнялась», яка була видана у 1907 р. Поета помітили: критики, читачі. Ця лірична збірка молодого талановитого поета стала невичерпним джерелом для багатьох композиторів як українських (М. Лисенко, К. Стеценко, С. Людкевич, А. Кос-Анатольський), так і російських, білоруських, французьких, черкеських.
Одна за одною виходять книги поета. До 1917 р. вийшло п’ять книг поезій, шоста збірка поета, яка мала вийти у 1919 р., світу не побачила. Громадянська братовбивча війна в Україні тяжко вплинула на Олександра. Під впливом тодішніх подій він пише поетичну алегорію «Лебідь», драматичний етюд «По дорозі у казку», в яких з болем показує гірку долю борця за щастя рідного народу, якого цей непідготовлений народ не зрозумів.
У період 1917-1920 рр. поет себе проявив як співець національного відродження України. Разом з тим він таврував і засуджував прояви національної нетерпимості чорносотенців Росії, які провокували населення на погроми «інородців» («Над трупами»).
Олександр Олесь засуджував більшовицьку політику Росії в Україні, що й змусило його емігрувати на Захід. З 1919 р. по 1944 р. тривав другий період творчості Олеся – еміграційний. Олесь пише віршовану історію Київської Русі «Княжа Україна» (1920 р.). Останньою його книжкою була невелика збірка «Цвіте трояндами…» (1939 р.).
Помер О.Олесь 22 липня 1944 р. у Празі після тривалої хвороби та звістки про смерть сина Олега Ольжича (Олега Кандиби), якого закатували у фашистському концтаборі Заксенхаузені 09 червня 1944 р.
Олександр Олесь був невтомним співцем українського народу, свято вірив у його перемогу.
©Східний Погляд
Немає коментарів:
Дописати коментар