Блаженъ мужъ, иже не идетъ на советъ нечестивыхъ

 Блаженний муж, що серед гвалту й гуку
Стоїть, як дуб посеред бур і грому,
На згоду з підлістю не простягає руку,
Волить зламатися, ніж поклониться злому.

І.Я.Франко

 ***

Російська імператриця Катерина ІІ багато чула про українця Григорія Сковороду і захотіла його побачити. Міністри привезли Сковороду до царського палацу, вводять його до золотої зали, де стояв золотий трон. Усі стоять і не дихають, ждуть цариці. Ось з'являється і вона. Всі присутні низько-низько вклоняються їй. Один тільки Сковорода стоїть рівно.

- Почєму ти нє кланяєшся мнє - царіце, которой кланяєтса всьо жівоє на зємлє? - запитала Катерина Сковороду.

Сковорода спокійно відповів:

- Не я бажав тебе бачити, а ти сама схотіла на мене подивитись. Як же ти роздивишся мене, коли я перед тобою удвоє зігнусь?

***

Коли у 1847 році Тараса Шевченка заарештували, цар особисто почав вести слідство. Ознайомившись з поемами "Сон", "Кавказ", його величність розгнівався, гримає на Шевченка, а той все мовчить.

- Да нєужелі вам нє ізвєстно, гаспадін Шєвчєнко, - мовить цар, бо став підлизуватись до українського поета, -  нєужелі вам нє ізвєстно, што стєну лбом нє разобйош?

- Відомо, чолом - ні, а обухом - можна!

***

Одного разу Тарас Григорович повертався з гостей. Над чимось замислившись, він непомітно штовхнув губернатора, і тут же вибачився...

А губернатор:

- Свиня! - гаркнув.

- Дуже приємно, а я Шевченко,  - сказав Тарас Григорович і пішов собі далі.

***

Одного разу Тарас Григорович одягнув свій найкращий костюм і пішов до рестрану. Замовив собі смаженої риби, сів і чекає, коли подадуть. А поруч сів плюгавенький пан, замовив собі свинини.

Ось подали їм ті страви, хто що замовляв, та ще й по кухлю якоїсь водиці на запивку.

Ото попоїв Шевченко, взяв кухоль з водою фруктовою та й каже:

- Рибка водичку п'є! - і перехилив кухля.

А плюгавенький пан бачить, що вельможний пан так робить, то щоб і собі не відстати від нього, підніс кухля і каже:

- Свиня теж водичку п'є... - і перехилив кухля.

***

Ще коли Шевченко був козачком у пана Енгельгардта, то одного разу вибрав вільну хвилину і почав малювати свого пана. І так захопився малюванням, що й не помітив, як пан вийшов до коридору, підійшов до Тараса і став розглядати його малюнок, визираючи з-за спини хлопця.

А малий Тарас саме тоді гидкого пана намалював: ніс як у кібця, клики, ніби у вовка, а очі зміїні.

Пан дививсь, дививсь, та як крикне?

- Що це ти намалював?

Підскочив Тарасик і не кваплячись відповів:

- Та чорта, мій пане.

- Якого ж чорта? - здивувався Енгельгардт, бо себе все-таки впізнав.

- Та отого, що стоїть поруч мене... - відповів Тарасик.

Глянув пан навколо, а в коридорі крім його поруч з Тарасом нікого не було.