Г.П.Півторак: «Україна - не «окраїна», назва «Україна» об'єднала в одне ціле такі реґіони, як Полісся, Сіверщина, Слобожанщина, Донбас, Наддніпрянщина, Причорномор'я і – Волинь, Поділля, Буковина, Прикарпаття та Закарпаття».

Півторак Григорій Петрович – український мовознавець, доктор філологічних наук, професор. За освітою історик і філолог. Автор понад 150 друкованих праць з проблем етногенезу слов'ян, історії й діалектології східнослов'янських мов, етимології, білорусистики, культури мови, у тому числі 5-ти монографій.

Народився 14 червня 1935 року у с. Коритище (тепер Недригайлівського району Сумської обл.) в сім’ї селян Петра Мусійовича Півторака і Марії Михайлівни Півторак. Після закінчення семирічки навчався у Лохвицькому педучилищі (1950–1954). Згодом закінчив із відзнакою Полтавський державний педінститут ім. В. Г. Короленка за спеціальностями «українська мова та література», «історія» (1959). Навчався в аспірантурі Інституту мовознавства імені О. О. Потебні АН УРСР за фахом «білоруська мова» (1961–1964). Під час дворічного стажування в Мінську досконало опанував білоруську мову, написав нею й успішно захистив кандидатську дисертацію – «Історія інфінітива в білоруській мові» (1965).

З 1964 р. Г. П. Півторак працює в Інституті мовознавства ім. О. О. Потебні: молодший, старший (1978), провідний науковий співробітник (1991), завідує відділом загальнославістичної проблематики та східнослов’янських мов (з 1998). Заступник академіка-секретаря Відділення літератури, мови та мистецтвознавства НАН України (з 2004). Голова спеціалізованої вченої ради для захисту дисертацій при Інституті мовознавства ім. О. О. Потебні НАН України (з 2007). Засновник і голова Української асоціації білорусистів (з 1991), заступник голови Міжнародної асоціації білорусистів. Один з укладачів семитомного «Етимологічного словника української мови» (видається з 1982). Активно вивчає українсько-білоруські мовні та літературні зв’язки. Укладач (разом із О. І. Скопненком) і редактор академічного «Білорусько-українського словника» (2006).   

Книга Г.П. Півторака «Походження українців, росіян, білорусів та їхніх мов» (2001, 2004) є однією з найцінніших його наукових робіт. Учений-славіст на основі комплексного підходу – вивчення численних мовних (історична фонетика, історична діалектологія, писемні пам’ятки) і позамовних (історія, археологія, антропологія, етнографія, фольклористика) джерел – обґрунтував власну концепцію східнослов’янського глотогенезу. Показав, що головні фонетичні особливості, за якими розрізняють українську, білоруську та російську мови, у ХІІ–ХІІІ століттях в основному вже склалися. Усі три мови виникли не зі спільної давньоруської мови, а внаслідок перегрупування шістьох давньоруських діалектних масивів у нові ареали. Г. П. Півторак спростовує міф про те, ніби українці, білоруси та росіяни походять з єдиної давньоруської народності. Вчений доводить, що Київська Русь від самого початку формувалася як рання українська держава. Її державотворчим і об’єднавчим етносом стали південні русини, тобто праукраїнці. Пізніше до її складу ввійшли й інші племена – ті, з яких згодом сформувалися білоруси й росіяни.

Півторак Г.П. – учасник багатьох всеукраїнських і міжнародних наукових конференцій, симпозіумів, конґресів. Лауреат премії ім. І. Франка НАН України (за цикл праць з етногенезу східних слов'ян, 1995). Рецензії на його праці друкували часописи Білорусі, Болгарії, Чехії, США.