С. Руданський. Пісні

Студент

В славнім місті Петербурзі,
Недалеко від Неви,
Із болота виглядає
Хата бідної вдови.

Стара хата зо вдовою
Разом вік свій віджила,
Почорніла, похилилась
І в болото увійшла.

Увійшла по самі вікна..
В ганку сходи до сіней;
В сінях набік похилились
Двоє скривлених дверей…

І направо – старій бабі
Смерть підписує патент,
А наліво – без копійки
Б’ється з нуждою студент.

Зима люта. Вітер свище;
Сніг по вікнах брязкотить;
Мороз душу обіймає,
Мороз тіло каменить.

А у хаті на постелі
У сурдуті і плащу
Сидить студент медицини
Другий місяць без борщу.

І живіт – як гріб, запався,
Облізає голова…
І остання догорає
Його свічка лойова.

І сидить він поглядає
На похилену стіну:
Під стіною лежить череп, –
Нема й кришки тютюну.

І стіння кругом чорніє…
Тілько лазять павуки.
Тілько сумно виглядають
Із шкалубин прусаки…

12 січня 1858 р.
 

Полюби мене

Лисий я, волосся спало,
Решта білая, як сніг,
Недалеко моя яма,
Та я в яму ще не ліг;
Що збіліло – замалюю,
Ще й нового накуплю:
Полюби мене, дівчино,
То-то я тебе люблю!

Небагато в мене мізку,
Та і пусто в голові,
Та я змалку оженився
На багатій удові;
І я собі узяв гроші,
А бог – милую мою:
Полюби мене, дівчино,
То-то срібла надаю!

Не ложив я свої шиї
На правдивії ваги,
Погнув її не їдному
Аж до самої ноги.
Зато тепер, як биндами,
Собі шию обів’єш:
Полюби мене дівчино,
То-то слави нажиєш!

Скаменіло моє серце,
Хоч і м’якше не було,
Як дитина – не гадає,
Що добро і що то зло;
Але зато як часами
Кілька капельок прийму…
Полюби мене, дівчино,
То-то щиро обійму!

26 вересня 1859 р.