Моя люба Вкраїно, чим я втішу тебе, чим тебе заспокою?

 Ось уже декілька місяців важкий час переживає наш український народ і наша ненька Україна. Ми всі разом зуміли довести, що ми єдиний дружний народ і дуже любимо свою Батьківщину. У ці непрості і важкі для кожного українця дні на думку спливали з далекого дитинства слова П.Г. Тичини, які стали такими актуальними сьогодні, адже нападники змінюються, а Україна залишається. Згадаймо й автора цих слів - своєрідного поета, класика української літератури радянської доби - Павла Григоровича Тичину. Пропонуємо дві найкращі поезії П.Тичини.   

УКРАЇНО МОЯ, МОЯ ЛЮБА ВКРАЇНО

Україно моя, моя люба Вкраїно,

Чим я втішу тебе, чим тебе заспокою? –

Чи про те розкажу, як тебе я люблю,

А чи піснею горе твоє я присплю,

Чи слізьми розіллюсь, мов сирітська дитина, –

Чим тебе заспокою я – бідна людина, –

Скажи, моя люба Вкраїно,

Вкраїно моя!

Я УТВЕРЖДАЮСЬ

Я  єсть  народ,  якого  Правди  сила 

ніким  звойована  ще  не  була. 

Яка  біда  мене,  яка  чума  косила!    

а  сила  знову  розцвіла. 

Щоб  жить  –  ні  в  кого  права  не  питаюсь. 

Щоб  жить  –  я  всі  кайдани  розірву. 

Я  стверджуюсь,  я  утверждаюсь, 

бо  я  живу. 

Тевтоніє!  Мене  ти  пожирала, 

як  вішала  моїх  дочок,  синів 

і  як  залізо,  хліб  та  вугіль  крала… 

О,  як  твій  дух  осатанів! 

Ти  думала  –  тобою  весь  з'їдаюсь?  – 

та,  подавившись,  падаєш  в  траву… 

Я  стверджуюсь,  я  утверждаюсь, 

бо  я  живу. 

Я  єсть  народ,  якого  Правди  сила 

ніким  звойована  ще  не  була. 

Яка  біда  мене,  яка  чума  косила!  – 

а  сила  знову  розцвіла. 

Сини  мої,  червоні  українці, 

я  буду  вас  за  подвиг  прославлять, – 

ідіть  батькам  на  допомогу  й  жінці, 

дітей  спішіте  визволять! 

Па  українських  нивах,  на  російських, 

па  білоруських  –  я  прошу,  молю!  – 

вбивайте  ворогів,  злодюг  злодійських, 

вбивайте  без  жалю! 

Нехай  ще  в  ранах  я  –  я  не  стидаюсь, 

гляджу  їх,  мов  пшеницю  ярову. 

Я  стверджуюсь,  я  утверждаюсь, 

бо  я  живу. 

Із  ран  –  нове  життя  заколоситься, 

що  з  нього  світ  весь  буде  подивлять, 

яка  земля!  яко  зерно!  росиця!  – 

Ну  як  же  не  сіять? 

І  я  сіяю,  крильми  розгортаюсь, 

своїх  орлів  скликаю,  кличу,  зву… 

Я  стверджуюсь,  я  утверждаюсь, 

бо  я  живу. 

Ще  буде:  неба  чистої  блакиті, 

добробут  в  нас  підніметься,  як  ртуть, 

заблискотять  косарки  в  житі, 

заводи  загудуть… 

І  я  життям  багатим  розсвітаюсь, 

пущу  над  сонцем  хмарку,  як  брову… 

Я  стверджуюсь,  я  утверждаюсь, 

бо  я  живу. 

Я  єсть  народ,  якого  Правди  сила 

ніким  звойована  ще  не  була. 

Яка  біда  мене,  яка  чума  косила!  – 

а  сила  знову  розцвіла. 

Фашистська  гидь,  тремти!  Я  розвертаюсь! 

Тобі  ж  кладу  я  дошку  гробову. 

Я  стверджуюсь,  я  утверждаюсь, 

бо  я  живу. 

1943  р.