Украдене щастя (День пам'яті жертв Голодомору)

Голодомор

Надія Красоткіна

Голодна смерть, напевно, найстрашніша.

Вона повільна, довга і тяжка,

Жахлива і пекельна, найлютіша,

Бо зводить з розуму й така тривка...

А це ж було... І ніде правди діти,

Що заподіяли цю смерть більшовики.

Дорослі мерли, старики і діти —

Це геноцид кривавої руки.

Щоб наш народ нескорений здолати,

Що прагнув волі і в борні стояв.

Його рішили в чорнозем загнати,

Щоб голову вже більше не підняв.

Вмирали сім’ї, вимирали села...

Бо все забрали, що народ зростив.

Статистика доволі невесела...

Мільйони більшовицький кат згубив.

А ті, хто вижив, будуть пам’ятати,

Як голодом морили чесний люд.

Бо ж пам’ять у народу не забрати...

Й не знищити, не змити, наче бруд.

Вона передалась нам генетично,

Й живе у нас завжди з маленьких літ.

І буде жити в Україні вічно,

То ж хай про це почує цілий світ!

Сайт Надія Красоткіна 

Украдене щастя

(День пам’яті жертв Голодомору 32-33 рр.)

Автор КРІПАКОС

Украдене щастя, мільйонів народу,

Роками убите сховали в пітьмі,

В кайдани одягнену били свободу,

Впивалися кров’ю ці нелюди всі.

Красу розіп’яту на глум всьому світу,

Мовчали, не бачили вбивства і біль,

Коли умирали від голоду діти,

Збираючи крихти, черствий їли хліб.

Із вільних людей готували покірних,

Служити системі, що стверджує зло,

В батьків забирали майбутнє і віру,

Рабами робили наш рідний народ.

Добро розпинаючи, кидали в ями,

Усіх замордованих рідних людей,

Згубили життя, ненароджені мами,

Земля без усмішок маленьких дітей.

І болем це ріже на серці мов рану,

Їх долі і мрії, їх безлічі душ,

Я все пам’ятаю - молитвою стану,

За правду якою я лише живу.

24.11.12

Сайт Клуб Поезії 

ПАМ’ЯТЬ ГОЛОДОМОРУ

Страшні роковини

Панін Олександр

Крижаний горевій –

зброя сили лихої:

Осипається листя,

укриває поля,

Над скорботним безмежжям

України Святої

Віє Голоду Пам`ять,

завмирає земля...

Пам`ять Голоду плаче,

блякне Сонце в зеніті -

Чорний Мор на Вкраїну,

наче пошесть, упав...

Ненароджені душі,

ненароджені діти,

Їх батьки не зустрілись -

Голод жертви забрав...

Добрі люди, в тужливу,

смиренну годину

Запаліть на віконці

поминальну свічу…

У печалі завмерла

вся Русь-Україна,

Чисті сльози Моління

кожне серце печуть.

Хоч крадеться ізнов

Зло ординських погромів,

Обрій Сходу горить,

вигорає сповна -

Всенародний набат

б`є суворо на Спомин,

В наших душах живе

Вічна Пам`ять Сумна!

Сайт Проба Пера  

Голодомор

Автор Палагняк

Голодна смерть безжалісно косила

Люд в кожнім місті, в кожному  селі.

Плач, стогін по землі моїй носила,

Сиріт і трупи сіючи в пітьмі…

Голодомор, небачене страхіття,

Що холод навіває крізь роки,

Що серце кригою до сліз стискає.

Й скорботу розливає навкруги.

Голодомор.  Всього лиш тільки слово,

Але волосся  піднімається з  чола.

І постаті голодних й очманілих

Неначе йдуть до нас із небуття.

Кістляві руки тягнуться до хліба,

Уста шепочуть: “Боже, не вини…“

І сотнями лягають у могили

Мого народу дочки та сини.

Старі, малі…  За що вони віддали

Свої надії, мрії та літа?!

За що вони голодні умирали

На чорноземах косячи жита?

Голодомор. Московське лихоліття.

Це розпачу та відчаю набат.

Вінок терновий і петля на шиї,

Якими наділив нас  “старший брат ”.

Голодомор – незагоєнна рана,     

Яка пече неначе в оці сіль…

То Сталіну за  “вільний дух” данина,

То України вічний смуток й біль.

Забути ті часи не маєм права 

Й жахливі тридцять третього жнива

Хай будуть докором насильству й зраді,

Допоки наша нація жива.

Сайт Клуб Поезії